Час розплати...
Борис Чернобаєв метався, наче загнаний звір. Скільки разів йому в житті вдавалося, як то кажуть, виходити сухим з води, однак зараз його загнали в глухий кут, неначе мисливці хижого звіра. Чорт забирай, як він міг так попастися, адже перемога була майже в нього в руках- в Бориса вже були готові документи для виїзду за кордон,Ольга була фактично в нього в руках. Ця залякана дурепа могла б робити все, що Борис забажав заради безпеки коханого Артемчика та дітей. Однак, і вона десь зникла разом зі своїм коханим Артемом. Ну чому, чому цьому загиблику, над яким тряслися все життя, вдалося вижити?! І тут цей одноклітинний вийшов переможцем! – лаявся Борис,одночасто чистячи свій пістолет.Тепер він був готовий на все, аби помститися цій чортовій сімейці, яка скрізь сяяла своїми масляними посмішками в той час, коли сам Борис фактично був на краю прірви. Алкоголь, наркотики, ломки… А всім на нього було начхати… Не рідний, звичайно… Про нього згадували лише тоді,коли треба було показати на публіку свою кляту шляхетність. -Невже б я не прожив би і без них?-неодноразово думав Борис, затягуючись цигаркою. Якби не його тітка та її пиха, його батьки були б живі. В той фатальний вечір мати Бориса їхала миритися з сестрою. Погана погода, дощ та лобове зіткнення. Сварка сестер, через яку Борис лишився сиротою. Потім їхня показова шляхетність,самозакоханість Артема, на яку купилась Ольга,котра повинна була належати йому.Володарські відібрали в нього все. Тепер час повертати борги. -Ви позбавили мене всього! Всього! – хрипів Борис, кидаючи в камін одну за одною фотографії, на яких був зображений він разом з родиною Володарських.І де Борис завжди стояв трохи осторонь, наче зайвий. На вогонь можна дивитися вічно, чи не так? Звичайно, особливо, якщо там палають самовдоволені обличчя людей, яких ненавидиш всією душею, всім серцем- це приємніше вдвічі. -Я ненавиджу вас, Володарські!-закричав Борис і щосили вдарив ногою в книжкову шафу,з котрої миттю випало декілька книжок.Одна з них впала, розкривши свою паперову душу, просто перед Борисом. Він присів, щоб підняти книгу, видихнувши сивий цигарковий дим. Борис взагалі останнім часом палив дуже багато, забувши про гучні лозунги про здоровий спосіб життя. -Світ ловив мене і не спіймав..-вголос прочитав він перший рядок, який трапився йому на очі в тій книзі І в голові в ту мить наче щось клацнуло… -«…Світ ловив мене і не спіймав..»-декілька разів ледве чутно повторив Борис і його очі вмить загорілися. Він вже точно знав, що потрібно робити. ….Коли розтанули сутінки, на світанку на мосту з’явився чоловік, димлячи цигаркою. Зіщулившись та опустивши голову, прикриту капюшоном, він бажав одного – бути максиимально непомітним. В голові взагалі не було думок, а в вухах лише тарабанили потяги, які прямували під мостом туди-сюди. Він стояв і дивився на вагони, які курсували, неначе кров по організму. Скрізь був рух, який символізував собою те, що життя аж ніяк не стоїть на місці. Вперше за довгий час в ту мить в Бориса не було жодної думки в голові. Він наче відпустив всіх, немов пташок з тісної клітки, в’язнем якої був він сам, просто дивився на потяги порожніми очима, не думаючи взагалі ні про що. А може зникнути? Просто зникнути? Ризикнути та поставити все на зеро?- подумав Борис і раптом усвідомив, що став аж надто передбачуваним для своїх ворогів. А передбачуваним Чернобєв аж ніяк не любив бути. Передбачувані- це його недолугий братик і його родина, які тільки й думають,що про свою кляту шляхетність та фальшиву допомогу іншим. Допомогу. Борис люто скрипнув зубами та відкинув в сторону недопалок. Де були його родичі,коли мама плакала через втрачений зв’зок з сестрою, через що в неї стався викидень? Де були його люблячі родичі, коли в квартирі Чернобаєвих стояли дві закритих труни, в яких лежали батьки Бориса? А вони жили своїм життям. Красувалися на перших шпальтах газет з солодкими заголовками про доброту та милосердя. В той час вже Бориса побили в дитячому будинку старші хлопчаки. І побилии настільки сильно, що місяць в Бориса була кривава сеча… -Моралісти бісові! І тут думаєте, що мене обскакали,так?! Ненавиджу! Ненавиджу! Ненавиджу!-щосили закричав Борис і почав щосили футболити ногами камінці, які траплялись на його шляху. -Проблеми,братику? – почув Чернобаєв хриплуватий голос в себе за спиною. Спочатку він хотів було проігнорувати свого спонтанного співрозмовника, однак,щось його примусило піти на контакт. -Тобі яка справа?- не озираючись, буркнув той. Безхатько за його спиною зайшовся протяжним кашлем впереміш зі сміхом. В руках щось дзеленькнуло- пакет склотари, який може принести своєму госпдареві декілька гривень на хліб та пляшку. -Треба, якщо запитую! Просто люди тут так просто не затримуються –лише з конкретною метою і не надовго! Що, також жити набридло? -З чого ти зробив такі ідіотські висновки? –гаркнув Борис,який бажав лише одного –аби цей незнайомець якомога скоріше від нього відчепився. -В тебе просто на обличчі все написано! А я вмію читати по обличчях! Життя навчило, скажу я тобі! Просто так ти б тут не з’явився!- безхатько зробив характерну паузу.- Зі всього видно,що в тебе зараз лише одне бажання – зникнути! Зникнути. Це слово наче струмом пронизало Бориса. Якщо по правді, цей нещасний таки мав рацію. Лише тоді Чернобаєв повернувся і зміряв нового знайомого трохи бридливим поглядом.Віком він був майже ровесником Бориса, однак, виглядав дуже занедбано. Від чоловіка несло алкоголем,дешевим тютюновим димом який змішувався з нудотним запахом поту та брудного тіла. -Тобі б не завадило привести себе до ладу,брате! – не втримався від колючої репліки Борис,а новий знайомий лише хриплувато та глузливо засміявся. -Мені?! Для чого?! Який в тому сенс?! Я ж не пан якийсь, на відміну від декого!- протягнув він, багатозначно подивившись на Бориса. В його погляді були і зневага, і погано прихована заздрість. Борис відразу ж це помітив і іронічно п