но! - Це зовсім інша ситуація! – заперечив Сергій Дмитрович. – Борис одержимий метою – отримати Ольгу та в будь-який спосібзруйнувати життя та щастя родини Володарських. Він не зупиниться ні перед чим, поки їх не знищить, адже йому нічого втрачати і нікого боятися. В нього є лише ціль і він буде намагатися досягти її в будь-який спосіб. -І що ж нам тепре робити? Ми ж не можемо так просто сидіти і чекати,що ж далі втне Чернобаєв!- вперто заговорив один з юнаків. Мураєв, в свою чергу, ствердно, кивнув. -Саме так! Ми не можемо більше чекаті біля моря погоду, Юро!- сказав Мураєв, припіднявшись на кушетці і сівши, не дивлячись на протести медиків.- Для початку, забезпечте цілободобу охорону біля палат Володарських. І ще..- детектив на мить задумався про щось своє.- Але ні,це вже інше.Це питання мені потрібно обговорити вже з самим Володарським і негайно! – з цими словами Сергій Дмитрович рішуче піднявся з кушетки та встав та ноги. -Стійте! Зачекайте! Але ж, Вам поки що не можна вставати! У Вас серйозне поранення і Ви втратили чимало крові!-намагалася зупинити Сергія Дмитровича медсестра, однак, цізусиллябули марними. -Доню,відпочину я потім, на тому світі, зараз, повір мені, в мене зовсім немає на це часу! – лагідно сказав медсестричці Мураєв, а після тогозвернувся до соїх підопічних. – До справи, хлопці! -До справи – відповіла йому вся його команда та вони всі рішуче попрямували до дверей. За ними, обережно тримаючись за хвору руку, пошкутильгав і Мураєв. -Ви куди?! Вам в будь-яку мить може стати гірше, а в нас через це потім будуть проблеми,що ми Вас відпустили! – невдоволено сказала медсестра. -Доню, я готовий підписати будь-які папери, аби вибратися звідси якомога швидше! Нагальні справи не чекають!-голосно сказав Сергій Дмитрович, а в його голові вже зрів план, як саме він може допомогти Володарським і впіймати на гачок Бориса. «Тепер цей покидьок від мене не втече! Вже точно не втече!»- подумав детектив та рішуче попрямував до виходу. * * * Тим часом, Борис на повній швидкості на чужому, викраденому авто в заміський будинок. У свійвласний заміський будинок, про який ніхто і нічого не знаю і який він придбав підпільно, за підробленими документами, екстренним чином все оформивши. Він не хотів, аби хтось дізнався про цю покупку нерухомості, бо це була виключно його справа. Лише його та Олі. Саме тут він тримав Ольгу декілька днів,намагаючись переконати жінку в серйозності своїх намірів. І хоч в нього це не вийшло, однак, Борис був цілковито впевненим в тому, що тепер перемога в нього в руках. Адже зараз Оля носить його дитину, його первістка, його сина, про котрого Борис так мріяв. І ця дитина його, лише його, а не того нікчеми Володарського. І для того, щоб гідно зустріти синочка в їхньому спільному домі, Борис вирішив підготуватися до появи малюка належним чином. Тому він буквально вилетів з автівки, із сяючою від щастя посмішкою і почав вивантажувати з багажника різноманітні численні покупки та пакунки. Серед них було ніжно-голубе дитяче ліжечко і комплект постільної білизни для малюків, а також, коробка з дитячим харчуванням і різноманітні іграшки. Одне з бряскалець Борис взв до рук і затряс ним з фанатичною посмішкою. -Зовсім скоро ти гратимешся усім цим, мій лицарю! Я виховаю з тебе справжнього чоловіка, воїна, бійця! – сказав Борис, з огидою згадавши, як Артем завжди розціловував малого Павлика. «Такого не можна допускати, адже чоловік повинен вирости чоловіком, а не такою ганчіркою, як Артемчик!» - подумав з огидою сказав сам до себе Борис . Артем викликав в нього відразу практично з самого дитинства, а його шляхетні вчинки, пов’язані зі спасінням всіх, хто слабший за нього, взагалі викликали в Бориса рвотий рефлекс. – Ну нічого, нічого, Артемчику, тепер ти вже точно програєш!Я вже не відступлю ні в кому разі! – сказав він сам собі. Коли Борис увійшов в будинок, то з гордою посмішкою озирнувся навкруги. -Ось ми й вдома, сину!-сказав він так, начесин був вже тут, просто поруч з ним. Якщо подивитися навкруги, то інтер’єр будинку для нормальної людини здався б нездоровим чи навіть диким. Всі стіни будинк були завішені фотознімками Ольги, а там, де на них було обличчя Артема, то сам Воодарський був вирізаним або замальованим,зате замість обличчя Артема там було вклеєно обличчя Бориса. «Ось тепер все виглядає так, як і має бути!» - примовляв тоді Борис, розвішуючи знімки на стінах. І саме в цей будинок, будинок свого фанатизму Борис мав намір привезти Ольгу і сина до того, як вони полетять за кордон… Туди, де їх більше ніхто не знайде… -Ніхто не знайде…Ніхто…- повторював Борис, який якраз в той час розпалював камін.- Ну що, розпрощаємося з невдахою Борисом Чернобаєвим назаважди? – сам в себе запитав він, а потім дістав з кишені ще один паспорт. – Ласкаво просимо в нове життя, Арсене Колосовський. – сказав він з посмішкою. Борис навіть підробний паспорт зробив таким чином, щоб його нове ім’я було співзвучне з іменем брата, однак, і було, в той час, кардинально іншим, щоб не викликати підозр. Взявши новий паспорт, пакунок з речами, одягнувши куртку та озирнувшись навкруги, Борис хотів було вже покинути будинок, але раптом почув голос в себе за спиною. -Борю… Любий…. Нарешті ти тут…-пронизливий голос примусив Чернобаєва буквально підскочити від несподіванки. Трохи сторожко озирнувшись і скрикнувши «Олю!», Борис повернувся і побачив бліду, худу постать, в якій ледве впізнав колишню статну королеву Лілею Нестерову. -Що ти тут робиш? Що ти робиш в моєму будинку? І як ти дізналася мою адресу? – запитав Борис, з деякою огидою відсахнувшись від колишньої красуні, яка зараз більше скидалася на бліду, хвору тінь. -Я… Я прийшла до тебе, Боречко… Ти ж знаєш, що мені більше нікуди піти… - з шаленим блиском в очах Лілея наближалась до Бориса буквально впритул. Чернобаєвзнову з огидою відсахнувся від неї. -Чого ти від мене хочеш? Знову грошей? – зневажливо запитав він. Після невдалого вбивства Володарського та загибелі брата психіка Лілеї не витримала такого навантаження і дівчина шукала розраду та розслаблення у випивці, наркотиках та випадкових зв’язках. А так як з загибеллюбрата і не без «допомоги» Бориса було заблоковано всі рахунки Нестерова, Лілея лишилась зовсім без засобів для існування. Однак, свої кігтики колишня Багірочка втратила не остаточно ітому їй доволі вдало вдавалося «викачувати» з Бориса, аджеїх багато чого пов’язувало. -Ти правильно здогадався! Саме грошенят!- солоденьким голосом сказала Лілея, поклавши руку Борису на плече, яку він, в свою чергу, доволі різко скинув. -А з чого ти взяла, дурепо, що я знову щось тобі дам?! – доволі грубо відповів Лілеї Чернобаєв, відштовхнувши подалі Лілею, від якої разило алкоголем.- Особисто я не маю ні найменшого бажання виконувати твої дурнуваті примхи! – відрізав він,а Лілея, в свою чергу, саркастично та осудливо поцокала язичком. -Фу! Фу, як некрасиво, Чернобаєв! Така манера поведінки тобіпо відношенню до прекрасних дам абсолютно не пасує!- з іронічною посмішкою сказала вона. Лілея, варто відмітити, також була далеко не дурепою і дуже добре все розуміла. Зокрема, те, якою ж саме була причина смерті її брата і хто в цьому безпосередньо винен. І вона була цілковито впевнена, що Борис вже точно не лишиться безкарним. Принаймні, зі свого боку, вона присяглась докласти всіх зусиль для того, щоб Борис таки поніс заслужене покрання. Сам Чернобаєв голосно зареготав. -Це ти себе називаєш жінкою?! Ти дама?!- запитав він,з неприхованою огидою дивлячись на Лілею.- Та ти подивися на себе, посміховисько! В що ти перетворилась?! Огидно дивитися!- Борис знову хотів було відштовхнути Лілею, однак, та міцно стиснула його руку. -А ти не вчи мене жити, моралісте, краще допоможи матеріально! – зневажливо кинула Лілея і її очі загорілся, коли вона побачила, як Борис повільно дістав гаманця та відраховував звідти декілька купюр, а потім з огидою кинув їх до ніг Лілеї. Розтираючи збуджені, сухі очі, колишня королева опутсилася на коліна і почала збирати купюри, жадібно ховаючи їх в свою кишеню, наче боялася того, що їх хтось може забрати або ж Борис передумає в забере свої гроші назад. -Ну що, цього вистачить, я сподіваюсь?- запитав Чернобаєв, а Лілея, в свою чергу, активно закивала головою.- От і чудово! –резюмував він.- А тепер ноги в руки – і кроком руш звідси,поки добрий! – крикнув Борис, показавши Лілеї на двері. Та, в свою чергу, подивилась на нього великими очима. -Ти проганяєш мене?-тремтячим голосом запитала вона. Борис роздратовано закотив очі. -Виганяю, а що? Тобі й досі це не зрозуміло, тупа курко? – запитав він, а Лілея з іронічною посмішкою підійшла до Бориса та погладила його по щоці. -А колись тобі дуже навіть подобалося моє товариство.. – з прикрими нотками сказала вона. -Слухай, перестань,га?- буквально виплюнув Борис.- Ти ж чудово знала те, що для мене це це означало!- сказав він, а очі Лілї зблиснули лиховісним вогником. -Все ще сохнеш по своїй Олечці Володарській? Не думаю,що така безхарактерна вівця подивилась б ще на когось окрім свого коханого чоловіка! Тим більше, на такого невдаху,як ти! Очі Бориса спалахнули лиховісним вогнем. Він піідйшов до Лілеї та щосили стиснув її руку. -Не смій, чуєш?! Не смій навіть вголос промовляти її імені! Ти мене зрозуміла?! –прохрипів Борис таким тоном, що Лілея навіть затремтіла. Вона ж бо знала, на що здатен Борис, коли він в гніві.