Він безперечно заслуговував на осуд. Якщо спокусив порядну дівчину, то це був дуже поганий вчинок. Якщо ця Марися порядною не була, то він таким чином компрометував себе й родину.
Так міркувала Михалеся, такої ж думки дотримувалися й Чинські.
Отож, приїхавши, Лешек із подивом та занепокоєнням помітив холодні погляди, якими його привітали. Спершу він перелякався: цей йолоп Бауер, директор готелю у Вільні, напевне прислав рахунок.
«От свинство, — думав він, мовчки споживаючи вечерю, — не міг почекати пару тижнів». Рахунок, якщо Лешекова пам’ять його не підводила, містив пункти, яких він нізащо не хотів би показувати батькам. Особливо розбиті дзеркала й багато, справді, багато пляшок шампанського…
— Ти міг би присвятити нам півгодини? — озвалася, підводячись від столу, пані Чинська. — Ми хочемо з тобою поговорити.
— Аж півгодини? — підозріливо запитав Лешек.
— А ти вважаєш, що для батьків це забагато?
— Звісно ні, мамо. Я до ваших послуг.
— Перейдемо до кабінету.
— Ого! — буркнув Лешек. — Певне, щось серйозне.
У кабінеті, як правило, відбувалися менш приємні й надзвичайно офіційні розмови з батьками.
Пан Чинський сів на чільному місці біля письмового столу і, кахикнувши двічі, почав:
— Мій сину! До нас дійшли чутки, що твоя легковажність вийшла за межі не лише гарних звичок, але й поняття про особисту гідність, яку ми з матір’ю намагалися тобі прищепити.
— Не розумію, батьку, про що йдеться, — холодно відказав Лешек.
— Йдеться про огидні бійки серед містечкових… кавалерів… бійки, викликані твоєю поведінкою.
Лешек полегшено перевів подих:
«Отже, не рахунок! Слава Богу!» — і вже зовсім невимушено посміхнувся.
— Любі мої батьки! Бачу, що вас увели в оману, простіше кажучи, надурили якимись сміховинними байками. Мені про жодні бійки не відомо. І я вже точно не міг стати їх причиною.
— А про таку собі Марисю тобі теж нічого не відомо, — повільно запитала мати. — Продавчиню із крамниці Шкопкової?
Лешек ледь помітно почервонів.
— А хіба це має якесь відношення до справи?
— Дуже велике, мій любий.
— Звісно. Я знаю цю Марисю. Дуже мила дівчина.
Кахикнув і додав:
— Я часто заходжу до крамниці по цигарки.
— Щодня, — підкреслила мати.
— Можливо, — нахмурився він. — То й що?
— Ти буваєш там щодня й просиджуєш годинами.
— А якщо й так… Хіба тобі не здається, мамо, що я вже виріс із того віку, коли мене треба було контролювати?
— Звичайно. Якщо йдеться про наш контроль. Але зріла й самостійна людина завжди зіштовхується й з іншим, причому значно менш поблажливим контролем. Я маю на увазі контроль громадськості.
Лешек сахнувся.
— Вибач, мамо, але я не вчинив жодного злочину!
— Ніхто тебе не звинувачує у вчиненні злочину.
— Тоді в чому справа?
— У почутті такту й гідності, — виразно проказала пані Чинська.
— Я не вважаю, що порушив те чи інше.
Пан Чинський нетерпляче ворухнувся у фотелі.
— Мій Лешеку, — почав він. — Ти й сам повинен розуміти, що твоє постійне просиджування, демонстративне перебування в крамниці не могло не викликати коментарів…
— А яке кому діло. Крамниця… крамниця це громадське місце. Будь-хто має право прийти до крамниці.
— Пробач, — перебила його мати, — але такі виправдання не гідні твого рівня. Передусім ти просиджуєш там цілими днями, привертаючи увагу й викликаючи поголос. Ти ж не думаєш, що всі такі наївні, аби думати, наче ти вивчаєш там методи торгівлі. Ти сидиш там через оту продавчиню.
— Можливо. То й що?
— Отже, ти вважаєш її товариство дуже цікавим.
— Так, мамо.
— І відповідне для тебе? Так? Відповідне для пана Чинського з точки зору інтелектуальної й соціальної?
Лешек знизав плечима.
— Це питання поглядів, симпатій…
— Так-от, дозволь сказати, що на нашу думку, тут немає жодних питань. І найкращий доказ у тому, що твої відвідини стали темою для пліток у містечку.
— Чхав я на плітки! — палко вигукнув Лешек.
— І не лише пліток. Цю дівчину прилюдно зневажив один з менш щасливих… твоїх суперників, у результаті чого інший… прихильник цієї… популярної панночки у вуличній бійці вирішив стати на захист її честі. Завдяки цьому твої… зальоти й твоя особа набули в містечку розголосу.
Лешек широко розплющив очі.
— Але мені про це нічого не відомо! Це взагалі неможливо!