ї. А Лілея й справді дуже багато про нього знає і такий спільник на нашій стороні – це чимала перевага!»- думав Мураєв, обережно крокуючи лікарняним коридором. Рана боліла, але більш сильнішим було пульсування власних думок, які вискакували одна за одною та стукали в скроню, неначе неочікувані гості в закриті двері. Лілея доповіла йому чимало цікавої інформації, зокрема,щодо подальших планів Бориса Чернобаєва. Сергій Дмитрович відразу ж зрозумів, що Борис – людина досить хитра, небезпечна та непердбачувана, тому варто було, як то кажуть, тримати руку на пульсі. І найголовніше- попередити Володарських про небезпекута узгодити з ними подальший план дій. Коли Сергій Дмитрович наближався до палати Ольги, він побачив сутулу постать. Рятівник жінки Анатолій задумливо дивився кудись убік,тактовно вирішивя не заходити до палати. Через двері він чув уривки фраз та чудово розумів, що Артему та Ользі зараз потрібно побути наодинці. Воночас Анатолію було радісно через те, що Ольга нарешті знайшла родину,а ле водночас було й відчуття якоїсь пустки. Видумана ним казка завершувалася, хоч і щасливо, як для Олі. Головне, аби в неї було все гаразд. Від власних думок Анатолія відволік чоловік, який впевнено крокував до палати Олі. Спершу насторожений Толя хотів впевнено рушити вперед і вияснити, з якоюж саме метою відвідувач тут знаходиться, однак, впізнавши в чоловікові детектива Сергія Дмитровича Мураєва, миттю заспокоївся та пішов йому на зустріч. -Доброго дня, Сергію Дмитровичу!- привітався Анатолій з детективом і чоловіки потиснули один одному руки. -Доброго дня… Анатолій,так? Якщо я не помиляюся…- запитав Сергій Дмитрович, дивлячись просто у вічі Анатолію. Такою вже була його невелика особливість- він вмів читати людей по одному лише погляду та виразу обличчя. І, роблюячи аналізсвоїм звичним способом, Мураєв дійшов висновку, щов його співрозмовника добра, хоч і закрита ля сторонніх душа .Хоч Анатолій не піде зі всіма на відвертість, зате з близькими він – відданий та відкритий, мов дитина. Це стало видно ще тоді,коли Анатолій «вийшов» на Сергія Дмитровича та попросив його допомогти Ользі. В його очах в тумить було стільки болю та безсилля та відчайдушного бажання допомогти ближньому, що Мураєв, не дивлячись на свою зайнятість, просто таки не міг пройти повз. -Так.Саме так. Анатолій.- відповів співрозмовний, який, вочевидь,був глибоко занурений у власні думки. -Дуже приємно.Мене Ви, напевно, теж пам’ятаєте.- сказав Сергій Дмитрович, подивившись на втомлене обличчя Анатолія, на котрому дуже відображалися декілька безсонних діб. -Наскільки ярозумію, Ви продовжуєте займатися справою Олі?- запитав Анатолій, а Сергій Дмитрович, в свою чергу, ствердно кивнув. -Так, саме продовжую, бо в справі є ще дуже багато не закритих та доволі таки небезпечних нюансів, які потрібно вияснити та проаналізувати. -Але ж, Нінель.. Точніше, Ольга все вже пригадала , зустрілася зі своїм чоловіком, які ще можуть бути нюанси?- ніяк не міг зрозуміти Толя, який більш за всемріяв про те, аби Оля нарешті отримала омріяний спокій. Але Мураєв, в свою чергу, лише заперечно похитав головою. -Ні, на жаль,це лише половина справи. Боюся, що найбільші труднощі в нас ще попереду…- рпобурчав детектив,а Толя, в свою чергу насторожився. -Ви про що?- стривожився він. -Я боюся, що головна загроза таки лишилася. На превеликий жаль, нам не вдалося спіймати Чернобаєва. Він зараз на волі і, тим більше, знаходиться в непевному, навіть небезпечному стані і тому може бути непердбачуваним. Толя увесь похолов. -Тобто…Тобто, як це не спіймали?! Заждіть, але ж…Я ж бачив, на власні очі бачив, як Ви виводили йогоз палати Олі! Невже йому вдалося втекти?! Мураєв, в свою чергу, лише важко зітхнув. Чорт забирай, як же сильно він картав себе за те, що умудрився відпустититакую крупну рибину, яка лежала в нього майже на долоні. І так ось вийшло, що Борис виявився значно спритнішим та винахіжливішим, ніж детектив майже з тридцятирічним стажем. -Це моя провина,моя прогалина і я виправлю її, чого б мені це не вартувало…-сказав Толя, а Сергій Дмитрович, тримаючись рукою за рану, яка неймовірно боліла, відвів погляд від Анатолія, перед яким йому раптом стало неймовірно соромно. Люди довірилися йому, а він не зміг виправдати їхніх надій, знаходячись в неймовірній ейфорії від того, що йому таки вдалося розплутати цей хитромудрий Гордіїв вузол, однак, як виявилось, все було значно складніше, ніж здавалося. І тепер, плюс до всього, самостійно пропонують своюдопомогу у виправленні його помилок. -Оце вже ні!- доволі різко заперечив Сергій Дмитрович.- Я не можудозволити собі ризикувати Вашим життям! Цією справою займуться досвідчені в даній галузі люди! -Але ж… Я не можу лишитися осторонь! Мова йде про життя та безпеку дорогої мені людини.. Вірніше, людей..- виправився Толя, помітно почервонівши. Однак, він вже був більш ніж впевнений в тому, что у всьому прозорливий Сергій Дмитровчи вже сам про все здогадався. -Ви…- не договорив Мурає, бо Толя його перебив: - Так, я кохаю Ольгу! І не просто кохаю- вона для мене все..-ледве чутно сказав Анатолій, відвівши очі. – І тому я зроблю для неї все, що завгодно, і навіть те, що вище за мої сили!- сказав Толя, подумки уточнивши « і навіть відпустити до іншого або віддати за неї своє життя». Однак, він не став казатицього вголос, щоб не здатися хвальком, однак, Сергій Дмитрович зрозумів все без зайвих слів. -Що ж, Ваша рішучість заслуговую поваги, а Ваша допомога буде абсолютно незайвою. Однак, все це потім. Зараз мені потрібно поговорити з Артемом та Ольгою Володарськими з приводу їхньої безпеки.- сказав Сергій Дмитрович, прочистивши горло. -Так, я розумію…- кивнув Толя. -Цей покидьок Чернобаєв – абсолютно неврівноважений і тому нам необхідно тримати руку на пульсі і вберегти родину Володарських – і Ольгу з Артемом, матір Володарського, і дітей. Саме про це й хочу зараз поговорити з Артемом та Ольгою. -Звісно, проходьте!- сказав Толя, відступивши убік т даючи дорогу детективу,однак, Сергій Дмитрович зупинився та багатозначно подивився на Анатолія. -Ні, як на мене, Ви повинні піти зі мною. Я думю, що без Вашої допомоги нам не обійтися. -Ну, якщо Ви так вважаєте, то звичайно..-здивовано мовив Толя, очі якого засяяли. Для нього найільшим бажанням було допоомгти Олі та її родині. Ольга і Артем в ту мить сиділи в палаті жінки і ніяк не могли наговоритися, як раптом стукіт увері розвіяв всю магію того моменту,яка зникла,розтанула, ненначе грудочка цурку в гарячому молоці. -Так-так, заходьте…- сказала Ольга, трохи напружившись та піднявшись на своїй подушці,а Артем, в свою чергу, заспокійливо стиснув долоню коханої в своїх руках, щоб показати,що поряд з ним вона може почуватися в цілковитій безпеці. Між ними знову відновився той самий зв’язок, який з’явився багато років тому. -Дозвольте зайти?- Мураєв, як завжди, серйозний та похмурий, зайшов до палати першим. За ним увійшов там само зосереджений Толя, який ледве помітно посміхнувся та підморгнув Олі. -Звичайно, Сергію Дмитровичу! Щось трапилось?- на правах голови родини запитав Артем, стиснвши руку коханої. -На жаль, так. Я присяду, якщо Ваша ласка.-сказав Мураєв і, коли Ольга ствердно кивнула, присів на стілець, який стояв поруч.- На первеликий жаль, я приніс Вам не дуже добрі новини. Лише на перший погляд здається, що у Вашій, а вякщо бути точнішими,в нашій історії настав щасливий фінал, одначе, на жаль, це довсім не так. Основна небезпека так і лишається поруч з Вами! -Ви про Бориса?-спохмурнівши, запитав Артем, а Сергій Дмитрович лише ствердно кивнув. -На жаль, так. Чернобаєв не лише озброєний – він неадекватний і ми не можемо передбачити його подальші кроки. -Господи…-Ольга помітно зблідла та поклала руку на свій доволі таки кругленький животик. Артем, в свою чергу, подивився на обох чоловіків з докором, мовляв, як можна говорити про все це при Олі, яка й так стільки всього пережила і, тим більше, зараз носить під серцем малюка і будь-які хвилювання можуть їй нашкодити. -Заспокойся, моя люба…- турботливо сказв Артем коханій.- Я впевнений,що в Сергія Дмитровича вже є детальний варіант подальшого плану дій…- і з цими словами він багатозначно подивився на Мураєва та на Толю, який, до речі, вже й сам, як то кажуть, був не радив від того, що такою прямотою вони примусили хвилюватися Олю. -Отже, план дій такий. Вам терміново потрібно поїхати всім разом, включаючи дітей та Вашу матір, Артеме Олександровичу, в таку місцевість,де Чернобаєв і не подумав би Вас шукати!- сказав мураєв. -Так, Ви маєте рацію! Олю, маму та дітей потрібо відправити в безпечне місце, якомога далі від усього цього!- твердо сказав Артем, а Ольга, в свою чергу, стривожено схлипнула. -Але , Артеме, як же ти?- тремтячим голосом запитала вона в чоловіка, стиснувши його долоні. Вони настільки ждовго були далеко один від одного, що тепер одна лишень думка про те, що їм знову доведеться розлучитися, перетворювалась для Ольги в справжнісінькі тортури.-До того ж, твоє серце… -Ольга має рацію…- сказав, насупившись, Мураєв.- Я говорив з Вашим лікуючим лікарем, Артеме Олександровичу, і Вам зараз справді заборонені будь які хвилювання… -Я не хочу, щоб ти ризикував собою…- тремтячим голосом відказала Ольга, стискаючи руки коханого.- Ти потрібен нам – мені, нашим малюкам, твоїй мамі Олені Михайлівні. –Ольга не увстигла договорити, як тут до її палати увійшла медсест