ернобаєвим назаважди? – сам в себе запитав він, а потім дістав з кишені ще один паспорт. – Ласкаво просимо в нове життя, Арсене Колосовський. – сказав він з посмішкою. Борис навіть підробний паспорт зробив таким чином, щоб його нове ім’я було співзвучне з іменем брата, однак, і було, в той час, кардинально іншим, щоб не викликати підозр. Взявши новий паспорт, пакунок з речами, одягнувши куртку та озирнувшись навкруги, Борис хотів було вже покинути будинок, але раптом почув голос в себе за спиною. -Борю… Любий…. Нарешті ти тут…-пронизливий голос примусив Чернобаєва буквально підскочити від несподіванки. Трохи сторожко озирнувшись і скрикнувши «Олю!», Борис повернувся і побачив бліду, худу постать, в якій ледве впізнав колишню статну королеву Лілею Нестерову. -Що ти тут робиш? Що ти робиш в моєму будинку? І як ти дізналася мою адресу? – запитав Борис, з деякою огидою відсахнувшись від колишньої красуні, яка зараз більше скидалася на бліду, хвору тінь. -Я… Я прийшла до тебе, Боречко… Ти ж знаєш, що мені більше нікуди піти… - з шаленим блиском в очах Лілея наближалась до Бориса буквально впритул. Чернобаєвзнову з огидою відсахнувся від неї. -Чого ти від мене хочеш? Знову грошей? – зневажливо запитав він. Після невдалого вбивства Володарського та загибелі брата психіка Лілеї не витримала такого навантаження і дівчина шукала розраду та розслаблення у випивці, наркотиках та випадкових зв’язках. А так як з загибеллюбрата і не без «допомоги» Бориса було заблоковано всі рахунки Нестерова, Лілея лишилась зовсім без засобів для існування. Однак, свої кігтики колишня Багірочка втратила не остаточно ітому їй доволі вдало вдавалося «викачувати» з Бориса, аджеїх багато чого пов’язувало. -Ти правильно здогадався! Саме грошенят!- солоденьким голосом сказала Лілея, поклавши руку Борису на плече, яку він, в свою чергу, доволі різко скинув. -А з чого ти взяла, дурепо, що я знову щось тобі дам?! – доволі грубо відповів Лілеї Чернобаєв, відштовхнувши подалі Лілею, від якої разило алкоголем.- Особисто я не маю ні найменшого бажання виконувати твої дурнуваті примхи! – відрізав він,а Лілея, в свою чергу, саркастично та осудливо поцокала язичком. -Фу! Фу, як некрасиво, Чернобаєв! Така манера поведінки тобіпо відношенню до прекрасних дам абсолютно не пасує!- з іронічною посмішкою сказала вона. Лілея, варто відмітити, також була далеко не дурепою і дуже добре все розуміла. Зокрема, те, якою ж саме була причина смерті її брата і хто в цьому безпосередньо винен. І вона була цілковито впевнена, що Борис вже точно не лишиться безкарним. Принаймні, зі свого боку, вона присяглась докласти всіх зусиль для того, щоб Борис таки поніс заслужене покрання. Сам Чернобаєв голосно зареготав. -Це ти себе називаєш жінкою?! Ти дама?!- запитав він,з неприхованою огидою дивлячись на Лілею.- Та ти подивися на себе, посміховисько! В що ти перетворилась?! Огидно дивитися!- Борис знову хотів було відштовхнути Лілею, однак, та міцно стиснула його руку. -А ти не вчи мене жити, моралісте, краще допоможи матеріально! – зневажливо кинула Лілея і її очі загорілся, коли вона побачила, як Борис повільно дістав гаманця та відраховував звідти декілька купюр, а потім з огидою кинув їх до ніг Лілеї. Розтираючи збуджені, сухі очі, колишня королева опутсилася на коліна і почала збирати купюри, жадібно ховаючи їх в свою кишеню, наче боялася того, що їх хтось може забрати або ж Борис передумає в забере свої гроші назад. -Ну що, цього вистачить, я сподіваюсь?- запитав Чернобаєв, а Лілея, в свою чергу, активно закивала головою.- От і чудово! –резюмував він.- А тепер ноги в руки – і кроком руш звідси,поки добрий! – крикнув Борис, показавши Лілеї на двері. Та, в свою чергу, подивилась на нього великими очима. -Ти проганяєш мене?-тремтячим голосом запитала вона. Борис роздратовано закотив очі. -Виганяю, а що? Тобі й досі це не зрозуміло, тупа курко? – запитав він, а Лілея з іронічною посмішкою підійшла до Бориса та погладила його по щоці. -А колись тобі дуже навіть подобалося моє товариство.. – з прикрими нотками сказала вона. -Слухай, перестань,га?- буквально виплюнув Борис.- Ти ж чудово знала те, що для мене це це означало!- сказав він, а очі Лілї зблиснули лиховісним вогником. -Все ще сохнеш по своїй Олечці Володарській? Не думаю,що така безхарактерна вівця подивилась б ще на когось окрім свого коханого чоловіка! Тим більше, на такого невдаху,як ти! Очі Бориса спалахнули лиховісним вогнем. Він піідйшов до Лілеї та щосили стиснув її руку. -Не смій, чуєш?! Не смій навіть вголос промовляти її імені! Ти мене зрозуміла?! –прохрипів Борис таким тоном, що Лілея навіть затремтіла. Вона ж бо знала, на що здатен Борис, коли він в гніві. Однак, вона з гідністю витримала його погляд. -Звичайно ж, зрозуміло! Що ж тут не розуміти? – з сарказмом сказала Лілея. – Ти кохаєш свою Олечку і заради неї готовий піти на будь-які подвиги! -А як ти думала? Оля буде моєю, я це точно знаю! Не дарма ж я підставляв, вбивав, зраджував, прибрав зі свого шляху вискочку- Володарського. Не без твоєї, до речі, допомоги!- сказав він, а очі Лілеї спалахнули нейсмовірною ненавистю. -А мого брата ти навіщо вбив?- прохрипіла вона. -Ну, спочатку це не входило в мої плани,справді. Просто твій братик занадто багато знав, а мені це було зовсім невигідно! – буденно, мало не позіхнувши, відповів Борис. -Отже, це таки ти…- прохрипіла Лілея, а її голос був сповненим ненависті. – Покидьок! Вбивця! Душогуб! Ненавиджу! – закричала вона, а Борис, в свою чергу, гучно розсміявся. -Вбивця?! Душогуб?! І це мені говориш ти?! – насмішкувато запитав він. -На відміну від тебе, я нікого не вбивала! – заперечила Лілея, з викликом дивлячись просто в очі Борису. -Ну,тут просто не вийшло! – буденно сказав він. – Хоча, я й давав тобі точні вказівки з приводу того, як саме користуватися тією отрутою! А ти навіть елементарних речей не могла запам’ятати, ідіотко! -Зате на моїй совісті немає трупів! Це по-перше! А по-друге, це вконтре доводить,що Володарський – щасливчик, а ти – невдаха, якщо його не взяла навіть така сильна отрута. Очі Бориса загорілися. Він вже переставав контролювати себе. Чернобаєв здійняв руку і дав Лілеї такого ляпаса, що вона підкосилася і впала на підлогу. З рота дівчини потік струмочок крові. Вона злякано та беззахисно подивилася на Чернобаєва. -Сучка…- прохрипів Борис. – Тупа сучка.. Ненавиджу тебе! Ненавиджу, чуєш?! Ненавиджу! Вимітайся звідси, доки жива, чуєш?! – загарчав Борис, дістаючи на ходу свій пістолет. -Ні… Ні… Не треба… Не треба, Борисе…-прохрипіла Лілея. Вона похапцем зібрала всі ті грошові купюри, який розсипалися по землі після її падіння.- Ні…-повторила Лілея і, піднявшись з підлоги, чимдуж чкурнула геть. Борис тільки люто подивився їй вслід. Тим часом, Лілея кулею вилетіла з будинку Чернобаєва. Бігла доволі швидко і не озираючись, аби відбігти якомога далі від того злощасного будинку. Потім зняла з себе потерту куртку, під якою було її типове вишукане, але водночас вже й не кричуще, як завжди, вбрання від кутюр, дістала дзеркальце, поправляючи зіпсований макіяж, і пригладила глебінцем розхристане волосся. -Жах якийсь – так розпускатися Але нічого – в цій справі всі засоби згодяться…- пробучала вона, а потім дістала з сумочки недешевий телефон, дістала звідти SIM-картку та квапливо змінилаїї на іншу, сторожко озираючись навсібіч, чи не пішов раптово Борис вслід за нею. Потім увімкнула телефон та швидко, на пам’ять набрала вже знайомий їй номер. Почулася черга довжелезних гудків, пілс чого на тому кінці дроту таки знли слухавку. -Алло. Мураєв слухає…- почувся хриплуватий баритон на фоні незрозумілого шуму. -Алло, Сергію Дмитровичу… Це Лілея Нестерова. Я телефоную Вам з приводу нашого спільного знайомого Бориса Чернобаєва. Справа в тому, що я знаю, де він зараз знаходиться. Зустрітися? На нашому місці? О п’ятій? Так,мене все влаштовує! Чудово! До зустрічі! – і з посмішкою Лілея заховала телефон в сумочку та попрямувала своєю дорогою… * * * -Так,гаразд! Я буду чекати! До зустрічі!-скзав Сергій Дмитрович, закінчивши розмову зі своєю такою несподіваною союзницею, котра дуже спонтанно змінила для себе сторони протистояння. Хоч і не сказати, що вона була цілком іповністю за возз’єднання Артема та Ольги, адже, наскільки зрозумів Сергій Дмитрович, в Лілеї були якісь свої особисті рахунки з Володарським, як з колишнім конкурентом свого покійного брата. Однак, для неї зараз більш впливовим та потужним ворогом був Борис, вбивця її брата. Про це Лілея дізналась, проглянувши записи з таємних камер відеонагляду зкабінету Аркадія, однак,пішла з ними не до міліції, адо детектива, розуміючи, що правоохоронні органи відразу ж не лише докопалися до істини, але й притягнули б до відповідальності і саму Лілею за замах на життя людини, адже вже було точно відомо, що Артема Володарського було отруєно сильно діючою речовиною у його ж власному домі.А Борис в той час цинічно заявив, що Лілею він не прикриватиме і, якщо що,винна в усьому буде лише вона. А мотив в неї є – бажання прибрати здороги конкурента свого брата, ну і злість за те, що він не звернув належної уваги на натяки Лілеї на те, що вона хотіла б стати коханкою Володарського. І це було б справді правдиво, бо саме історія з Володарським змінила щось в Лілеї і в ній прокинулася якщо не совість, то якесь своєрідне бажання відновити справедливість. «Борис недооцінив