Я посидів там ще трохи, але він, вочевидь, уже закінчив, тому я підвівся, щоб піти. Він так на мене й не глянув. Подивившись на його обличчя, я відчув несподіваний напад співчуття. Я знав, як воно — помилитися в розрахунках. Біля виходу я зупинився.
— Що таке? — спитав він.
— Можливо, тобі варто помолитися, — сказав я йому. — Може, від цього стане краще.
Розділ двадцять третій
Вардані аж посіріла від роботи.
Вона атакувала байдужу складчасту густину брами з майже скаженою зосередженістю. Вона по кілька годин сиділа, малюючи гліфи та вираховуючи їхні можливі взаємозв’язки. Вона завантажувала швидкісним методом послідовності техногліфів на тьмяно-сірі чипи даних миттєвого доступу, працюючи на платформі, як джазова піаністка під тетраметом. Вона пропускала їх крізь зібране довкола брами синтезаторне обладнання і стежила, міцно обхопивши себе руками, як пульти керування невдоволено іскряться голограмами через нав’язувані нею чужі протоколи. Вона оглянула панелі з гліфами на брамі за допомогою сорока семи окремих моніторів, шукаючи відголосків якоїсь реакції, здатних допомогти їй з наступною послідовністю. Коли гліфи відповідали їй безживною розрізненістю, вона зціплювала зуби, а тоді збирала свої нотатки та знову тупала до булькобуду на пляжі, щоб ще раз почати спочатку.
Коли вона перебувала там, я старався не плутатися в неї під ногами і стежив за її згорбленою постаттю крізь вхід до буду, зайнявши зручне місце на вантажному люці «Наґіні». Наблизивши картинку за допомогою близькофокусної нейрохімії, я бачив, як вона з напруженим обличчям дивиться на планшет або платформу чипозавантажувача. Коли вона йшла в печеру, я стояв серед розкиданих по підлозі булькобуду ескізів техногліфів і дивився на її зображення на стіні з моніторами.
Вона збирала волосся у строгий хвіст, але окремі пасма вибивались і стирчали в неї на лобі. Одне зазвичай падало збоку їй на обличчя, викликаючи в мене якесь незрозуміле почуття.
Я стежив за її роботою й за тим, що робота коїть з нею.
Сунь і Гансен по черзі стежили за своєю панеллю дистанційної варти.
Суджіяді стежив за входом до печери, працювала там Вардані чи ні.
Решта членів команди дивилася наполовину зашифровані супутникові передачі. Коли була змога, вони дивилися для сміху кемпістські пропагандистські канали, а коли не було — державні програми. Поява на екрані самого Кемпа супроводжувалася насмішками й удаваними пострілами в екран, вербувальні композиції Лапіне супроводжувались оплесками та підспівуванням. Якоїсь миті цей спектр реакцій змішався в незмінну іронію, і Кемп і Лапіне почали одержувати фанатські листи одне за одного. Депре та Крукшенк наводили приціли на Лапіне щоразу, коли вона з’являлась, а Кемпові промови ідеологічного змісту вивчила вся команда, підспівуючи йому і наслідуючи всі його манери та демагогічну жестикуляцію. Як правило, все, що з’являлося на екрані, викликало вкрай необхідний сміх. Навіть Цзян час від часу ненадовго долучався до всіх кволою усмішкою.
Генд дивився на океан, який завертав на південь і на схід.
Я вряди-годи закидав голову назад, аби поглянути на розсип зоряного вогню в нічному небі, й думав, хто дивиться на нас.
За два дні дистанційна варта вперше пустила кров колонії нанобів.
Коли я вибльовував свій сніданок, почала гатити ультравібраційна батарея. Її бумкання відлунювало в кістках і животі, і легше мені від цього якось не стало.
Три окремих удари. А тоді — нічого.
Я витер рота, натиснув на кнопку зливного бачка в санітарній ніші й вийшов на пляж. Сіре аж до обрію небо затьмарювало лише невпинне тління Заубервілля. Жодного іншого диму чи блідого спалаху, що свідчив би про пошкодження машин, не було.
Крукшенк стояла на видноті з «Сонцеструмом» напоготові та вдивлялася в пагорби. Я підійшов до неї.
— Відчуваєш?
— Ага, — я сплюнув у пісок. Голова в мене досі пульсувала, чи то від блювання, чи то від ультравібраційного вогню. — По ходу, нас втягнули в бій.
Вона скоса позирнула на мене.
— В тебе все гаразд?
— Блюванув. Не дивися так зарозуміло. Ще пара днів — і сама заблюєш.
— Дякую.
Знову бумкання, що проймало до самого нутра, цього разу тривале. Від нього в мене забулькало в животі. Супутній викид, широка, без конкретного напрямку віддача від направленої вузької хвилі, яку батарея випускала донизу. Я скреготнув зубами й заплющив очі.