Монета обертається.
Монета обертається.
А вона пішла.
Розділ 34
Залишилося п'ять днів.
Куди сплинув час?
Тепер вони на рівних, — думає вона. Фальєре, отримавши обіцяння торгівлі зі Сходом, виграв багатьох людей, що підтримували Контаріні, і навіть голоси абата з одного боку чи Занзано з іншого не можуть визначити перемогу. Є такі, що присягнулися й не змінять прихильності, але дуже багато голосів тепер можна завоювати, і вона має у своєму розпорядженні Тіаполо та Белліньо, їхні сили тепер грають на Селуду.
Цього недостатньо — поки що. Вона ще не може виграти. Але вона бачить спосіб отримати перемогу.
Залишилися лише дві карти: Трійка Монет і Вежа.
Трійка Монет — маленький недооцінений жебрак, що живе на милостиню Церкви. Він видається ніким, але він теж має зіграти роль.
Але не зараз. Не тепер, коли готовий до використання Вежа.
Тіна зустрічається водночас з ним і зі Жрицею. Вони сидять у човні посеред бухти, їдять фрукти та п'ють воду, і Тіна каже:
— Навіть якщо ми знайдемо цей «лікоть святого Симона», чи що там Контаріні намагається накинути єпископам, ми маємо проблему, що Сенат хоче, щоб слова Контаріні були правдою. Вони хочуть, щоб у Венеції з'явилася священна реліквія, вони хочуть мати для її зберігання великий дорогий проект з будівництва, що наповнить їхні кишені. Украсти або знищити цей предмет недостатньо: ми мусимо переконати єпископів і їхніх прихильників, як сильно це починання їм зашкодить, а не допоможе.
Жриця якийсь час мовчить, погоджуючись, але не пропонує нічого іншого, бо чим вона може це виправити? Що тут можна вдіяти?
Тому наші погляди звертаються до Вежі, який відомий як Фоскарі, і при зрості сто дев'яносто сантиметрів такий високий, такий широкоплечий, що просто диво, що гондольєр погодився взяти його в човен, не злякавшись, що один пчих цих грудей може перекинути їх у забруднену нечистотами воду. Колишній військовий інженер, він втратив руку в позабутій війні, в одному з нескінченних зіткнень між містами-державами, яке обидві сторони почали заперечувати, щойно воно скінчилося, бо ніхто в Італії не любить воювати одне проти одного; їхні битви — то радше просто дрібні непорозуміння в питаннях території, честі та гордості, а загиблі — то якісь авантюристи, а не солдати, не воєнні, якими командують князі, бо хто знає — що як учорашній заклятий ворог завтра стане твоїм зятем? Такі вже неминучості бурхливих часів.
— Я вважаю, що в наших інтересах створити потребу в іншому будівництві, — продовжує Тіна. — Такому, в якому Контаріні не матиме найбільшу частку.
— Що ви пропонуєте?
— Патріарх має дуже гарний будинок, — відповіла вона.
Мовчання.
Фоскарі-Вежа наче не зацікавлений, його погляд стежить за парою мух, що ширяють над водою, сплутані одна з одною, але якимось чином не падають, шалено тріпочуть крилами та здіймаються над водою. Жриця сидить, але попри всі свої благопристойність і підготовку не витримує; її рот трохи роззявився, і зрештою вона вигукує:
— Ви хочете спалити будинок Патріарха?!
Вежа злегка посміхається; його погляд досі деінде, наче в дитини, що почула сварку батьків і знає, що якщо сидітиме тихо, ця сварка незабаром закінчиться для нього добре.
— Лише частину його, — відповідає Тіна.
Жриця знов сідає, хитає головою, її долоні злітають з колін і знов опускаються, наче метелик, що не впевнений у змозі полетіти.
— Патріарх дуже багатий, — тихо продовжує Тіна, — і обирав його радше Сенат, ніж Бог.
— Ви не можете цього знати, — заперечує Жриця, можливо, більш різко, ніж хотіла. — Бог у руках людей, що голосують, і на язиках людей, що говорять, навіть тих, хто каже зле, бо все зрештою служитиме його святому духові.
— Навіть ми? — питає Тіна. — Навіть цим?
Знов мовчання.
Потім Вежа повертає свою величезну бородату голову, дивиться вгору, на небо, можливо бачить у мінливих хмарах якусь дитячу фантазію — спину дракона, ноги коня, дух дельфіна — і каже:
— Ви хочете, щоб хто-небудь помер?
— Ні.
— Наскільки велика пожежа вам потрібна?
— Не настільки велика, щоб будинок був не вартий ремонту, і не в такому місці, де вогонь може поширитися.
Напевно, те, що ми бачимо на обличчі Вежі, є розчаруванням; і саме тут і тепер ми розуміємо, що попри всю його дитячу простакуватість, попри його невинний вигляд, цей чоловік тримав своїми руками ворогів за горло, і йому це подобалося. Що ж привело його, цікавимося ми, до служби Домові Ігор?
(І є прихований секрет, бо одного разу Фоскарі дивився на місто, якому не судилося бути захопленим, воно було високо серед пагорбів: похилі жовті вулиці, червоні дахи, круті схили яких простягалися по ландшафту наче карта, і нападникам було видно кожну дорогу, кожний ріг, кожний дім, і вони могли вказувати пальцем, що буде зараз зруйновано. У тому місці, в той час, чекаючи на гарантовану перемогу, Фоскарі простягнув руку до гармати, що була його коханкою, його друзями, його владою, його всім, і коли він взявся запалювати вогонь, одягнута в біле жінка підійшла до нього та сказала:
— Стій. Не треба. Пороху забагато, метал старий. Ця гармата при спробі пострілу вибухне і гарантовано вб'є тебе.
Сказавши це попередження, вона пішла, а він, будучи чоловіком гордим, але забобонним, наказав підпалювати ґніт своєму лейтенантові, а сам відійшов, і потім висохлу кров зі шматків того чоловіка знаходив у складках свого камзолу ще кілька місяців, а коли біла пані знов прийшла до нього, він став на коліна та сказав, що тепер він належить їй, а вона сказала: «Я знаю».
Така історія Вежі.)
— Не бачу, чим це вам допоможе, — каже Жриця, і її голос повертає нас до цього часу, цього місця, до цієї миті на морі. — Патріарх витратить гроші на ремонт свого палацу, і це лише збільшить прибуток Контаріні.
— Вся стратегія Контаріні залежить від цієї реліквії, — відповідає Тіна. — Вона є виправданням прагнення єпископів збудувати собі більше багатих святилищ, з такого будівництва вони отримають зиск, привласнюючи частку грошей і обрізки позолоти, бо Рим обов'язково надішле їм гроші для розміщення священної реліквії. Контаріні постачає камінь за велику ціну, єпископи беруть гроші в Рима, Сенат бере гроші в єпископів і купців — усім прибуток! Але! Якщо перед Патріархом стоятиме дилема: інвестувати в будівництво церкви для реліквії сумнівного походження чи ремонтувати свій палац — що він обере? Авжеж, Рим не платитиме і за перше, і за друге, а Сенат заробить набагато менше, ремонтуючи палац замість нового релікварію, в якому кожний аркуш золотої фольги може бути нащадком п'яти зниклих.
— А реліквія? — питає Жриця. — Що з нею?
— Я не зіграла ще однією картою, — відповідає Тіна. — Мені треба лише вибрати час.
Розділ 35
Трійка Монет — хлопчик, якому ледь виповнилося п'ятнадцять або шістнадцять; цибатий, з видовженим овальним обличчям. Ніщо не здається в ньому пропорційним, він занадто худий, щоб легеням було де дихати, занадто високий, щоб стояти на таких ногах, очі замалі, щоб бачити, вуха завеликі, щоб чути. Але він стоїть, живий і, як не глянь, здоровий. Інколи крадій, інколи жебрак, він один з тих, хто ніким не буває довго, а радше дрейфує від однієї легкої ідеї до іншої, осідлавши хвилю життя, доки вона його не втопить або не винесе на невідомий берег.
Він не ідеальна фігура для цього ходу, але іншої фігури вона більше не має.
— Вкрасти реліквію? — міркує він. — Можна спробувати; це може бути цікаво, а може бути нудно, не знаю.
— Я відправила чоловіка шукати її, і його вбили.
Трійка Монет знизує плечима; він не дуже здивований.