Вітер змін..
Похмурий брезневий світанок був обплутаний туманом і місто тануло в ньому, неначе грудочка цукру в гарячому молоці. До приміщення лікарні під'їхала чорна, наче в кіно, автівка- «бус», яка належала детективу Сергію Дмитровичу Мураєву. Варто сказати, що користувався цією автівкою досвідчений детектив доволі рідко і лише у виключних випадках. І, здається, саме такий випадок зараз настав, адже сьогодні мала відбутися одна з ключових спец.операцій у справі Володарського, а саме, перевезення усіх членів його родини у більш безпечне місце і таким місцем виявилась хатинка лісівника Толі, яку він сам запропонував з метою заходів, які були спрямовані на захист Олі та її родини. По правді кажучи, спочатку Ольга була в не дуже великому захваті від даної пропозиції,адже вона не хотіла наражати на небезпеку Толю та Параску Степанівну, яких встигла полюбити, неначе рідних. Однак, разом з тим, Ольга також чудово розуміла і те,що іншого виходу в них не було, адже Борис – одержимий помстою і нікому невідомо, якими можуть бути його подальші дії. Однак, був і інший, більш позитивний привід, якого Оля чекала чекала усіх серцем –сьогодні відбудеться той самий омріяний момент, коли вона нарешті обійме своїх дітлахів і вже більше ніколи і ні за яких обставин не відпустить їх від себе. «Ех, мамко-зозуле, чи згадають твої малюки тебе?!» -подумки картала себе Ольга і жахалася від однієї лише думки, що якраз-таки вона забула власних дітей на дуже довгий час. Господи, та як, як таке могло взагалі статися? Як вона могла забути веселий, наче дзвіночок, голосочок Марічки, запах духмяної маківочки Павлика, його маленькі пальчики та татусеві оченята? «Яка ж ти мати після всього цього?!» - картала, плачучи, себе Ольга,а малятко під серцем тривожно штовхалося, заспокоюючи таким чином свою матусю. «І ти мене пробач, мій маленький. Тобі було дане право на життя настільки жорстоким чином і твій біологічний батько-страшна, негідна людина, але ти не бійся! Я ніколи і нікому не дам тебе образити, присягаюся! В тебе будуть найлюблячіші мама і тато,братик та сестричка, хрещений! Ми не одні, моє сонечко, і все в нас з тобою буде гаразд!» - з посмішкою шепотіла Ольга, погладжуючи свій животик, як раптом до дверей палати постукали. Це було три характерних стуки – як вони і домовлялися. -Так-так,заходьте! – сказала Ольга, інстинктивно обхопивши руками свій животик, неначе хотіла вберегти від потенційної небезпеки свого малюка. -Олю, це я! Точніше,ми! – почувся голос Анатолія і до палати через мить увійшло двоє кремезних чоловіків в білих халатах, шапочках та марлевих пов’язках. Їхніх облич не було видно, однак, Ольга впізнала їх по голосу. -Привіт,кохана! Нам вже час!- ніжним, який може бути тільки в нього одного, голосом сказав Артем, підходячи ближче до дружини, а Толя в той час лишився стояти трішки осторонь. Очі Ольги заіскрилися справжнім щастям. -Це ти!-від захвату жінка засміялася, мов дитина і вони з Артемом злилися в ніжному поцілунку. Коли Ольга пригорнулася до його мужнього тіла, то зрозуміла,що поруч з Артемом їй нічого не страшно, що разом з ним вона пішла б навіть на край світу Він поруч і він їй пробачив- що взагалі може бути кращим?... -Так, це я! Це я, моя люба! – примовляв Артем, розціловуючи це наймиліше обличчя на світі. – Ну ж бо, збирайся –і в дорогу! – живим,майже дитячим тоном сказав він,стискаючи долоні Олі. -Ми…Ми їдемо до тебе?- з великими очима запитала Ольга, подивившисьна Анатолія, на свого рятівника, перед котрим, до речі, вона й досі відчувала деякі докори сумління. За те,що не змогла дати йому надію та відповісти на його почуття…Ольга в ту мить виглядала дуже розгубленою, неначе дитина, яка боїться загубитися в великому натовпі. -Так, там вся ваша родина буде в цілковитій безпеці, я гарантую! – сказав турботливо Анатолій, розуміючи,що зовсім не відчуває ревнощів. Для нього зараз було головне, аби в родини Володарських та в Олі все налагодилось. -Ми поїдемо туди, де будемо в безпеці, де будемо разом!- з сяючими очима сказв Артем,а на очах у Ольги виступили сльози. -Мені навіть не віриться,що вже сьогодні я побачу своїх малюків.- з благоговійним тремтінням в голосі прошепотіла вона, а Артем, в свою чергу, розцілував її долоні. -Рідна моя, я присягаюся тобі, що теперь ми завжди-завжди будемо разом! –з неймовірною ніжністю сказав Артем коханій. Толя, який в той час просто стояв мовчки, вирішив спочатку було покинути палату, щоб дати можливість закоханому подружжю побути наодинці, як тут раптом задзвонив його мобільний і чоловік відійшов убік для того, щоб зняти слухавку. -Так, я слухаю.- відповів він на дзвінок. -Толю, це Міла. Ми з Оленою Михайлівною та малюками вже в авто!- на тому кінці дроту заторохкотів голосочок Міли. Вони всі вчотирьох сиділи в авто Мураєва з затонованим склом, переймаючись, аби їх не побачили люди Бориса, які, здавалось, були всюди – а вони в цьому була фактично впевнені, що він міг це влаштувати з його можливостями, слідкуючи за родиною Володарських та їхнім оточеннм фактично цілодобово і тому усім їм необхідно було бути максимально обережними. Варто сказати, що навіть для цієї справи всі вони змінили свої номери телефон