— Немає доказів, що я щось зробив, — відповів він. — І не було ніколи.
— Що ж, цього достатньо.
Розділ 22
А потім вона стоїть перед Марко Белліньо та каже:
— Мені потрібно, щоб ви віддали свій голос за Анджело Селуду.
Белліньо, син торговця рибою, який одружив своїх дочок майже достатньо добре, щоб ніхто більше не смів згадувати про його походження (принаймні, за його присутності), не може приховати свій подив.
— Ви що, здуріли?! — вигукує він. — Вам жити набридло? Не думайте, що якщо ви жінка, то я не розрублю вас навпіл на місці! Ви геть збожеволіли? Я знаю точно, що старий не міг би вас прислати, якби не зневажав вас і не сподівався, що я знищу вас, зроблю брудну роботу за нього, і в такому разі вас зрадили, а якщо не зрадили, то і ви, і він — усі божевільні!
— Вам не виграти Верховний Трибунал, — прямо каже вона. — Фальєре та Контаріні надто далеко попереду. Найбільше, на що ви можете сподіватися — змінити шанси одного з них за прийнятну винагороду. Але ні Фальєре, ні Контаріні не стануть вас купувати, бо вважають, що натомість проти вас діятиме Селуда, бо він ваш ворог. У будь-якому разі, хоч як на це не подивись, ваша підтримка — ваша суттєва, але недостатня підтримка — це те, що треба або отримати, або знищити. Я хотіла б її отримати.
— Я нізащо...
— Кажуть, ви загубили сина?
Тепер мовчання. Хоч він і мовчить, хто знає, чи він зараз вибухне, чи він оступився. Вона тисне сильніше:
— Подейкують, що Селуда продав його міланцю, який вважав, що ваш син позбавив честі його сестру. Я не вірю, що Анджело Селуда мав таку можливість, хоча, безсумнівно, він мав для цього певні мотиви. Хай там як, ніхто ніколи не зізнається, що викрав і вбив вашу дитину, а тому ви змушені терпіти невідання. Невідання іноді гірше за знання, хіба не так? Я наказала своєму агентові провести розслідування. Він має родича в Мілані, який лікує певних впливових джентльменів. Я можу прояснити для вас це питання, якщо ви цього хочете.
— Прояснити?
— Якщо ви цього бажаєте.
— Мій син... мертвий.
— Так.
— Ви це знаєте?
— Так.
— Можете довести? Довести, що він помер?
— Так. І можу доставити вам його останки з доказами того, що це його останки, для належного поховання. І можу надати вам чоловіка, який убив його.
— І хочете, щоб за це я пожертвував честю та ім'ям своєї родини?
— Ні, я хочу, щоб за це ви помирилися. Разом із Селудою ви зможете отримати багато зиску. Розділені, ви є легкою здобиччю Фальєре та Контаріні: вони знають, що поки ви воюєте поміж собою, ви не здатні воювати ні з ким іншим. Мир принесе великі можливості, і не тільки. Він принесе те, що може принести лише мир.
І на мить здається, ніби він замислився.
Розділ 23
Вночі, коли вона повертається, вона знає, що за нею стежать.
Цього разу вона зупиняється посеред площі, озирається навколо й не бачить спостерігача, лише плащ промайнув і посунувся черевик, коли її переслідувач зрушив у тінь. Вона стоїть рівно, щоб показати, що не боїться. Її маска яскрава в місячному світлі, і якийсь час Тіна стоїть, чекає, доки їй не стає холодно; тоді вона розвертається та повертається додому, і більше її не переслідують.
Розділ 24
Белліньо надсилає повідомлення.
«Дайте мені тіло моєї дитини, — каже він, — дайте мені того, хто його вбив, і тоді я ваш».
Той, хто його вбив, знаходиться в Мілані, але вона це передбачила і знає, якою картою зіграти.
Ґалльярд Віоле, Блазень. Він француз, який виявив, що у Франції він непримітний, і переїхав до Італії, де незвичайність того, що він француз, може щонайменше бути цікавою для можновладних. Низенький чоловік, він не має ні надзвичайного розуму, ні особливого хисту до жартів, але опанував одне з найнеобхідніших мистецтв придворного: не жаліючи, сипати хвалу на тих, хто має владу, та зневажати тими, хто, на його думку, незабаром впаде. І безсумнівно, що саме ця риса, уміння розумно позбавлятися друзів, не давала йому померти під час його мандрівки крізь життя.
Вона зустрічає його біля молу до Форлі, дає йому тисячу дукатів, шпагу та пістолет.
— Ах, Мілан! — весело вигукує він. — Красиве місто, хоча його керівництво дещо позбавлене почуття гумору! Я сумував за його жінками.
— Ви не справляєте на мене враження блазня, — визнає вона, коли він щільніше загортається плащем.
— Не справляю? — весело питає він. — Це дуже дивно. Коли я був молодий, я грав у Домі Ігор і змахлював, щоб виграти. Тієї самої ночі арбітри знайшли мене та привели до Майстра Ігор, і там мені було повідомлено, що я порушив закони цивілізованих людей, що я заплачу найвищий штраф і на сто років стану слугою Дому, доки не вивчу цей урок і не сплачу свій борг. Я розсміявся їй в обличчя та сказав їй, що вона сміховинна розпухла жінка в дурній сукні, і наступного дня моя дружина померла, а ще через день померла моя єдина дитина, на третій день занедужав мій батько, а на четвертий я стояв на колінах біля її ніг, цілував її білі загострені черевики та благав зупинитися, сказав їй, що я навіки належу їй, а вона спитала, чи знаю я, що таке бути блазнем. Це сталося сімдесят три роки тому. Ще через двадцять сім, гадаю, вона дозволить мені померти.
Тіна приголомшено дивиться на цього чоловіка, і на мить забуває, де вона, що робить, ба навіть хто вона така, що прийшла сюди, а тепер стоїть і слухає цю байку. Чи вона, бува, не Тіна, дочка єврейки? Хіба ця земля — не земля? Небо — не небо? Хіба ці центри її світу є не більш ніж плямами на сітківці, залишеними сонцем, ілюзією на обрії?
А потім Блазень вибухає гучним реготом, плескає її по спині та каже:
— Ви просто чудо, люба пані, просто чудо! Хвала Богові за міланських дівчат!
І з тим він відправляється.
Розділ 25
Ми з вами пам'ятаємо цього чоловіка, так?
Так легко, так легко гравцеві, що загубився у власній розумності, забути про ходи інших розумних гравців!
Велике вкрите волоссям обличчя, два крихітні ока та маленький ніс, а решта загубилася під чорною бородою та вихлястою ходою. Він гордий чоловік, цей Валет Мечів, бо хто б не став самовдоволеним, якби бачив смерть так багато разів, як він, і при цьому вижив? Нема в цьому світі ні монарха, ні папи, ні князя, що міг би йому наказувати, бо він... Він бачив падіння людей і чув скрегіт брами пекла, і не скорився нічому.
Його було послано до дому Контаріні, до найбільш невловимого з усіх фігур, до чоловіка, чий страх майже більший за його розум, або ж, як час покаже, цілком відповідний масштабу катастрофи, що поки що висить над ним. Час від часу впродовж цих днів ми спостерігали, як Валет Мечів розмовляв з капітанами та сержантами, розпитував про двері, тихо помічав кожний рух кожного посланця, кожний хід кожного шпигуна, кожну монету, що падала на землю біля черевика Контаріні. Контаріні, Контаріні, тобою так розумно грає той невидимий чоловік, що стоїть за зачиненим вікном. Тіаполо програв, Селуда ще не зробив свій хід, але ти, Контаріні, ти об'єднав Церкву та державу в ім'я заробляння грошей. Мало що може сприяти виграшу у виборах так сильно, як це!
Від нашого Валета Мечів надходить повідомлення, чутка про реліквію, що схована десь серед майна Контаріні. Знищивши цю реліквію, знищиш виправдання єпископів на будування золотих башт, знищиш прибутки, що незнайомці матимуть, будуючи ці палаци за церковні гроші.
Тому приходить наказ: знайти реліквію. Знищити її. Зупинімо найбільшу гру Контаріні до того, як він її розпочне.