— Він геть не вмів вчасно заткнутись, еге ж?
— Можна й так сказати.
— То що він припускав? Війну з іншою расою? Такою, з якою ми ще не зіткнулися?
Вардані знизала плечима.
— Або це, або вони просто покинули цю область галактики й полетіли деінде. Він, узагалі-то, не надто розвинув обидві ці гіпотези. Вицинський був борцем з авторитетами. Йому більше хотілося спростовувати дурниці, до яких уже додумалася Гільдія, ніж будувати власні теорії.
— Дивовижне глупство як на таку розумну людину.
— Або дивовижна сміливість.
— Можна й так сказати.
Вардані хитнула головою.
— Байдуже. Суть ось у чому: ми можемо користуватися всією технікою, яку ми відкрили й розуміємо, — вона показала на виставлені довкола брами батареї обладнання. — Ми маємо синтезувати світло з горлової залози марсіянина та звуки, які вони, на нашу думку, видавали, але працювати Це буде лише тоді, якщо ми це зрозуміємо. Ти спитав, як ми примудрилися розкусити її минулого разу. Так уже її сконструйовано. Цю браму міг відчинити будь-який марсіянин, якому треба було пройти. А отже, зможемо й ми, маючи це обладнання й достатньо часу.
Її слова іскрилися бойовим завзяттям. Вона відновилася. Я повільно кивнув, а тоді зісковзнув із пакувального ящика.
— Вже йдеш?
— Мушу поговорити з Амелі. Тобі щось треба?
Вона якось дивно на мене глянула.
— Вже нічого, дякую, — вона трохи випрямилася, не встаючи з шезлонга. — Я ще маю прогнати тут парочку послідовностей, а тоді піду поїм.
— Добре. Тоді побачимось. А, — зупинився я на виході. — Що мені сказати Суджіяді? Я маю щось йому сказати.
— Скажи йому, що я відчиню цю браму менш ніж за два дні.
— Справді?
Вона всміхнулася.
— Ні, мабуть, ні. Та все одно скажи йому.
Генд був зайнятий.
У піску, розсипаному на підлозі його кімнати, був накреслений хитромудрий візерунок, а від чорних свічок, поставлених у кутках приміщення, тягнувся пахучий дим. Менеджер з «Мандрейк» сидів по-турецьки, занурившись у якийсь транс, на одному кінці візерунка в піску. В руках він тримав неглибоку мідну миску, в яку з одного розрізаного великого пальця крапала кров. Посередині миски лежав вирізьблений з кістки талісман, майже білий з червоними плямами в тих місцях, де його торкнулася кров.
— Генде, що за фігнею ти займаєшся?
Він виринув із трансу, і його лице перекривилося від люті.
— Я ж казав Суджіяді, що мене ніхто не має турбувати.
— Так, він мені казав. То що за фігнею ти займаєшся?
Мить затягнулася. Я оцінив Генда. Мова його тіла вказувала на те, що він серйозно схиляється до насильства, і мене це не лякало. Через свою повільну смерть я нервував і прагнув завдати комусь шкоди. Співчуття, яке я відчував до нього за пару днів до цього, швидко випаровувалося.
Можливо, він теж мене оцінив. Він стрімко опустив ліву руку, і з його обличчя зникло напруження. Він відставив миску і злизав кров з пальця.
— Гадаю, ти б не зрозумів, Ковачу.
— Дай-но вгадаю, — я поглянув на свічки. Вони пахли чимось темним і їдким. — Ти просиш у надприродних сил трохи допомоги в утечі з цієї чортівні.
Генд, не встаючи, потягнувся назад і понюхав найближчу свічку. Його лице знову сховалося за мандрейківською маскою, а голос був рівним.
— Ковачу, ти, як завжди, підходиш до того, чого не розумієш, із обережністю стада шимпанзе. Досить сказати, що для плідних стосунків із царством духів необхідно шанувати певні ритуали.
— Думаю, мені це якраз зрозуміло. Ти говориш про систему купівлі-продажу. Взаємовигідний обмін. Трохи крові за кілька послуг. Дуже комерційно, Генде, дуже корпоративно.
— Чого ти хочеш, Ковачу?
— Розумного діалогу. Почекаю надворі.
Я вийшов за завісу, дивуючись легкому дрожу, який закріпився в моїх долонях. Мабуть, нестриманий зворотний зв’язок від біосхем у вживлених туди пластинах. За найкращих обставин вони були нервові, як гончаки, і надзвичайно вороже ставилися до будь-яких посягань на свою технологічну цілісність, та й радіацію, певно, витримували не краще за решту мого тіла.
Гендові пахощі прилипли до моєї горлянки, як мокрі клапті. Я їх викашляв. У мене запульсували скроні. Я скривився і покричав, як шимпанзе. Почухав у себе під пахвами. Прокашлявся, а тоді покашляв іще. Вмостився на одному стільці в колі для інструктажів і оглянув одну долоню. Врешті-решт тремтіння припинилося.