— Ти не знаєш цього напевне, — набурмосився Шнайдер. — Ти ж сама казала, що не можеш…
— Так, Яне, але це логічно. Не можна створити двері до твердого космосу без якогось запобіжника від фігні, яку там можна знайти.
— Ой, та ну тебе, Таню! А як же…
— Лейтенанте Ковач, — голосно заговорив Генд. — Може, підете зі мною до берегової лінії? Якщо ви не проти, я хотів би почути думку військового про тутешню периферію.
— Так, звісно.
Ми покинули Вардані зі Шнайдером — хай чубляться серед каміння — й пішли блакитними піщаними просторами в темпі, який задавали Гендові черевики. Взагалі-то, нам обом було нічого сказати, і довкола було чути хіба що тихенький тиск наших кроків на піддатливу поверхню під ногами та лінивий плюскіт моря. А тоді Генд ні сіло ні впало заговорив.
— Надзвичайна жінка.
Я гмикнув.
— Ну, тобто витримати державний табір для інтернованих і дістати так мало помітних шрамів… Для цього вже, вочевидь, знадобилося величезне зусилля волі. І на тобі: вона одразу зіткнулася зі складнощами встановлення робочої послідовності техногліфів…
— У неї все буде добре, — коротко відповів я.
— Так, не сумніваюся.
Делікатна пауза.
— Я розумію, чому Шнайдер так на ній поведений.
— На мою думку, це скінчилося.
— О, та невже?
У його голосі ховалася ледь помітна весела нотка. Я скоса зиркнув на нього, але він пильно дивився вперед, на море, а його обличчя нічого не виражало.
— Перейдімо до думки військового, Генде.
— О, так, — менеджер з «Мандрейк» зупинився за кілька метрів від спокійних брижів, які правили за хвилі на Санкції-IV, й розвернувся. Показав рукою на складки землі, що здіймалися за нами. — Я не вояк, але ризикнув би припустити, що це не ідеальне місце для бою.
— В яблучко, — я оглянув пляж від одного кінця до іншого, марно шукаючи щось обнадійливе. — Опинившись тут, ми перетворюємося на плавучу ціль для будь-кого, хто сидить угорі з чимось серйознішим за гострий дрючок. Тут аж до підніжжя схилів відкритий сектор обстрілу.
— А ще є море.
— А ще є море, — безрадісно повторив я. — Нас може обстріляти будь-хто, кому до снаги швидко розпочати атаку. Хоч що нам тут доведеться робити, нам для прикриття під час роботи буде потрібна невеличка армія. Це якщо ми не зможемо впоратися за допомогою звичайної розвідки. Прилетіти, наробити фотографій, вилетіти.
— Гм-м, — Маттіас Генд сів навпочіпки й задумливо подивився кудись за воду. — Я поговорив з юристами.
— Дезінфекцію потім робили?
— За нормами інкорпораційної хартії право власності на будь-який артефакт у неорбітальному космосі вважається дійсним лише в разі розміщення в радіусі одного кілометра від цього артефакта цілком справного заявного буя. Жодних лазівок, ми перевіряли. Якщо по інший бік цієї брами є зореліт, нам доведеться пройти крізь неї й помітити його. А судячи з того, що каже пані Вардані, для цього знадобиться час.
Я знизав плечима.
— Тоді невеличка армія.
— Невеличка армія приверне дуже багато уваги. В супутниковому стеженні вона впадатиме в око, як груди голоповїї. А ми аж ніяк не можемо цього собі дозволити, чи не так?
— Груди голоповії? Не знаю, ця операція має бути не надто дорогою.
Генд на мить підняв голову, витріщившись на мене, а тоді мимохіть гигикнув.
— Дуже кумедно. Дякую. Ми ж справді не можемо дозволити, щоб нас позначив супутник?
— Якщо ви не хочете ексклюзиву, то ні.
— Гадаю, це очевидно, лейтенанте, — Генд потягнувся вниз і знічев’я повозив пальцями по піску. — Отже. Ми маємо прибути скромно й непомітно і не дуже галасувати. Це, своєю чергою, означає, що цю місцевість слід очистити від бійців на весь час нашого візиту.
— Якщо ми хочемо повернутися живими, то так.
— Так, — Генд несподівано перекотився на п’яти й незграбно сів на пісок. Поклав передпліччя на коліна й почав уважно шукати щось на обрії. Завдяки темному костюму топ-менеджера та білому крилатому комірці він скидався на ескіз якогось представника міллспортської абсурдистської школи.
— Скажіть мені, лейтенанте, — нарешті промовив він, — якщо припустити, що ми можемо очистити півострів, то якою, на вашу професійну думку, має бути мінімальна чисельність групи підтримки для цієї авантюри? Яка мінімальна кількість людей нас убезпечить?
Я замислився.
— Якщо це добрі професіонали. Спецпризначенці, а не якісь там планктонні рядові. Припустімо, шестеро. Якщо літуном зробити Шнайдера, то п’ятеро.