Шая згасив ліхтарик і порався в каламутній темряві, гарячково снуючи назад і вперед; потім знов засвітив ліхтарик і почав читати список, витягнений з кишені:
— Герман? Братек? Монек? Лавета? Вонсік?
— Є… Є… Є… — відповідали йому захриплі, придушені голоси.
Шая перелічив двадцять з чимось псевдонімів, а скінчивши, витяг з кишені пачку банкнот по двадцять злотих, сів на підвіконні, поклав гроші й список перед собою і почав викликати. Викликаний підходив, брав двадцятку, і Шая ставив хрестик біля його псевдоніму. Закінчивши, він гукнув:
— Це за те, що ви з'явилися на місце. А тепер шикуйтесь, хлопці.
Темні силуети вишикувалися в довгу шеренгу далеко вправніше і з більшою охотою, ніж напочатку; видко було, що справа починає їх приваблювати.
Від стіни відокремився темний, широкий силует у капелюсі. Наблизившись до шеренги, він запалив потужний ліхтар, який тримав у руці. Посуваючись вздовж шеренги, чоловік у капелюсі зблизька присвічував, просто в перекривлені обличчя та примружені, засліплені світлом очі, детально оглядаючи кожного.
— Якісь такі мізерні… — незадоволено буркнув, нарешті, крізь хустку Крушина.
— Як, мізерні? Що ви кажете, пане начальнику? — шанобливо заперечив Шая.
Прожектор саме освітив одну могутню постать.
— Ти, П'ясте Колодзєю, — промовив Шая, підходячи до неї, — скидай піджак. І сорочку.
Приголомшений хлопець скинув з себе верхній одяг: в холодному світлі ручного прожектора заграли вузлуваті селянські м'язи й худі, наче зв'язані із сталевих кісток, груди.
— Добре, — буркнув Крушина, — цей добрий. Він показав швидким рухом ще на чотири постаті.
— Ці йдуть з нами, — кинув він Шаї. — Добав їм ще По двадцятці. Решта на сьогодні вільна.
Шая швидко й голосно повторював накази.
За кілька хвилин п'ять постатей і Шая вилазили на вкриту брезентом платформу вантажної машини. Крушина сів біля Метеора. Той включив мотор, і «Шевроле» з могутнім пихкотінням рушив до Пєнкної. Метеор швидко і впевнено вів машину порожніми в цю пору вулицями.
Нарешті він уповільнив хід серед газонів бульвару над Віслою і їхав, роздивляючись на всі боки, ніби чогось шукав. Раптом загальмував. За п'ятдесят метрів від нього темпів стрункий, обтічний силует автомашини.
Дверцята машини відчинилися, з них хтось вийшов. Незабаром Метеор тихо свиснув крізь пальці. З-під брезенту на платформі вистрибнуло шість постатей і побігло до елегантної машини.
— Знаєте, як робити? — питав Шая на бігу.
— Знаємо, знаємо, все в порядку… будь спокійний… — тихо відгукнулися постаті, потім одна з них нахилилася, схопила камінь і щосили влучила ним у крило чудового авто. За хвилину почувся брязкіт розбитої шибки і кілька глухих ударів важкими черевиками в кузов.
— Досить! — гукнув Шая, і темні постаті побігли назад до платформи. Незабаром Метеор і ще якийсь невідомий наблизилися до машини: оливковий «Гумбер» мав досить жалюгідний вигляд. Метеор з невідомим сіли в машину і поволі рушили до Шльонсько-Домбровського мосту. Тут позаду за ними залунав ледве чутний гук мотора, і з-за статуї Сирени вимкнувся невеличкий автомо-більчик. Це був досить рідкісний екземпляр; кожна його частина походила з іншої автомобільної епохи; наймолодша з них сягала доби гарячкового розвитку автомобілізму зараз же після першої світової війни, в той час як найстарша була зроблена, мабуть, ще на початку століття. Шпичасті коліщатка крутилися з повільною гідністю, але вперто. З-під капота вихоплювалось віяло диму. Всередині цього шановного екіпажа сидів, тримаючи парасольку між колінами й із запалом крутячи кермо, худий пан у котелку. Нахилившись уперед, він уважно вдивлявся в оливкову машину, яка мчала вулицею.
Коли «Гумбер» звернув на Беднарську, пан у котелку з зусиллям ввімкнув другу швидкість, і його сталевий кінь, пихкаючи від напруження, посунув угору.
Нарешті «Гумбер» зупинився біля комісаріату міліції. Пан у котелку гарячково схопився за гальмо, вміщене за бортом машини, і зупинився за кілька десятків метрів позаду, потім виліз і власною спиною підпер вірну машину, яка виявляла рішучу тенденцію покотитися назад по схилу Беднарської вулиці. За кільканадцять хвилин з комісаріату вийшло двоє в супроводі двох міліціонерів. Вони оглянули побите шасі «Гумбера», співчутливо похитуючи головами; потім їздці знов сіли в машину й поїхали в напрямі Центра.
Пан у котелку насилу рушив з місця, але зухвало посунув слідом за оливковим «Гумбером». Він наздогнав його біля готелю «Брістоль». З машини вийшов пан у дощовому плащі і зайшов до готелю. «Гумбер» рушив далі, а пан у котелку, переборовши спокусу податися слідом за невідомим у дощовому плащі, вперто посунув за оливковою машиною. Він добрався аж до обдертого кам'яного будинку на Крохмальній вулиці. Машина зникла у воротах. Пан у котелку виліз із свого автомобільчика й підійшов до воріт; там збоку, серед багатьох інших вивісок, він прочитав: «Інж. Альберт Вільга — автомобільна майстерня. Заміна частин. Ремонт».