в даній галузі люди! -Але ж… Я не можу лишитися осторонь! Мова йде про життя та безпеку дорогої мені людини.. Вірніше, людей..- виправився Толя, помітно почервонівши. Однак, він вже був більш ніж впевнений в тому, что у всьому прозорливий Сергій Дмитровчи вже сам про все здогадався. -Ви…- не договорив Мурає, бо Толя його перебив: - Так, я кохаю Ольгу! І не просто кохаю- вона для мене все..-ледве чутно сказав Анатолій, відвівши очі. – І тому я зроблю для неї все, що завгодно, і навіть те, що вище за мої сили!- сказав Толя, подумки уточнивши « і навіть відпустити до іншого або віддати за неї своє життя». Однак, він не став казатицього вголос, щоб не здатися хвальком, однак, Сергій Дмитрович зрозумів все без зайвих слів. -Що ж, Ваша рішучість заслуговую поваги, а Ваша допомога буде абсолютно незайвою. Однак, все це потім. Зараз мені потрібно поговорити з Артемом та Ольгою Володарськими з приводу їхньої безпеки.- сказав Сергій Дмитрович, прочистивши горло. -Так, я розумію…- кивнув Толя. -Цей покидьок Чернобаєв – абсолютно неврівноважений і тому нам необхідно тримати руку на пульсі і вберегти родину Володарських – і Ольгу з Артемом, матір Володарського, і дітей. Саме про це й хочу зараз поговорити з Артемом та Ольгою. -Звісно, проходьте!- сказав Толя, відступивши убік т даючи дорогу детективу,однак, Сергій Дмитрович зупинився та багатозначно подивився на Анатолія. -Ні, як на мене, Ви повинні піти зі мною. Я думю, що без Вашої допомоги нам не обійтися. -Ну, якщо Ви так вважаєте, то звичайно..-здивовано мовив Толя, очі якого засяяли. Для нього найільшим бажанням було допоомгти Олі та її родині. Ольга і Артем в ту мить сиділи в палаті жінки і ніяк не могли наговоритися, як раптом стукіт увері розвіяв всю магію того моменту,яка зникла,розтанула, ненначе грудочка цурку в гарячому молоці. -Так-так, заходьте…- сказала Ольга, трохи напружившись та піднявшись на своїй подушці,а Артем, в свою чергу, заспокійливо стиснув долоню коханої в своїх руках, щоб показати,що поряд з ним вона може почуватися в цілковитій безпеці. Між ними знову відновився той самий зв’язок, який з’явився багато років тому. -Дозвольте зайти?- Мураєв, як завжди, серйозний та похмурий, зайшов до палати першим. За ним увійшов там само зосереджений Толя, який ледве помітно посміхнувся та підморгнув Олі. -Звичайно, Сергію Дмитровичу! Щось трапилось?- на правах голови родини запитав Артем, стиснвши руку коханої. -На жаль, так. Я присяду, якщо Ваша ласка.-сказав Мураєв і, коли Ольга ствердно кивнула, присів на стілець, який стояв поруч.- На первеликий жаль, я приніс Вам не дуже добрі новини. Лише на перший погляд здається, що у Вашій, а вякщо бути точнішими,в нашій історії настав щасливий фінал, одначе, на жаль, це довсім не так. Основна небезпека так і лишається поруч з Вами! -Ви про Бориса?-спохмурнівши, запитав Артем, а Сергій Дмитрович лише ствердно кивнув. -На жаль, так. Чернобаєв не лише озброєний – він неадекватний і ми не можемо передбачити його подальші кроки. -Господи…-Ольга помітно зблідла та поклала руку на свій доволі таки кругленький животик. Артем, в свою чергу, подивився на обох чоловіків з докором, мовляв, як можна говорити про все це при Олі, яка й так стільки всього пережила і, тим більше, зараз носить під серцем малюка і будь-які хвилювання можуть їй нашкодити. -Заспокойся, моя люба…- турботливо сказв Артем коханій.- Я впевнений,що в Сергія Дмитровича вже є детальний варіант подальшого плану дій…- і з цими словами він багатозначно подивився на Мураєва та на Толю, який, до речі, вже й сам, як то кажуть, був не радив від того, що такою прямотою вони примусили хвилюватися Олю. -Отже, план дій такий. Вам терміново потрібно поїхати всім разом, включаючи дітей та Вашу матір, Артеме Олександровичу, в таку місцевість,де Чернобаєв і не подумав би Вас шукати!- сказав мураєв. -Так, Ви маєте рацію! Олю, маму та дітей потрібо відправити в безпечне місце, якомога далі від усього цього!- твердо сказав Артем, а Ольга, в свою чергу, стривожено схлипнула. -Але , Артеме, як же ти?- тремтячим голосом запитала вона в чоловіка, стиснувши його долоні. Вони настільки ждовго були далеко один від одного, що тепер одна лишень думка про те, що їм знову доведеться розлучитися, перетворювалась для Ольги в справжнісінькі тортури.-До того ж, твоє серце… -Ольга має рацію…- сказав, насупившись, Мураєв.- Я говорив з Вашим лікуючим лікарем, Артеме Олександровичу, і Вам зараз справді заборонені будь які хвилювання… -Я не хочу, щоб ти ризикував собою…- тремтячим голосом відказала Ольга, стискаючи руки коханого.- Ти потрібен нам – мені, нашим малюкам, твоїй мамі Олені Михайлівні. –Ольга не увстигла договорити, як тут до її палати увійшла медсестра в гумових рукавичках та з залізною тацею, на котрійлежало різноманітне медичне приладдя. -Прошу Вас покинути палату. Пацієнтці та її малюкові потрібен спокій. – голосом суворої вчительки сказала вона,а після тогобагатозначно подивилася на Артема, який був у білому халаті, шапочці та марлевій пов’язці.- А з Вами, пане лікарю, у Володимира Борисовича буде окрема розмова. Наскільки я зрозуміла, це ж Вас шукає майже усе відділення кардіології… Артем ледве помітно посміхнувся і почервонів. -Я все чудово розумію, але й Ви зрозумійте мене – в мене просто таки не було іншого виходу..- почав було виправдовуватися Артем, а медсестра,в свою чергу, з докором подивилась на Мураєва та Толю. -З цим закоханим паном мені вже все стало зрозуміло, але ж, як Ви підтримали оці його аванюру, ризикуючи життям та здоров’ям нашого пацієнта?!- з докором запитала жінка. Вона була доволі низького зросту, худенька, з високим, дзвінким голосочком,однак, від її суворої інтонації чоловіки зіщулились, немов учні, які щойно отримали добрячої прочуханки від директора школи. -Пробачте нас, мила пані, однак, в нас просто не було іншого виходу! – виправдовувався Мураєв, ледве стримуючи посмішку. Він й сам, чесно кажучи, не розумів, як він так несподівано втратив свою впевненість перед цією амазонкою-медиком, однак, чесно кажучи, йому це навіть подобалося. -Не було іншого виходу… Ну от головному лікареві про все це і розповісте. До речі, ось і він. Доброго дня, Володимире Борисовичу! – привіталася жінка з головним лікарем, який вихлядав доволі похмурим і навіть схвильованим. -Доброго дня, Валю! То от де наш втікач? Артеме, це ще що таке? Ми вже майже всю лікарню на вуха поставили, тебе шукаємо! Ти ж розумієш, що в твоєму стані… -Я розумію, що в моєму стані потрібно лише одне – бути поруч з коханою людиною!- з цими словами Артем нарешті став на ноги, випростався. – І ще, Володимире Борисовичу, я попросив би Вас виписати мене негайно! Чи завтра, чи сьогодні, чи просто зараз- це вже як у Вас вийде з випискою та іншими докуметами! Якщо потрібно, я готовий компенсувати всі ці незручності в фінансовому плані! –сказав Артем, чудово розуміючи, що зараз йде повністю проти своїх принципів честі та прозорості, однак, тепер він був готовий буквально на все заради благополуччя та щастя власної родини. -Ти з’їхав з глузду!- з розширеними від жаху зіницями крикнув Володимир Борисович. Вперше він бачив завжди зібраного та зваженого Артема таким гарячковим. Однак, тоді до Володарського підключився і Мураєв, який в той час переглянув повідомлення на своєму мобільному телефоні – в той час йому насправді ж написала Лілея, яка описувала Мураєву подальші плани Бориса. -Артем Олександрович має рацію- усій без виключення родині Володарських загрожує колосальна небезпека. І,на жаль, навіть лікарняні стіни не можут гарантувати безпеку йому та Ользі. Пробачте за прямоту, однак, це справді так.-констатував Мураєв,а Володимир Борисович, в свою чергу, на мить задумався. Він згадав, при яких саме обставинах Артем потрапив туди іщосаме показала експертиза і зрозумів,що родина Володарських й справді в дуже великій небезпеці. КолисьВолодимир Борисович пообіцяв батькові Артема,що оберігатиме його родину і тому зараз чоловік був просто таки змушений стримати свою обіцянку, якудав багато років тому. -Гаразд,що ви пропонуєте?- зітхнувши, запитав він. -По-перше, Артем і Ольга з дітьми та Оленою Михайлівною повинні переїхати в таке місце,де ніхто б їх не знайшов!- почав по пунктах розкладати свій план Сергій Дмитрович. -Я можу гарантувати таке місце, де ніхто вас не знайде!- сказав Толя, а Артем і Ольга, в свою чергу, подивилися на чоловіка з безмежною вдячністю.- Хатина недалеко від лісу, однак, ви не хвилюйтеся- там цілковита безпека та є зручності для вас та дітей!-додав Толя,а Ольга з сяючимиочима подивилася на чоловіка, якого вже довгий час вважала своїм янголом-охоронцем. -Дякую, Толю..- ледве чутно сказала вона, посміхнувшись. Анатолій, в свою чергу,теж посміхнувся їй у відповідь. -Поки що немає за що..- ледве чутно сказав він та підморгнув Олі. -Ну,тоді, детальний план дій в нас такий…-почав Мураєв…