Марта схилилась над ним.
— Поцілуй мене, — наказала вона.
Гальський взяв голову Марти в долоні і нахилив до свого обличчя, мов стиглий плід з гілки.
— Ну от бачиш, — сказав він після деякої паузи, відриваючи вуста від її вуст, — я вже не такий і слабий.
Але він вже не говорив, що хоче піти на матч.
— Я гадаю, що треба йти, — сказав ЗЛИЙ. Калодонт вийшов з кіоска і замкнув двері на ключ.
Вулиця Вєйська здавалась досить людною. Людський потік густішав з кожною хвилиною. Юрми людей йшли і йшли по тротуарах і проїжджою частиною вулиці.
ЗЛИЙ, Калодонт і Шмігло влилися в людський потік.
Пасажі сейму перегороджені рядами війська, а тому треба було йти Вєйською аж до Пєнкної. Широкі зруйновані квартали біля виходу вулиці Матейка були забиті людьми. Вітер тут дошкуляв дужче, ніж на вулицях, закритих мурами.
— Я уявляю собі, як пісок ріже очі тим, що стоять зранку, і тим, що чекають, поки відчиняться ворота стадіону, — сказав ЗЛИЙ.
— Що там таке? — нервував Калодонт, витягаючи шию в бік Пєнкної. — Затор чи що? Вже зараз?
І справді, посуватись вперед було дуже важко, юрба стішала.
— Кому, кому? — тут і там лунало в натовпі. — Ліва верхня трибунка за п'ятдесят. Ліва нижня трибунка… всього п’ятдесят злотих. Кому? Кому?
— Я відчуваю, що тут якийсь номер, — прошепотів Генек ЗЛОМУ на вухо. — Якась велика афера з квитками. Крім тієї, на яку ми позавчора наткнулися.
Вони дійшли, нарешті, до першого кордону. Вулиця була перегороджена товстими вірьовками, прив'язаними до дерев; вздовж неї розташувались шеренги військових. Спітнілі міліціонери в мундирах з розстебнутими комірцями кількома рядами перетинали вулицю, щільно закриваючи прохід; обличчя в них були мокрі й запорошені, вони ледве стримували натиск юрби. Величезна людська маса, що сунула Пєнкною з боку Алей, відкинула ЗЛОГО і його товаришів назад, відокремила їх від кордону рухомим затором.
— Кому?.. Кому?.. Трибунка… Вхідна… Кому?.. — дедалі частіше чути було в юрбі. Біля муру Уяздовського парку юрба порідшала; тут зупинилися ті, що продавали квитки. Рухливі юнаки з очима, в яких пломеніли жадібні вогники, жваво кидалися праворуч і ліворуч.
На Лазєнковській юрба знову зливалась у великий, тісний потік; ще ширший кордон міліції і військових перегороджував прохід. ЗЛИЙ втиснувся в юрбу, тягнучи за собою й Шмігла, який в останню хвилину вхопив за руку Калодонта. Юрба нарікала на міліцію, що перегородила прохід.
— Стоять, мов кадети перед школою медсестер! — вигукнув якийсь нервовий худорлявий пан. — Потім не проб'єшся на своє місце.
— Ну й штовхаєтесь ви, — протестувала якась надто вже елегантно одягнена пані. — Її коротенький, задертий вгору носик і пискливий голосок свідчили, що вона належить до жінок аж надто самостійних. — Ну й штовхаєтесь ви! Чого ви штовхаєтесь?
— Бо люблю… — флегматично відповів кремезний чоловік. — Бо люблю штовхатись. Подобається мені ця робота.
ЗЛИЙ, вимахуючи квитком, швидко пробрався крізь прохід і потяг за собою Шмігла; Юліуш Калодонт втратив бадьорість: він був дуже втомлений.
— Сама насолода, — важко дихав він, витягуючи з чесучевого піджака нитки після відірваних у юрбі ґудзиків, — міжнародний матч! Спортивна прогулянка!
Тимчасом міліція і військові раптовою атакою утворили в юрбі прохід, у який, шалено сигналячи, в'їхав величезний автобус; з вікон його виглядали чорні чуприни й вишневі футболки усміхнених угорських хлопців. З усіх боків чути було вітальні вигуки; а другий автобус, у якому їхала польська команда, був зустрінутий оглушливим виттям і радісним свистом. ЗЛИЙ, Шмігло і Калодонт, яких ніс уперед могутній приплив юрби, наближалися до воріт стадіону.
— Я ось! — вигукнув Шая, виринувши з юрми біля Мериноса.
— Гаразд, — сказав Меринос, кинувши недокурок, — а де «гвардія»?
— Вся зі мною, — мовив Шая, непомітним рухом голови, показуючи на постаті серед юрби.
— Гаразд. — повторив Меринос. — май на увазі, Шаю, я йду перший з Крушиною, а ти з «гвардією» — за нами. Ось тобі справжні квитки, а підроблені викинь, щоб не було речових доказів. — Він подав Шаї кільканадцять квитків. — А як щось трапиться, то бити камінням, кастетами, чим хто може. Зрозуміло?
— Ясно, — беззубо посміхнувся Шая, — відразу ж за вами йтиме Олек Джокей, найкращий мій підколювач. З ножем, гаразд? Можна?
— Можна, — дозволив Меринос, кривлячи губи в страшній посмішці, — сьогодні все можна.
Потім попрямував у вуличку, підійшов до оливкового «Гумбера» і дав останні розпорядження.