— Вам скільки кілограмів? — запитав Семетер із недоречним на тлі благоговіння прагматизмом.
Генд потягнувся на другий бік столу й вихопив із банки пригорщу пам’ятей. У його зігнутій долоні вони заблищали чистим сріблом.
— Скільки ти з мене здереш?
— Сімдесят дев’ять п’ятдесят за кілограм.
Менеджер гмикнув.
— Коли я був минулого разу, Праве взяв з мене сорок сім п’ятдесят, та ще й вибачався.
— То ціна за шлак, і ти це знаєш, корпоративнику, — всміхаючись, хитнув головою Семетер. — Праве торгує несортованим товаром, та й той, як правило, не чистить. Якщо ти хочеш витрачати свій цінний корпоративний час на зняття кісткової тканини з купи пам’ятей цивільних і стандартних призовників, то давай, торгуйся з Праве. Це — добірні представники воїнського класу, очищені та помазані, і вони варті тих грошей, які я прошу. Нам не слід отак гайнувати час один одного.
— Гаразд, — Генд зважив пригорщу капсульованих життів. — Тобі треба думати про свої видатки. Шістдесят тисяч одразу. І ти знаєш, що я колись повернуся.
— Колись, — Семетер неначе спробував це слово на смак. — Колись Джошуа Кемп, можливо, пустить Лендфолл на ядерний вогонь. Колись, корпоративнику, ми всі можемо загинути.
— А й справді, можемо, — Генд закинув пам’яті назад у банку. Вони заклацали, наче гральні кості під час падіння. — І деякі з нас швидше за інших, якщо робитимуть на кожному кроці антикартельні заяви про перемогу кемпістів. Семетере, за це я міг би тебе заарештувати.
Бліда жінка за верстатом зашипіла й почала креслити в повітрі піднятою рукою якісь символи, але Семетер щось їй гарикнув, і вона зупинилася.
— Яка була б користь із мого арешту? — м’яко запитав він, сягнув рукою в банку й витягнув одну-єдину блискучу пам’ять. — Поглянь на це. Без мене ти міг би покластися хіба що на Праве. Сімдесят.
— Шістдесят сім п’ятдесят, і я зроблю тебе привілейованим постачальником «Мандрейк».
Семетер покрутив пам’ять між пальцями, вочевидь, замислившись.
— Чудово, — нарешті сказав він. — Шістдесят сім п’ятдесят. Але якщо ти візьмеш товару не менше встановленого мінімуму. П’ять кілограмів.
— Згода, — Генд витягнув кредитний чип з вигравіруваною голограмою емблеми «Мандрейк». Передаючи його Семетерові, він несподівано всміхнувся. — Та й усе одно я прийшов по десять. Загортай.
Семетер закинув пам’ять назад у банку. Кивнув блідій жінці, і та витягнула з-під верстату ввігнуті ваги. Нахиливши банку й сягнувши всередину рукою, вона заходилася черпати пам’яті пригорщами й обережно викладати на чашу ваг. У повітрі над дедалі більшою купкою утворилися витіюваті жовтогарячі числа.
Я краєчком ока помітив якийсь рух близько до підлоги й різко розвернувся в його бік.
— Знахідка, — невимушено промовив Семетер і всміхнувся.
Один з дистанційних приладів на крабових ногах вийшов з купи пам’ятей і, опинившись біля Семетерової ноги, завзято поліз угору його штаниною. Коли той опинився на рівні його паска, Семетер зняв його і знерухомив, а другою рукою вирвав щось із його мандибул. Потім викинув маленьку машинку геть. Відчувши вільне падіння, краб втягнув кінцівки і вдарився об палубу гладеньким сірим овоїдом, підскочив, покотився і швидко завмер. За мить кінцівки несміливо витягнулися. Пульт випрямився й помчав у справах свого господаря.
— Ах-х-х, погляньте, — Семетер потирав вказівним і великим пальцями пам’ять у плямах органічної тканини, не припиняючи всміхатися. — Поглянь на це, Вовку з Клину. Бачиш? Бачиш, як починаються нові жнива?
Розділ тринадцятий
ШІ «Мандрейк» зчитав збережених у пам’ятях вояків, яких ми купили, у форматі даних тривимірного машинного коду й негайно забракував третину як таких, що зазнали непоправної психологічної шкоди. Як не вартих розмови. Після воскресіння в віртуальності вони тільки й робитимуть, що кричатимуть до хрипоти.
Генд махнув на це рукою.
— У принципі, це норма, — пояснив він. — Якісь втрати є завжди, хоч у кого купуй. Інших ми піддамо дії психохірургічного секвенсера снів. Так ми маємо одержати великий короткий список, не пробуджуючи жодного з них на справді. Ось необхідні параметри.
Я взяв зі столу папірець із ними і проглянув його. На настінному екрані на протилежному кінці зали засідань прокручувались у двовимірному аналоговому форматі дані постраждалих вояків.
— Досвід бойових дій в умовах підвищеної радіації? — я поглянув на менеджера з «Мандрейк». — Чи не маю я про це знати?