Не було сумніву: Сюпка плакав! Він був на межі нервового шоку, непідробної істерії. Дзярський лагідно спинив його:
— Та добре, вже добре, пане Сюпко, на сьогодні досить. Викличемо вас ще раз. Сержанте, прошу вивести громадянина Сюпку.
Мацєяк устав з-за друкарської машинки, Сюпка кілька разів уклонився. Обидва вийшли. За хвилину Мацєяк по вернувся,'
— Постійний нагляд, — звернувся до нього Дзярський. — Прошу виділити спеціально для цього двох людей і нехай за ним постійно стежать. Треба перевірити його картку в Особовому відділі Окружної дирекції Варшавського вузла.
— На коли його викликати знову? — спитав Мацєяк.
— Не будемо його викликати, — посміхнувся Дзярський. — Нема потреби. Якщо він казав правду — нічого нового вже не додасть. Якщо ж казав неправду, треба охороняти його від прикрих наслідків брехні. Нас по суті цікавить одне: на чию користь та з чийого доручення він брехав? Сержанте, організуйте нагляд, прошу…
Сержант Мацєяк вийшов з кімнати.
— Уфф, — глибоко зітхнув Дзярський і глянув на Колянка, який стояв, спершись на вікно, і жадібно курив цигарку.
— Поручику! — вигукнув він, — хай його чорти візьмуть! Адже він повідомив сенсаційні речі, цей Сюпка.
— Так, — спокійно згодився Дзярський, — просто сенсаційні. І тому пропоную, щоб ви, пане, про них написали. Цього разу це буде в інтересах вашого… улюбленця.
. . . . . . . . . . . . . . . .
Колянко ішов Вільчою і міркував про силу звички, яка штовхає його в крісло перукаря Мефістофеля-Дзюри аж із того кінця міста. Він стригся у нього протягом останніх восьми років, і не було такої сили, яка примусила б Колянка зрадити свою звичку. Дзюра був людиною серйозною і пристойною — він, правда, заїкався, але, оскільки в нього не було схильності до красномовства, йому це анітрохи не перешкоджало. В ньому не було також нічого диявольського: згідно метрики він мав два імені, Антоній і Кароль, але ніхто про них не знав, і населення всіх поперечних вулиць між Маршалковською і Мокотовською знало його виключно під ім'ям Мефістофеля. До цього спричинився один начальник відділу Польського радіо, який жив у тому ж самому будинку, де містилася перукарня Дзюри. Цей директор, посивілий чоловік в окулярах, з насмішкуватим обличчям, відомий штукар і дотепник, споглядаючи колись Дзюру, схиленого над головою якогось клієнта, вигукнув:
— Та це ж справжній Мефістофель, присягаюсь коханням до власної жінки!
І з цієї хвилини Антоній-Кароль на віки вічні перетворився на Мефістофеля. Треба визнати, що це ім'я було досить влучне, бо Дзюра, котрий танцював навколо клієнта, що сидів обличчям до дзеркала, або вимахував розчепіреними руками, озброєними гребінцем та ножицями, справді трохи нагадував великого посланця пекла. Худе обличчя з чималим носом і трохи загадковий усміх, який по суті маскував стриману несміливість цієї людини, ясна річ, ще посилювали враження демонічності.
Колянко увійшов відчиненими навстіж дверима до невеличкого приміщення, оздобленого касою та неодмінною перегородкою з матового скла. На круглих стільчиках сиділи клієнти. Біля голови, що стирчала з білого простирадла, порався молодий помічник Дзюри, на ім'я Мєцек. Дзюра стояв біля порожнього крісла, старанно складаючи чисте простирадло; він робив це з таким смутним виглядом, що відразу ж привернув увагу Колянка.
— І довго ще доведеться чекати на вас, пане Мефістофелю? — спитав Колянко, кинувши неприязний погляд на відвідувачів.
— Довго, — відповів Мефістофель-Дзюра, — до понеділка. Я мушу піти. Важливі справи. Мєцек підстриже вас, пане, якщо ви неодмінно хочете сьогодні.
— Можу й почекати, — відповів Колянко примирливо.
Його здивувала небувала досі дражливість Дзюри, а також той факт, що перукар не заїкався.
«Мабуть, чимось дуже знервований», подумав Колянко. Багаторічне знайомство з перукарем навчило його, що Мефістофель заїкався лише в хвилини цілковитого спокою і доброго самопочуття, а тільки-но починав хвилюватись — говорив зовсім плавко.
Ви йдете, пане Мефістофелю? — спитав Колянко.
Дзюра кивнув головою рухом людини, яка блукає думками по світах, і відповів:
— Іду.
Скинув фартух, одяг піджак з цупкого сукна в сіро-чорну цятку, кинув Мєцеку:
— Не зачиняй перукарні, доки не повернуся, — і вийшов слідом за Колянком.