Вона питає себе:
Що є таке, чого б я не зробила?
Щоб виграти.
Нічого. Нема такого нічого.
Ввечері вона стоїть перед Селудою біля засипаного повідомленнями та документами письмового столу та каже:
— Повіям треба покласти край.
Він намагається заперечувати.
— Я розмовляла з певними жінками, які не надто сильно приховують мету свого перебування в цьому палаці. Вони є ризиком для успіху нашого підприємства. Я маю також інші вимоги.
— Вимоги?
— Пропозиції, які вам варто розглянути. Забагато людей входять сюди та виходять звідси; забагато листів відправляються надто великій кількості адресатів; замало запобіжних заходів. Упродовж кількох минулих днів я збирала інформацію про ваших супротивників, розставляла фігури там, де вони зможуть бути корисними, і не маю сумніву, що інші роблять те саме. Ви для них така сама загроза, як вони для вас; отже, вони діятимуть проти вас. Відтепер безпеці треба приділяти більше уваги.
— Це здається...
— Ви хочете виграти?
— Так.
— У такому разі, як я вже сказала, я маю кілька пропозицій. Ми мусимо охороняти ваші склади, захищати ваші кораблі. Ваша сила — гроші, престиж, ваші друзі, ваші зв'язки. Ми охоронятимемо ваше багатство, віддалимо його від будь-кого, хто може становити ризик. Якщо ви підтримували племінників, що не можуть кинути азартні ігри, ця підтримка відтепер скасовується. Якщо комусь позичали гроші, заберіть. Ви маєте солдатів, яким можете довіряти? Вони охоронятимуть ваш дім, вашу родину, ваше золото. І жоден з командирів не працюватиме сам: лише по двоє, щоб кожний за кожним стежив і гарантував неможливість зради. Не відправляти жодного повідомлення, без якого можна обійтися, а коли щось відправлятимете, ваші посланці мусять не бути вдягненими в кольори вашого дому, треба також відправляти підставних і зберігати таємність. У палаці Дожа треба шукати: кого можна підкупити, а кого вже нема сенсу; ці вибори будуть виграні грошима. Не довіряйте людям, що надто швидко змінюють прихильність; їх можуть перевербувати. Кожного вечора, починаючи від сьогоднішнього, ви вечерятимете з групою найближчих друзів і більш сумнівних союзників, але якщо ви маєте якісь звички щодо їжі, їх треба змінити. Прості страви; ви мусите їсти те, що вам не подобається, пити помірно, поводитися обачно. Будь-кого, кому ви не довіряєте повністю, відправте на найближчі два тижні геть. Будь-кого та будь-чого, що може бути використано проти вас, також треба позбутися. Міцність замку визначається його найслабшим місцем — я не зможу виграти вам гру, якщо ви самі здаватиметеся.
— Ви говорите як генерал, як сам Тацит! — каже він.
— Я гравець, — відповідає вона. — Я знаю ціну хорошого захисту.
— Те, що ви пропонуєте, багато коштує.
— Ви хочете перемогти?
— Авжеж.
— То інвестуйте в перемогу.
Розділ 21
Нарешті приходить лист від Короля Монет! Ми перевіряли посланців кожного дня, ніколи не бігали, ніколи не метушилися — не годиться, якщо нас побачать у такому стані — але нарешті, нарешті він прийшов, саме тоді, коли ще б трохи, і було б запізно!
Вона змушує себе відкривати лист повільно. Розламує сургуч. Розгортає папір. Підносить його ближче до вогню. В повільності є сила; розум ніколи не поспішає. Вона мусить бути сильною.
Король Монет каже, що він має кузена, який має кузена, який має сестру, брат чоловіка якої був одружений на...
Ну, ви розумієте.
Хтось, чиєму слову він вірить — така суть — допомагав витерти кров з підлоги підвалу в Мілані, приблизно два з половиною роки тому. Хлопець, якому належала та кров, був венеціанцем, який нерозумно зблизився з жінкою, брат якої поставився до цього не дуже добре. Хлопець помер; сестру віддали в монастир. Кажуть, що останки хлопця кинули у воду, але на цьому історія не скінчилася, бо вода в Мілані млява, і невдовзі після того, як рештки було викинуто, їх вийняли з води, і цей невпізнаний труп було поховано на ділянці неосвяченої землі, де тепер росте дикий часник.
Я знаю одного чоловіка, який знає іншого чоловіка, що має двоюрідного брата, про якого відомо, що темними ночами він викопував зі свіжих могил трупи та відносив їх вченим міста, які всі потайки риються в кишках у пошуку таємниць і пророкують нову епоху крові та кісток. Почувши розповіді про вашого пропалого хлопця, я попросив цього друга провести розслідування, і він вийняв труп з землі, що залишила собі плоть, це жахливо.
Але вони кажуть, що на пальці того трупа був перстень з печаткою.
Хочете вгадати, кому належало те кільце?
А потім Селуда каже — ні, реве:
— Нізащо!
Вона стоїть перед його гнівом, склавши руки на животі, розправивши плечі, і просто каже:
— Якщо ми хочемо виграти в цій битві, нам потрібна підтримка Марко Белліньо.
— Він мій найгірший ворог, син шльондри, пожирач гівна...
— А також він у цій грі важлива фігура, яку абсолютно проігнорували інші гравці. Я не думаю, що сам він може виграти, але він очолює суттєву фракцію, яка, якщо її переманити на наш бік, стане нам у пригоді.
— Я ніколи не співпрацюватиму з тим чоловіком! Ніколи...
— Вам не треба розмовляти з ним, це візьму на себе я. Єдине, що мені від вас потрібне — ваша згода.
— Ні, ні. Не дам!
— У такому разі, пане, не думаю, що ви коли-небудь станете трибуном.
— Ви гравець! Ви маєте це здійснити!
— Мої можливості обмежені розданими картами.
— Гравець мусить уміти вигравати за будь-якої роздачі.
— Ми обоє знаємо, що так буває не завжди. У Венеції багато людей вважають вас аутсайдером і дивуються, що ваше ім'я взагалі згадується. Мені треба багато працювати, щоб дати вам шанс виграти. Белліньо в цій грі всі проігнорували — я можу його використати.
— А як щодо Занзано? Він друг, він добрий чоловік...
— Його купив Фальєре.
— То заплатіть йому більше!
— Не думаю, що це допоможе. Він, як ви самі сказали, добрий чоловік. У цьому випадку «добрий» може означати «той, хто, взявши хабар, не братиме іншого, що суперечить початковій угоді». До того ж, я не вірю, що йому було запропоновано лише гроші, бо їх він має багато, радше це було щось інше, про що ми ще не знаємо. Інші гравці мають карти, якими вони зіграли так само добре, як я.
— Нам потрібна підтримка Занзано...
— І ми отримаємо її, але не лестощами й не хабарями. Натомість, якщо ми хочемо заручитися підтримкою Занзано, ми мусимо продемонструвати, що перемога Фальєре, хоч і виглядає досить прибутковою, окрім наповнення гаманця принесе більше шкоди, ніж користі. Єдине, що Занзано цінує більше за гроші — честь; тож саме вона має бути нашою ціллю, саме нею ми мусимо скористатися. Забезпечення підтримки Белліньо — справа благородна, якщо зробити все правильно, а я планую робити все саме так.
— Я з ним не розмовлятиму.
Вона замислюється, чи поставити запитання, яке вона не хоче ставити, яке їй не потрібне, але яке нагадуватиме про себе й не піде з її голови, доки вона його не скаже.
— Це ви видали сина Белліньо? — питає зрештою вона. — Ви видали його в Мілані?
Якийсь час він мовчить, і в цьому мовчанні велика відповідь і великий обман, що цього разу все-таки не був сказаний.
— Ви гравець, — зрештою каже він. — Ви маєте знати щось про горе, якщо зібралися скористатися горем мого ворога, щоб зробити його моїм другом. Тож скажіть мені, моя кам'яна королево, ви знаєте щось про гнів? Про лють, про заздрість? Чи вони для вас лише інструменти, зубило, яким ви висікаєте свою перемогу як математик — самі лише лінії, але без серця?
— Я знаю горе, — сказала вона, — і лють я знаю. Я знаю їх так добре, що здається, ніби вони випалили частину мене до попелу, залишивши лише форму того, чим вони в мені були, але не саме почуття. Мені байдуже, чи це ви видали дитину Белліньо його вбивцеві. Мені важливо, щоб вас на цьому не спіймали.