– А казали, що багато не допоможете, – посміхнувся Кшисєк. – А це наступна частина головоломки.
– Ну, це все, що ми маємо. – Професор закрив блокнот, знову оживляючи різнокольорових змій. – Але, як я зазначав на початку, ми копаємо в цьому питанні. Якщо все виявиться правдою, то, як ми з приятелем домовилися, що разом напишемо книгу. Що це буде за твір!
– Саме так, – підтвердив Карасінський. – Звісно, очікується, що ти будеш співавтором.
– Я можу цього і не дочекатися, — відповів хлопець. Йому було сумно, тому що він заздрив знанням і пристрасті до відкриттів цих двох чоловіків. Він ніколи не зможе піти по їхніх слідах, якщо чудесне лікування Якуба не спрацює. У чому він сумнівався. Хіба. Змішані почуття, ось що.
– Вибач, але я чув, що ти смертельно хворий. Можливо, тобі потрібна допомога? Мій брат один із найкращих онкологів у Польщі.
– Мене лікує доктор Едвард Радзішевський, він видатний спеціаліст, – відповів Кшисієк.
– Правда, видатний, але не завадило б порадитися ще з кимось. Цілком безкоштовно і дуже швидко, навіть брат зацікавився твоїм випадком.
– Вибач. – розвів руками професор. – Я хотів лише добре, не сердься.
- Я не серджусь, — швидко відповів Кшись, але трошечки таки сердився. Він звернувся до Яцека: – Я надішлю тобі свою історію хвороби». Ніяких проблем.
– Чи можна запитати, як ти дізнався?
– Я здаю кров добровільно. Говорячи по правді - здавав, тому що більше не можу цього робити. Звичайний огляд. І ось одного разу лікар подзвонив і сказав, щоб я пройшов додаткові обстеження, тому що їм щось не подобається. Я пішов, взяли ще більше крові і відразу направили до Радзішевського. Він подивився на папери, крякнув, похитав головою і наказав провести подальші аналізи. Просвітили мене краще, ніж мій багаж в аеропорту Окенче. Гліобластома.
– І у тебе не було жодних симптомів? – запитав Яцек.
– Потім у мене почалося легке запаморочення. Іноді біль. Взагалі то нічого серйозного.
– Вибач, що так тебе розпитую, але мій брат просив мене розпитати про все це. Обіцяй, що надішлеш мені свою історію хвороби сьогодні, – він дав хлопцеві візитку.
– Обіцяю, – зітхнув той з легким небажанням, але що ж, треба розуміти людей, які хочуть тобі допомогти. Вони не виявляють жалю, але хочуть діяти і не миряться з поразкою. Це марна трата слів і нервів пояснювати їм, що це безглуздо. Однак надсилання електронної пошти здійснюється лише одним кліком.
– Я прослідкую за цим, — суворо сказав професор.
– Панове, дякую за таку вичерпну інформацію і за те, що серйозно поставилися до цієї дивної справи.
– Заспокойся, це чудовий відрив від професорського життя, я навіть почав думати про те, щоб звернутися до правоохоронних органів як експерт, може, вони шукають такого. Натомість ви повинні повідомити нас про наслідки та надіслати обіцяний електронний лист Яцекові.
— Я вже обіцяв. Надішлю. Дякую і до нових зустрічей. Сподіваюся, не на моїх похоронах.
– Чорний гумор характеризує найбільші уми, – усміхнувся професор.
Вони попрощалися міцними рукостисканнями, і Кшисєк, на свій подив, побачив, що з очей професора навернулася сльоза. Холера, йому дуже подобався той старий божевільний.
Вероніка чекала на стоянці й уважно дивилася на свої нігті. Напевно, вона була в манікюрниці, що відразу підтвердила, щойно він сів у машину.
– Красиво? – спитала вона, сунувши йому руку під ніс. Йому хотілося взяти все це в рот і почати непристойні заняття любов’ю. Йому дорого коштувало не зробити так.
– Чудово, я хотів би зробити пропозицію такій руці, – навіть не роздумуючи сказав він.
– У тебе все ще попереду.
– Ну, сподіваюся, – трохи сумно відповів хлопець, бо сьогодні тема хвороби якось кружляла навколо нього, як гриф над нещасним, прив’язаним у пустелі чоловіком.
– Я серйозно, справа не тільки у твоєму зціленні чи одужанні, а взагалі то я вільна.