ючи Олю по волоссю. Повіки жінки ставали все важчими, а потім і зовсім закрилися. Вона заснула - вперше за довгий час настільки міцно і настільки солодко. А Артем, в свою чергу, просто з посмішкою спостерігав за нею. І більшого щастя для нього в ту мить годі було й придумати… «Тепер ми разом… Ми завжди будемо разом…» -подумав він, поцілувавши руку коханої… * * * Тим часом, Сергій Дмитрович Мураєв знаходився в процедурному кабінеті таєї ж самої лікарні. Медсестри робили йому перевязку руки. Детектив до хрусту скрипів зубами, ледве стримуючи крик від болю. Варто сказати, що за своє доволі таки насичене життя чоловік вже звик до болю, травм та поранень і тому зараз таким пригніченим детектив був не настільки через те, що зазнав травми, а як через те, що їм не вдалося зловити Чернобаєва. Цей негідник виявився настільки спритним, що його не змогли спіймати навіть кремезні хлопці детектива Мураєва. -Ви як, Сергію Дмитровичу? - запитав в детектива один з його помічників в той час, коли Мураєв скрипів зубами від болю, а мердсестри, в свою чергу, витягнули з руки детектива злощасну кулю. Один з помічників Мураєва не витримав цього видовища і, щоб не показати своєї слабкості, щось буркнув і вийшов геть з кабінету. Однак, зараз Мураєва хвилювало зовсім інше. -Не встигли взяти мицього покидька! Не встигли! – на емоціях крикнув Сергій Дмитрович і навіть вдарив кулаком по столі, від чого навіть скрикнув від болю. -Ну, що ж Ви так, СергіюДмиттровичу?! –з докором сказала Мраєву медсестра, поправляючи йому пов’язку. -Вибачаюся… Нерви…- винуватим тоном сказав Мураєв, опустивши очі. – Отже так, хлопці…- сказав детектив, звертаючисьо своїх помічників. – Ми повинні все, аби спіймати Чернобаєваякомога швидше. -Це так, Сергію Дмитровичу, однак,для затримання потрібні, по перше, привід та докази, а по-друге, міліцейськй ордер на арешт. Тобто, для пункту два, як Ви розумієте, потрібен пункт один.. Сергій Дмитрович потгнувся за своїм портфелем і іщулився від болю. -Портфель мій мені подай…- сказав він одному зі своїх помічників і той миттю виконав прохання Мураєва. Щурячись від болю та відкривши таки свій портфель однією рукою, ігноруючи при цьому зауваження медсестри, Мураєв дістав звідти течку з паперами і компакт-диск. -Дивися… - сказав він своєму асистентові.- В цій течці є повне досьє на Чернобаєва. Якщо вмістт цієї течки детально вивчити, то описані там «подвиги» Бориса Чернобаєва тянуть не на один термін тюремного ув’язнення. Складно було добути все це,однак, завдяки тому, що Володарський люб’язно надав мені доступ до своєї робочої бази для того, аби добути хоча б щось потрібне слідства. І саме через неї я з легкістю перевірив всю базу контори і проник такой в комп’ютер Бориса. Тут на нас ще дуже добре зіграв той факт, що після того, як Борис зайняв місце брата під час його вимушеної хвороби, він не особливо й намагався маскувати свою діяльність, чудово знаючи, що в тому стані, в якому Артем зараз, він не зміг би належним чином слідкувати за тим, що відбувається в його адвокатській конторі за його відсутності. Зате вся діяльність Бориса опинилася в нас, наче на долоні. І схоже,що Борис про це навіть і не здогадується, бо не вийшов би я з цієї гри таким переможцем, бо Чернобаєв не з тих, хто залишає на своїй дорозі свідків і взагалі людей, які надто багато про нього знають. Про це свідчить і зникнення Ольги Володарської, і вбивство Нестерова! -Нічого собі! Вражаючий список!- крикнув асистент, переглядаючи вміст течки. -От і я про те! - гарячково відповів Мураєв,безсило відкинувшись на спинку крісла. Взагалі, по життю він вмів терпіти біль – і фізичний, і душевший – однак, цей день якось настільки виснажив детектива, що йому навіть здавалось, ніби його мозок починав працювати повільніше. -Тож,що нам робити? Викликати поліцію?- в нетерпінні, наперебій запитали хлопці пильно дивлчись на начальника. Мураєв, в свою чергу, ствердно кивнув. -Саме так! Час долучати до цієї справи і правоохоронні органи. Аматорські розслідування тут вже не подіють. Чернобаєв – озброєний і дуже небезпечний і, по-перше, нам не надано прав на те,щоб затримувати його, а по-друге, нам потрібно поспішати, бо цей псих може наробити ще більше біди. І так, до речі, потрібно забезпечити цілодобову та потужну охорону для всієї родини Володарських та їхнього найближчого оточення. Не сумніваюся, що найближчим часом Чернобаєв може завдати потужного та несподіваного удару…- замислившись про щось своє, закінчив Мураєв, а його асистенти, в свою чергу, ошелешено подивилися на свого начальника. -Саме зараз? – здивовано запитав один з них.- Але ж зараз, по логіці речей, Борис навпаки повинен залягти на дно! - Це зовсім інша ситуація! – заперечив Сергій Дмитрович. – Борис одержимий метою – отримати Ольгу та в будь-який спосібзруйнувати життя та щастя родини Володарських. Він не зупиниться ні перед чим, поки їх не знищить, адже йому нічого втрачати і нікого боятися. В нього є лише ціль і він буде намагатися досягти її в будь-який спосіб. -І що ж нам тепре робити? Ми ж не можемо так просто сидіти і чекати,що ж далі втне Чернобаєв!- вперто заговорив один з юнаків. Мураєв, в свою чергу, ствердно, кивнув. -Саме так! Ми не можемо більше чекаті біля моря погоду, Юро!- сказав Мураєв, припіднявшись на кушетці і сівши, не дивлячись на протести медиків.- Для початку, забезпечте цілободобу охорону біля палат Володарських. І ще..- детектив на мить задумався про щось своє.- Але ні,це вже інше.Це питання мені потрібно обговорити вже з самим Володарським і негайно! – з цими словами Сергій Дмитрович рішуче піднявся з кушетки та встав та ноги. -Стійте! Зачекайте! Але ж, Вам поки що не можна вставати! У Вас серйозне поранення і Ви втратили чимало крові!-намагалася зупинити Сергія Дмитровича медсестра, однак, цізусиллябули марними. -Доню,відпочину я потім, на тому світі, зараз, повір мені, в мене зовсім немає на це часу! – лагідно сказав медсестричці Мураєв, а після тогозвернувся до соїх підопічних. – До справи, хлопці! -До справи – відповіла йому вся його команда та вони всі рішуче попрямували до дверей. За ними, обережно тримаючись за хвору руку, пошкутильгав і Мураєв. -Ви куди?! Вам в будь-яку мить може стати гірше, а в нас через це потім будуть проблеми,що ми Вас відпустили! – невдоволено сказала медсестра. -Доню, я готовий підписати будь-які папери, аби вибратися звідси якомога швидше! Нагальні справи не чекають!-голосно сказав Сергій Дмитрович, а в його голові вже зрів план, як саме він може допомогти Володарським і впіймати на гачок Бориса. «Тепер цей покидьок від мене не втече! Вже точно не втече!»- подумав детектив та рішуче попрямував до виходу. * * * Тим часом, Борис на повній швидкості на чужому, викраденому авто в заміський будинок. У свійвласний заміський будинок, про який ніхто і нічого не знаю і який він придбав підпільно, за підробленими документами, екстренним чином все оформивши. Він не хотів, аби хтось дізнався про цю покупку нерухомості, бо це була виключно його справа. Лише його та Олі. Саме тут він тримав Ольгу декілька днів,намагаючись переконати жінку в серйозності своїх намірів. І хоч в нього це не вийшло, однак, Борис був цілковито впевненим в тому, що тепер перемога в нього в руках. Адже зараз Оля носить його дитину, його первістка, його сина, про котрого Борис так мріяв. І ця дитина його, лише його, а не того нікчеми Володарського. І для того, щоб гідно зустріти синочка в їхньому спільному домі, Борис вирішив підготуватися до появи малюка належним чином. Тому він буквально вилетів з автівки, із сяючою від щастя посмішкою і почав вивантажувати з багажника різноманітні численні покупки та пакунки. Серед них було ніжно-голубе дитяче ліжечко і комплект постільної білизни для малюків, а також, коробка з дитячим харчуванням і різноманітні іграшки. Одне з бряскалець Борис взв до рук і затряс ним з фанатичною посмішкою. -Зовсім скоро ти гратимешся усім цим, мій лицарю! Я виховаю з тебе справжнього чоловіка, воїна, бійця! – сказав Борис, з огидою згадавши, як Артем завжди розціловував малого Павлика. «Такого не можна допускати, адже чоловік повинен вирости чоловіком, а не такою ганчіркою, як Артемчик!» - подумав з огидою сказав сам до себе Борис . Артем викликав в нього відразу практично з самого дитинства, а його шляхетні вчинки, пов’язані зі спасінням всіх, хто слабший за нього, взагалі викликали в Бориса рвотий рефлекс. – Ну нічого, нічого, Артемчику, тепер ти вже точно програєш!Я вже не відступлю ні в кому разі! – сказав він сам собі. Коли Борис увійшов в будинок, то з гордою посмішкою озирнувся навкруги. -Ось ми й вдома, сину!-сказав він так, начесин був вже тут, просто поруч з ним. Якщо подивитися навкруги, то інтер’єр будинку для нормальної людини здався б нездоровим чи навіть диким. Всі стіни будинк були завішені фотознімками Ольги, а там, де на них було обличчя Артема, то сам Воодарський був вирізаним або замальованим,зате замість обличчя Артема там було вклеєно обличчя Бориса. «Ось тепер все виглядає так, як і має бути!» - примовляв тоді Борис, розвішуючи знімки на стінах. І саме в цей будинок, будинок свого фанатизму Борис мав намір привезти Ольгу і сина до того, як вони полетять за кордон… Туди, де їх більше ніхто не знайде… -Ніхто не знайде…Ніхто…- повторював Борис, який якраз в той час розпалював камін.- Ну що, розпрощаємося з невдахою Борисом Ч