Край води ми потрахалися знову; Таня Вардані всілася на мій прутень, вмостивши мультяшну п’яту точку, м’яку й теплу, на моїх схрещених ногах. Я сховав обличчя на її грудях, поклав руки їй на стегна й заходився обережно підіймати й опускати її, поки в ній знову не почалися здригання, що передалися мені, наче заразна лихоманка, й охопили нас обох. Підпрограма повторюваного відтворення мала вбудовану систему резонансу, завдяки якій оргазм переходив від неї до мене й назад, як коливальний сигнал. Здавалося, він накочувався й відступав цілу вічність.
Це було кохання. Ідеальна сумісність у пристрасті, спіймана, дистильована й посилена майже до нестерпності.
— Вирубав заглушування? — спитала вона мене опісля дещо засапаним голосом.
— Звісно. Думаєш, я готовий пройти через усе це і все одно піти звідси, мало не лускаючи від сімені та статевих гормонів?
— Пройти через усе це? — вона обурено підняла голову з піску.
Я у відповідь усміхнувся.
— Звісно. Це ж для твого добра, Таню. Інакше мене б тут не бу… Чуєш, не кидайся піском.
— Довбень…
— Послухай…
Я захистився від пригорщі піску однією рукою та штовхнув її у прибій. Вона зі сміхом перекинулася. Поки вона підводилася, я став у дурнувату бойову стійку під Мікі Нозаву. Зовсім як у «Демонах кулака сирени».
— Не чіпай мене своїми мерзенними руками, жінко.
— А мені здається, що ти хочеш, щоб тебе чіпали руками, — сказала вона, трусонула волоссям і показала.
Вона не помилялася. Коли я побачив удосконалене системною магією тіло у крапельках води, в моїх нервових закінченнях знову запульсували сигнали, і голівка мого члена вже наповнювалася кров’ю, скидаючись на майже достиглу сливу у прискореному таймлапсі.
Я розслабився і швидко оглянув конструкт.
— Знаєш, Таню, це крута штука, масова вона чи ні.
— Минулого року, здається, отримала знак якості від «Усе про кіберсекс», — Таня знизала плечима. — Я ризикнула. Хочеш спробувати у воді ще раз? А ще тут за деревами, здається, є водоспад.
— Я не проти.
Ідучи повз найближчі до води пальми, чиї величезні фалічні стовбури здіймалися з піску, наче динозаврячі шиї, я підхопив кокос, який щойно впав. Краби з комічним поспіхом кинулися врозтіч, до нірок у піску, з яких сторожко визирали очицями на стеблинках. Я покрутив кокос у руках. Коли він приземлився, від його панцира вже відламався невеличкий шматочок, оголивши м’яку, еластичну плоть усередині. Мила деталь. Я пробив внутрішню мембрану великим пальцем і нахилив кокос, як глек. Молоко всередині було неправдоподібно холодне.
Ще одна мила деталь.
На поверхні ґрунту в лісі за пальмами, на щастя, не було ані гострого сміття, ані комах. Із захопливою чіткістю було чути, як десь хлюпає вода. На цей звук вела між стовбурами пальм добре помітна стежка. Ми пішли, тримаючись за руки під зеленню тропічного лісу, повною барвистих птахів і маленьких мавпочок, які видавали підозріло гармонійні звуки.
Водоспад мав два яруси: спершу лився довгим струменем у широкий басейн, а тоді падав, минаючи скелі та пороги, в інший, менший басейн, звідки висота падіння була меншою. Трохи випередивши Таню, я став на мокрому камінні край другого басейну і, вперши руки в боки, поглянув униз. Стримав широку усмішку. Зараз вона неодмінно мала штовхнути мене туди, це аж напрошувалося.
Та нічого не відбулося.
Я повернувся до неї й побачив, що вона злегка тремтить.
— Агов, Таню, — я охопив її обличчя руками. — В тебе все гаразд? Що сталося?
Втім, я знав, що за хрінь сталася.
Бо прийоми посланців прийомами посланців, а зцілення — це складний, поступовий процес, і варто лишень відвернутися, як він неодмінно заглючить.
Чортів табір.
Легке збудження зникло, витікши з мого організму, наче слина з напханого лимоном рота. Мене охопила лють.
Бісова війна.
Якби там, серед усієї тієї райської краси, біля мене були Айзек Каррера та Джошуа Кемп, я б вирвав їм нутрощі голіруч, зв’язав би їх і копняком викинув би в басейн — хай потопають.
У цій воді не потонеш, — посміялася та частина мого «я», що не затикалася ніколи, гордовите самовладання посланця. — В цій воді можна дихати.
Може, таким людям, як Кемп і Каррера, не можна.
Так, справді.
Тож я натомість схопив Таню Вардані за талію, притиснув до себе і стрибнув за нас обох.