– Так. Тобто я його бачив значно більше, але тиждень тому, 16 січня, дзвонив йому двічі. Перший раз, десь о 17 годині, він мав зайти до вас в справі інтерв'ю. Близько десятої вечора подзвонив знову. Він був на місці. Відтоді контакту з ним в мене не було. Ніхто не може з ним зв'язатися. Я дзвонив в редакцію і кільком друзям, тиша. Дружини у нього не було.
– То ви потурбувалися аж сюди шукати свого приятеля?
– Не будемо перебільшувати. Ми повинні були приземлитися у Варшаві, але був такий туман, що пілот вирішив приземлитися в Жешові. Оскільки я дуже хотів підтримувати зв’язок із Бартусем, я маю на увазі Бартоша, будь ласка, вибачте, але ми вчилися разом, і всі називали його Бартусем. Тому, оскільки мені дуже було потрібно, я зробив усе можливе, щоб зловити його. Телефон вимкнений, електронні листи пропущені. Востаннє його бачили в редакції 16 числа, потім амба, був і нема. Пропав хлоп. Якби я був у Варшаві, я б, мабуть, просто подзвонив вам, але це дурість бути в Жешові і не заглянути, це лише менше години їзди. Машину позичив у друга, дружина приїхала по нього, але вони вирішили переночувати в Жешові. Тому я тут довго не затримаюся, вранці ми повертаємося додому.
– Розумію. І про що мало бути це інтерв'ю? – запитав Генрі, ставлячи каву перед журналістом.
– А то вже панове влада нехай прочитають в "Newsweek".
Генрі на мить задумався, чи варто розкривати справу трупа. Він мав би миттєве впізнання, але журналіст міг би звалити на їхні голови цілу армію гієн. Він уявляв, як усі ці тефалони заїжджають до лісу, а там і гріль, і горілочка, і, як він знав життя, музика з радіо. Так би і поширилося по всій Польщі, як працює поліція Підкарпаття.
– Отже, залишається офіційний шлях, я прийму заяву про зникнення, навіть якщо ви не рідні. Професійно: ви чітко вказуєте обставини зникнення. Нам потрібно буде заповнити формуляр, ще нам знадобиться фотографія вашого приятеля.
– З цим немає проблем, на сайті "Newsweek" є досить свіже.
Генрі не хотів зараз відкривати сайт й дивитися на зниклого. Цей тип міг би розкрити щось більше, а журналісти насправді непогані розслідувачі. Краще не ризикувати.
Він запустив комп’ютер, який, мабуть, до сліз розчулив будь-якого шанувальника історичної техніки. Машина скреготіла, шаруділа й видавала послідовність тривожних звуків. Просто ганьба перед міським.
– Скоро, напевно, пролунає повідомлення: "Почався процес самознищення. У вас є десять секунд, щоб покинути будівлю", – прокоментував журналіст.
Генрі невиразно посміхнувся й почав стукати по клавіатурі. Він відкрив формуляр і почав вводити дані, хоча був упевнений, що тіло, яке знайшов хлопець, і журналіст, якого він розшукував, — одна й та сама людина. Йому було важко стримати хвилювання від думки про можливий зв’язок між смертю журналіста та старенькою знахаркою. Дати співпадали, а це дуже багато, це привід переглянути справу ще раз. Доведеться відкривати провадження, і, можливо, ексгумація не знадобиться. Ну, Перемишль, мабуть, усе забере. Тим паче, що трупешник — журналіст, тож дружки, як той, що зараз послужливо надавав інформацію, не відпустять. І вони вже не будуть ввічливими і поступливими. Вони перетворюються на гавкаючих собак, які нападають на будь-яку штанину, яка потрапить їм під зуби. Взагалі, добре, що Перемишль чи Варшава візьмуться, вони потихеньку будуть складати власні кубики.
– Ви знаєте, яким транспортом до нас приїхав зниклий?
– "Фіат Пунто". Я думаю, що він мав саме такий, коли я бачив його востаннє. Крім того, при собі він мав ноутбук та фототехніку: велику дзеркальну камеру та кишеньковий фотоапарат. Усі ходять із таким. Реєстраційний номер автомобіля я не знаю.
– То ви не знаєте, чого він сюди приїхав? На яку тему писав статтю?
– На даний момент не знаю.
– Це може допомогти нам у пошуку.
Журналіст втомлено дивився на нього і при цьому був схожий на знаменитого Кашпіровського.
– Чи можу я розраховувати на конфіденційність? Ви використаєте цю інформацію лише для пошуків?
– На даний момент ви єдина людина, яку я буду інформувати, оскільки ви повідомляєте про зниклу особу.
– Домовимось так, я щось скажу, а пан цього не записує. Тоді ваші колеги нічого не ляпнуть. Мені це дуже важливо.
Генрі кивнув, погоджуючись.
– Наскільки мені відомо, він мав взяти інтерв’ю у Зенобії Жарци, йшлося про таємничі смерті інших цілителів, травників, ворожок і біоенерготерапевтів. І це все. В справу я не докапувався. Він отримав підказку, ніби баба щось знає. Він мав це перевірити.
Поліцейський не міг і слова промовити. Занадто вже тісно вписувалося це в його головоломку, яку він сам придумав і намагався продати назовні. В яку і сам не вірив на всі сто відсотків.