На тлі цього шаблонного конторського приміщення яскраво вирізнялася величезна колекція келихів, срібних і кришталевих, вкритих численними металевими дощечками з вигравіруваними довгими написами, де перелічувалися дати й назви місцевостей. Ці келихи стояли скрізь: на шафі, на письмовому столі, на полиці з бухгалтерськими книжками.
— До справи, панове, до справи, — з гумором нагадав Метеор. — Лікар — старий скупердяга, але вирішив нарешті ліквідувати свій паперовий лімузин і купити щось пристойне. Алюсю, що в тебе там є на полицях?
— «Гумбер», модель 1954 року, комплект запасних частин, — байдуже відповів Вільга, без купецького пожвавлення та найменшого натяку на вихваляння свого товару.
— Оглянути! — буркнув лікар Метеорові.
Відразу було видко, що ця людина зліплена з твердої глини з домішкою товченого кременя.
— Ну, Алюсю, — тільки Метеор і вносив до цієї справи щось схоже на традиційний торговельний дух. — Веди! Будемо оглядати…
Вони вийшли з контори й зійшли залізними сходами в куток гаража, де темнів силует гарної обтічної машини. Вільга повернув вимикач, і в кутках стін спалахнуло кілька лампочок. В очах лікаря блиснула пожадливість. Він довго ходив навколо оливкового кузова, що виблискував чудовим лаком, де-не-де, правда, трохи подряпаним, але навіть не торкнувся пальцем ручки дверцят. Несподівано він зупинився біля Вільги й, не відриваючи очей від машини, спитав:
— Скільки?
Шістдесят, — відповів Вільга, запалюючи цигарку.
Лікар негайно витяг свій портсигар і припалив у Вільги.
— Навіть недорого. Але не для мене.
— Чому ж, чому? — стривожено шарпнувся Метеор. — Занадто гарна, — сухо відповів лікар.
Вільга посміхнувся з розумінням.
— Можна зробити, — поінформував він діловим тоном.
— Не розумію, — сухо кинув лікар.
— Зараз я поясню, пане докторе, — Метеор узяв Дзідзяшевського під руку. — Додасте ще вісім, ну, скажімо, ще хоча б тільки п'ять тисяч і матимете машину-мрію, таку, як вам потрібно.
— Не розумію, — повторив лікар з обережною впертістю.
Вільга підвів на нього свої збляклі очі.
— Мені подобається, що ви автомобіліст, докторе. Бачу, як ви дивитесь на машину. Люблю автомобілістів. За п'ять тисяч все буде в порядку.
— Не розумію, — втретє повторив лікар.
— Бачите, пане докторе… — тоном терпеливого педагога почав Метеор. — Ви — вславлений гінеколог, якого скрізь цінують у Варшаві. Ви легко заробляєте свої тридцять тисяч на місяць, правда ж? Це дозволяє вам різними способами полегшувати своє життя, що, скажемо правду, цілком неможливо для яких-небудь референтів у звичайних міністерствах. Хіба ні?
— Не люблю дурних жартів, — похмуро відповів лікар. — Про те, скільки я заробляю, можете довідатись з відомості на зарплатню в поліклініці, де я працюю.
— Добре, добре, — поблажливо перебив Метеор. — Ми серед пристойних людей, пане докторе. Чуєш ти його, Алюсю! — фамільярно звернувся він до Вільги. — Дзідзяшевський, гінеколог, золота ручка, людина, яку обожнюють панночки з добрих родин, живе із зарплатні, яку одержує в поліклініці… Треба написати про це листа й надіслати до «Шпильок». Найкращий дотеп тижня, ні?
— Заткнися, Метеоре, — без усміху порадив Вільга. — Пане докторе, — чемно звернувся він до Дзідзяшевського, — я вас розумію. Ця машина не підходить вам, тому що певні злостиві й причіпливі установи, ну, скажемо, такі, як фінансовий відділ, котрий існує виключно для того, аби утруднювати життя людям, повним творчої ініціативи й розмаху думок, — отож ці установи можуть зробити зовсім недоречні висновки з факту придбання вами такої чудової машини. Але на це є способи. Ви, як автомобіліст, знаєте, що саме найцінніше в машині. Отож досить буде вжити певних косметичних заходів до цього «Гумбера», і він, не втративши нічого із своєї цінності, набуде такого вигляду, що агенти податкового відділу ронитимуть сльози співчуття, ледве його побачать. Це коштуватиме п'ять тисяч.
Лікар глибоко замислився, що тривало кілька секунд, потім заявив:
— П'ятдесят п'ять разом з косметикою, згода?
— Що ви, пане? — брутально шарпнувся Метеор.
— Шістдесят, — коротко повторив Вільга.
— Не будемо сперечатися за якісь п'ять тисяч, — сухо зазначив лікар. — Згода.
— На коли це вам зробити, пане? — з холодною купецькою чемністю спитав Вільга.
— Алюсю! — метушився Метеор. — Що ти виробляєш? Така машина!
— Будь ласка — ще на цьому тижні, — байдуже промовив доктор. — Тільки я не можу переказати вам гроші на ваш рахунок. Дістанете готівкою, добре? Чи не завдасть труднощів вашій бухгалтерії така операція?