— Слухай, Роберте, скажи хлопцям з відділу вітамінів, що сезон почався. Є такий городній кооператив, зветься «Мазовецькі суниці». Отож з сьогоднішнього дня транспорти з цього кооперативу недоторканні, розумієш?
— Ясно. Заборонені й кінець. Нема про що й говорити.
— Ти знаєш Жичливого? Отого, що сьогодні був у мене?
— Знаю. Старий лобур. Комбінатор.
— Отож зв'яжешся із цим Жичливим, перекажеш йому монету. Заприбуткуєш, як за перевезення великих партій фруктів. Це перше, — Меринос нахилив голову, запалюючи цигарку, — а друге… організуєш із Жичливим ярмарок весняних первинок.
— Що? — здивувався Крушина, — ярмарок?
— Ти ж чув — я сказав виразно.
— Нічого не вдієш, — згодився Крушина, беручи цигарку в зуби. — Нехай буде ярмарок.
Двері прочинилися, зазирнуло розмальоване обличчя Анелі.
— Пане голово, — мовила вона. — Прийшов отой низенький брюнет, спортсмен, чи як його там. Каже, що мусить з вами побачитись.
— Зільберштейн? — кинув Меринос.
— От-от.
— Добре, хай зайде за хвилину…
— Як ся маєш, Льово? — сердечно привітався Меринос, коли Крушина й Вільга, кивнувши Зільберштейну, вийшли з кімнати. — Ти щось взагалі не з'являєшся, — додав він з приязним докором. — Що це з тобою діється?
— Робота, коханий пане голово, — всміхнувся Зільберштейн, розстібаючи плащ і зручно вмощуючись у кріслі. — Кадри спортивних діячів нечисленні в нашій країні, кожному з нас сила-силенна роботи валиться на голову.
— Що чути в нашому спорті, Льовко? Розкажи щось старому болільникові, зголоднілому за видовищами та галасом на стадіоні!
— Будуємо, перебудовуємо, крутимося, ви ж самі, пане, знаєте, що вам казати. А скільки треба сваритися з людьми, пане Мериносе, якби ви тільки знали. Тут дай йому дієту, а тут влаштуй звільнення, а там хабарі, а тут інтриги, того не можна, а це треба. Цей спорт — тільки на вигляд така золота справа. Я б з кожним помінявся, аби тільки мати спокійну голову. За ці кілька злотих людина більше набігається, ніж воно того варте.
— Ти ж мав у мене бути ввечері. Що тебе сюди привело зараз? — спитав Меринос, наливаючи чарку.
— Дві речі. По-перше, ввечері я не можу.
— Ой, Льово, Льово… Занапастять тебе жінки.
— Нехай буде й так. Це ви думаєте, що я… — Зільберштейн похитав головою, меланхолія зникла з його очей. — За кого ви мене маєте, пане голово? Я до вас прийшов зовсім з іншим. У мене є для вас новина.
Меринос спокійно вихилив свою чарку. Не дивлячись на Зільберштейна, спитав:
— Що за новина?
— Така новина, що коштує грошей.
Меринос мовчки відчинив шухляду, витяг п'ятисотенну банкноту й поклав на столі. В очах Зільберштейна знов з'явився вираз безмежної мудрої меланхолії.
— Навіщо ці жарти? — спитав він з тихим докором. — Чого ви зі мною дражнитесь, пане голово?
Меринос витяг ще два банкноти по сто злотих і поклав їх зверху. Зільберштейн заперечливо похитав головою.
— Скільки? — спитав Меринос сухо. Зільберштейн підніс угору два пальці.
— Ні, — похитав головою Меринос. — Я знаю, що Рома Леопард — дорога жінка, але за мої гроші ти не будеш Казановою, Зільберштейн.
Зільберштейн підвівся з крісла й наблизився до письмового столу.
— Пане голово, — почав він щиро, — ви ж мене знаєте не з сьогоднішнього дня. Хіба я не порядна людина? Мій батько був порядною людиною, і мій дідусь, і я теж порядна людина, хоча з деяких причин працюю в іншій галузі, ніж вони. Ось я скажу безкоштовно, а як ця новина не варта буде двох кусків, ви мені взагалі нічого не дасте, добре? Отож слухайте: за місяць відбудеться футбольний матч Польща — Угорщина.
Очі Мериноса заблищали, мов дві вуглини.
— Тут? У Варшаві?
— Тут. На варшавському стадіоні. Матч перед зустріччю з англійцями у Будапешті.
Меринос відчинив шухляду, сховав дві сотні, витяг три п'ятисотенних банкноти й мовчки поклав на першій п’ятисотці. Потім налив дві чарочки вермуту.
— Це ще не все, пане голово, — продовжував Зільберштейн, беручи в руку чарку. — Зважте, що ви четверта людина в Польщі, яка про це знає. Перша — це голова Державного Комітету Фізичної Культури, друга — начальник закордонного управління цього ж закладу, третя — я, Зільберштейн, а четверта — пан голова Меринос. І ще хочу вам сказати — цей ланцюжок не дуже збільшиться протягом найближчих трьох тижнів, навіть якщо преса і професіонали-спортсмени за тиждень довідаються про матч. Щоб уникнути спекуляції квитками… — Обличчя Зільберштейна було втіленням невинності, коли він допивав вермут… Проковтнувши, він додав: — Що? Гарний номер? І є час на все. На бланки, на печаточки, на замов-леннячка, на влаштування всього в Управлінні спортивних видовищ… Зрештою… що там казати. Ви й самі знаєте…