Однак, вона з гідністю витримала його погляд. -Звичайно ж, зрозуміло! Що ж тут не розуміти? – з сарказмом сказала Лілея. – Ти кохаєш свою Олечку і заради неї готовий піти на будь-які подвиги! -А як ти думала? Оля буде моєю, я це точно знаю! Не дарма ж я підставляв, вбивав, зраджував, прибрав зі свого шляху вискочку- Володарського. Не без твоєї, до речі, допомоги!- сказав він, а очі Лілеї спалахнули нейсмовірною ненавистю. -А мого брата ти навіщо вбив?- прохрипіла вона. -Ну, спочатку це не входило в мої плани,справді. Просто твій братик занадто багато знав, а мені це було зовсім невигідно! – буденно, мало не позіхнувши, відповів Борис. -Отже, це таки ти…- прохрипіла Лілея, а її голос був сповненим ненависті. – Покидьок! Вбивця! Душогуб! Ненавиджу! – закричала вона, а Борис, в свою чергу, гучно розсміявся. -Вбивця?! Душогуб?! І це мені говориш ти?! – насмішкувато запитав він. -На відміну від тебе, я нікого не вбивала! – заперечила Лілея, з викликом дивлячись просто в очі Борису. -Ну,тут просто не вийшло! – буденно сказав він. – Хоча, я й давав тобі точні вказівки з приводу того, як саме користуватися тією отрутою! А ти навіть елементарних речей не могла запам’ятати, ідіотко! -Зате на моїй совісті немає трупів! Це по-перше! А по-друге, це вконтре доводить,що Володарський – щасливчик, а ти – невдаха, якщо його не взяла навіть така сильна отрута. Очі Бориса загорілися. Він вже переставав контролювати себе. Чернобаєв здійняв руку і дав Лілеї такого ляпаса, що вона підкосилася і впала на підлогу. З рота дівчини потік струмочок крові. Вона злякано та беззахисно подивилася на Чернобаєва. -Сучка…- прохрипів Борис. – Тупа сучка.. Ненавиджу тебе! Ненавиджу, чуєш?! Ненавиджу! Вимітайся звідси, доки жива, чуєш?! – загарчав Борис, дістаючи на ходу свій пістолет. -Ні… Ні… Не треба… Не треба, Борисе…-прохрипіла Лілея. Вона похапцем зібрала всі ті грошові купюри, який розсипалися по землі після її падіння.- Ні…-повторила Лілея і, піднявшись з підлоги, чимдуж чкурнула геть. Борис тільки люто подивився їй вслід. Тим часом, Лілея кулею вилетіла з будинку Чернобаєва. Бігла доволі швидко і не озираючись, аби відбігти якомога далі від того злощасного будинку. Потім зняла з себе потерту куртку, під якою було її типове вишукане, але водночас вже й не кричуще, як завжди, вбрання від кутюр, дістала дзеркальце, поправляючи зіпсований макіяж, і пригладила глебінцем розхристане волосся. -Жах якийсь – так розпускатися Але нічого – в цій справі всі засоби згодяться…- пробучала вона, а потім дістала з сумочки недешевий телефон, дістала звідти SIM-картку та квапливо змінилаїї на іншу, сторожко озираючись навсібіч, чи не пішов раптово Борис вслід за нею. Потім увімкнула телефон та швидко, на пам’ять набрала вже знайомий їй номер. Почулася черга довжелезних гудків, пілс чого на тому кінці дроту таки знли слухавку. -Алло. Мураєв слухає…- почувся хриплуватий баритон на фоні незрозумілого шуму. -Алло, Сергію Дмитровичу… Це Лілея Нестерова. Я телефоную Вам з приводу нашого спільного знайомого Бориса Чернобаєва. Справа в тому, що я знаю, де він зараз знаходиться. Зустрітися? На нашому місці? О п’ятій? Так,мене все влаштовує! Чудово! До зустрічі! – і з посмішкою Лілея заховала телефон в сумочку та попрямувала своєю дорогою… * * * -Так,гаразд! Я буду чекати! До зустрічі!-скзав Сергій Дмитрович, закінчивши розмову зі своєю такою несподіваною союзницею, котра дуже спонтанно змінила для себе сторони протистояння. Хоч і не сказати, що вона була цілком іповністю за возз’єднання Артема та Ольги, адже, наскільки зрозумів Сергій Дмитрович, в Лілеї були якісь свої особисті рахунки з Володарським, як з колишнім конкурентом свого покійного брата. Однак, для неї зараз більш впливовим та потужним ворогом був Борис, вбивця її брата. Про це Лілея дізналась, проглянувши записи з таємних камер відеонагляду зкабінету Аркадія, однак,пішла з ними не до міліції, адо детектива, розуміючи, що правоохоронні органи відразу ж не лише докопалися до істини, але й притягнули б до відповідальності і саму Лілею за замах на життя людини, адже вже було точно відомо, що Артема Володарського було отруєно сильно діючою речовиною у його ж власному домі.А Борис в той час цинічно заявив, що Лілею він не прикриватиме і, якщо що,винна в усьому буде лише вона. А мотив в неї є – бажання прибрати здороги конкурента свого брата, ну і злість за те, що він не звернув належної уваги на натяки Лілеї на те, що вона хотіла б стати коханкою Володарського. І це було б справді правдиво, бо саме історія з Володарським змінила щось в Лілеї і в ній прокинулася якщо не совість, то якесь своєрідне бажання відновити справедливість. «Борис недооцінив її. А Лілея й справді дуже багато про нього знає і такий спільник на нашій стороні – це чимала перевага!»- думав Мураєв, обережно крокуючи лікарняним коридором. Рана боліла, але більш сильнішим було пульсування власних думок, які вискакували одна за одною та стукали в скроню, неначе неочікувані гості в закриті двері. Лілея доповіла йому чимало цікавої інформації, зокрема,щодо подальших планів Бориса Чернобаєва. Сергій Дмитрович відразу ж зрозумів, що Борис – людина досить хитра, небезпечна та непердбачувана, тому варто було, як то кажуть, тримати руку на пульсі. І найголовніше- попередити Володарських про небезпекута узгодити з ними подальший план дій. Коли Сергій Дмитрович наближався до палати Ольги, він побачив сутулу постать. Рятівник жінки Анатолій задумливо дивився кудись убік,тактовно вирішивя не заходити до палати. Через двері він чув уривки фраз та чудово розумів, що Артему та Ользі зараз потрібно побути наодинці. Воночас Анатолію було радісно через те, що Ольга нарешті знайшла родину,а ле водночас було й відчуття якоїсь пустки. Видумана ним казка завершувалася, хоч і щасливо, як для Олі. Головне, аби в неї було все гаразд. Від власних думок Анатолія відволік чоловік, який впевнено крокував до палати Олі. Спершу насторожений Толя хотів впевнено рушити вперед і вияснити, з якоюж саме метою відвідувач тут знаходиться, однак, впізнавши в чоловікові детектива Сергія Дмитровича Мураєва, миттю заспокоївся та пішов йому на зустріч. -Доброго дня, Сергію Дмитровичу!- привітався Анатолій з детективом і чоловіки потиснули один одному руки. -Доброго дня… Анатолій,так? Якщо я не помиляюся…- запитав Сергій Дмитрович, дивлячись просто у вічі Анатолію. Такою вже була його невелика особливість- він вмів читати людей по одному лише погляду та виразу обличчя. І, роблюячи аналізсвоїм звичним способом, Мураєв дійшов висновку, щов його співрозмовника добра, хоч і закрита ля сторонніх душа .Хоч Анатолій не піде зі всіма на відвертість, зате з близькими він – відданий та відкритий, мов дитина. Це стало видно ще тоді,коли Анатолій «вийшов» на Сергія Дмитровича та попросив його допомогти Ользі. В його очах в тумить було стільки болю та безсилля та відчайдушного бажання допомогти ближньому, що Мураєв, не дивлячись на свою зайнятість, просто таки не міг пройти повз. -Так.Саме так. Анатолій.- відповів співрозмовний, який, вочевидь,був глибоко занурений у власні думки. -Дуже приємно.Мене Ви, напевно, теж пам’ятаєте.- сказав Сергій Дмитрович, подивившись на втомлене обличчя Анатолія, на котрому дуже відображалися декілька безсонних діб. -Наскільки ярозумію, Ви продовжуєте займатися справою Олі?- запитав Анатолій, а Сергій Дмитрович, в свою чергу, ствердно кивнув. -Так, саме продовжую, бо в справі є ще дуже багато не закритих та доволі таки небезпечних нюансів, які потрібно вияснити та проаналізувати. -Але ж, Нінель.. Точніше, Ольга все вже пригадала , зустрілася зі своїм чоловіком, які ще можуть бути нюанси?- ніяк не міг зрозуміти Толя, який більш за всемріяв про те, аби Оля нарешті отримала омріяний спокій. Але Мураєв, в свою чергу, лише заперечно похитав головою. -Ні, на жаль,це лише половина справи. Боюся, що найбільші труднощі в нас ще попереду…- рпобурчав детектив,а Толя, в свою чергу насторожився. -Ви про що?- стривожився він. -Я боюся, що головна загроза таки лишилася. На превеликий жаль, нам не вдалося спіймати Чернобаєва. Він зараз на волі і, тим більше, знаходиться в непевному, навіть небезпечному стані і тому може бути непердбачуваним. Толя увесь похолов. -Тобто…Тобто, як це не спіймали?! Заждіть, але ж…Я ж бачив, на власні очі бачив, як Ви виводили йогоз палати Олі! Невже йому вдалося втекти?! Мураєв, в свою чергу, лише важко зітхнув. Чорт забирай, як же сильно він картав себе за те, що умудрився відпустититакую крупну рибину, яка лежала в нього майже на долоні. І так ось вийшло, що Борис виявився значно спритнішим та винахіжливішим, ніж детектив майже з тридцятирічним стажем. -Це моя провина,моя прогалина і я виправлю її, чого б мені це не вартувало…-сказав Толя, а Сергій Дмитрович, тримаючись рукою за рану, яка неймовірно боліла, відвів погляд від Анатолія, перед яким йому раптом стало неймовірно соромно. Люди довірилися йому, а він не зміг виправдати їхніх надій, знаходячись в неймовірній ейфорії від того, що йому таки вдалося розплутати цей хитромудрий Гордіїв вузол, однак, як виявилось, все було значно складніше, ніж здавалося. І тепер, плюс до всього, самостійно пропонують своюдопомогу у виправленні його помилок. -Оце вже ні!- доволі різко заперечив Сергій Дмитрович.- Я не можудозволити собі ризикувати Вашим життям! Цією справою займуться досвідчен