— Ручуся, що він не лише прочитав, але й зрозумів, — додала Марися.
Адвокат замислився.
— Авжеж. Справді дивно… Та іноді трапляються такі самоуки… Це мені теж може знадобитися, якби Косиба вирішив говорити.
— Як це?
— Ну, бо він уперто мовчить. Не хотів мені нічого розповісти. Він поринув у якийсь песимізм, мізантропію, бозна-що.
— Бідолашний, — зітхнула Марися. — Нас із Лешеком це теж вразило. Тому ми не хотіли нав’язуватися йому вдруге. Він нас прийняв майже нечемно. Зрештою, я не дивуюся. Він зазнав стільки горя…
— Це минеться, щойно він опиниться на волі, — переконано сказав Лешек.
— Я зроблю все, що зможу, — запевнив Корчинський.
— Ви такий добрий! — вигукнула Марися.
— Я? Добрий? Що ви, пані! Тут немає місця для доброти. Я просто отримую за цю справу гроші…
— Ну, ну, — засміявся Лешек. — Не перебільшуй…
— … а по-друге, якщо я виграю такий процес, то здобуду ще більшу популярність, матиму ще краще реноме і… більше грошей.
— Фе, — обурилася пані Чинська, — і не соромно вам удавати кар’єриста?
— О, я ж не вдаю. Я і є кар’єрист. І аж ніяк цього не заперечую. Навпаки! Я підкреслюю це за будь-якої нагоди. Іще в студентські роки я сказав собі, що зроблю кар’єру, і послідовно цього прагну. У нас панує смішне, принизливе засудження кар’єристів. Це слово стало образливим! Але що таке робити кар’єру? Це значить прагнути використати всі козирі, якими нас наділили природа, оточення, освіта, до мобілізації в житті всіх своїх талантів, розуму, вміння спілкуватися з людьми. Той, хто не вміє скористатися тим, що має, той просто все марнує. Він марнотратник і телепень. Звісно, є й непорядні кар’єристи, так само, як непорядні боксери, що застосовують під час бою недозволені прийоми. Але це вже інша справа. Я, наприклад, маю якнайбільшу довіру до кар’єристів, знаю, що вони мене ніколи не розчарують, бо мають амбіції, мають розмах, волю досягнути найкращих можливостей для себе, а отже, і для справи, якій вони служать.
Він засміявся й додав:
— Якби я був диктатором, то на всі відповідальні пости призначив би кар’єристів.
Пан Чинський похитав головою.
— Ваші розумування здаються мені занадто примітивізованими, пане адвокате.
— Чому це?
— Бо в кар’єристів оце бажання просунути свою кар’єру часами таке сильне, що суперечить почуттю обов’язку й бере над ним гору.
— Часом? — підхопив адвокат. — Я з вами згоден, шановний пане. Та хіба не більших втрат ми зазнаємо через ледарство чи тупість різних йолопів та добровільних парій? Гадаю, що саме тому ми і є народом бідних людей, що в нас панує повсюдна зневага до всіх тих, кому вдалося здобути статки або становище. Ми поважаємо лише тих, які отримували все це без будь-яких особистих заслуг і зусиль, тобто шляхом успадкування.
— Ви, вочевидь, прихильник американського культу мільйонерів.
— Не все в Америці таке безглузде, — усміхнувся Корчинський.
Проте пані Елеонора припинила дискусію, повернувшись до справи знахаря Косиби. Потому всіх запросили до столу, а ввечері Корчинський поїхав на станцію.
— Він справляє враження людини, яка ні перед чим не поступається, — зробила висновок пані Чинська після його від’їзду.
— О так, — підтвердив Лешек. — Тому я й сподіваюся в цій справі на краще. І гадаю, що нам треба прискорити ремонт будиночка в саду, де житиме Косиба.
Будиночок і справді вже тиждень, як почали ремонтувати під дбайливим наглядом наречених. Їм обом і на думку не спадало, що їхня праця марна, і що майбутнє складеться геть по-іншому, ніж вони собі уявляли.
Розділ XIX
Невелику залу апеляційного суду швидко заповнила дивна публіка. Темно-коричневі кожухи селян з околиць Радолишок змішувалися з елегантними шубами міського панства. Справа викликала величезне зацікавлення не лише в колах юристів, де віддавна кружляли чутки про незвичайний захист, що його підготував Корчинський. У світі медицини вона теж стала сенсаційною через те, що свідком на суді мав виступати професор Добранецький, найзнаменитіший польський хірург, який здобув загальне визнання, повагу й славу.
Серед присутніх у суді лікарів не бракувало колишніх вихованців славетного професора, проте не було жодного, хто б із найбільшою цікавістю не очікував його думки про знахарство. Якщо цьому й дивувалися, то лише через те, що професор свідчив від захисту, а не від обвинувача, тож усі сподівалися почути від нього справді надзвичайно цікаві речі.