а цілковито впевнена, що в неї буде син,хоча в лікарні на УЗД точно розгледіти стать дитини не змогли. Ось він, біжить по полю разом зі своїми братиком та сестричкою. І саме там, уві сні, Ольга помічає, вірніше, відчуває на собі чийсь погляд. Озирнувшись, вона бачить жінку в білій лляній сорочці. На голові пов’язана ясркава, заквітчана хустина. Побиті зморшками руки притиснуті до грудей, а вуста розтягнуті в посмішці, в якій видніється і світло, і смуток. -Не турбуйся – з кожним з твоїх дітей все буде гаразд! Можеш навіть не сумніватися!- з цілковитою впевненістю каже вона Ользі. – Я охоронятиму їх і на цьому, і на тому світі!- сказала жінка.Ольга хотіла було щось їй відповісти, однак,раптом з’явилось полум’я, в якому жінка, посміхаючись, зникла. Зникла так само раптово, як і прокинулась сама Оля. Як дивно! Ольга бачила саму постать жінки, бачила, в чому вона була одягнена, чула її голос, однак, не бачила обличчя. Чи просто не запам’ятала його. І зараз вона також намагалася згадати її обличчя, однак, в неї не вийшло. Від думок Ольгу відволік шум у вітальні, вірніше, голоси, які лунали звідти. -Мааамо!- вперто галасував Павлик,біля якого зараз метушились тато, сестричка та бабуся. Він сидів в дитячому стільці, якого дивом звідкілясь дістав для малюка Толя, та вперто відмовлявся їсти без мами, хоча рідні вже використали всі прийоми,аби вмовити його. -Ну ж бо, Павлику, давай ще одну ложечку! Матусі зараз потрібно відпочити,а потім вона обов’язково побуде з тобою!- намагалась вгамувати братика не за роками турботлива та мудра Марічка. Їй і самій, чесно кажучи, зараз хотілося б бути під крильцем у матусі, однак, вона чудово розуміла,що мамі зараз потрібен повноцінний відпочинок, тому вирішила не турбувати її і почекати, коли мама прокинеться сама. Коли виявилось,що зусилля бабусі та сестрички марні, за справу взявся Артем. Перехопивши в мами ложечку та тарілочку з кашкою, він присів поруч з сином та підморгнув йому. -Ну ж бо, Павлику, давай! Летить-летить літачок-і в роотик!- протяжним, низьким басом сказав Артем, покружлявши ложкою і в решті решт Павлик таки з’їв одну ложечку, після чого Марічка навіть заплескала в долоні від захвату. -Ура! Татку, тобі вдалося його вмовити! Ти просто молодець!-щебетала вона. -Ви всі в мене великі молодці!- почули вони раптом за спинами голос Ольги. Вона стояла в дверях, закутавшись в теплий халат і просто довгий час не давала про себе знати, спостерігаючи за чоловіком та дітьми. –Доброго ранку, мої любі!- з неймовірною ніжністю сказала вона, пригорнувши та поцілувавши Марічку, яка з особливим трепетом та обережністю обійняла матусю і навіть поцілувала її кругленький животик. -Доброго ранку, мамо! Доброго ранку, братику!- радо процвірінькало дівча.- Ми з татом та бабусею вирішили самі приготувати сніданок та погодувати Павлика, щоб ви з братиком якомога довше відпочивали та набиралися сил! -Ти ж розумниця моя!- щасливо засміялась Ольга, поцілувавши донечку в маківку, від чого та щасливо зіщулилась, адже так довго мріяла про матусину ласку. І зараз дівчинці не потрібно було нічого, вона зовсім не сумувала за іграшками, які лишила вдома. Все це дурниці, головне – що поряд мама. Найрідніша та найкраща. -Матусю, а ти допоможеш мені заплести кіски?- запитала Марічка, підстрибуючи на одному місці. Взагалі-то вона вже чудово вміла робити це сама,,однак, робити це разом з мамою, все-таки, подвійне задоволення. -Ну звичайно! Звичайно, моя принцесо! Ми з тобою зробимо найкращу зачіску на світі!- посміхнувшись,сказала Ольга. В ту мить до неї підійшов Артем і трепетно поцілував дружину в губи, від чого Марічка захихотіла та закрила обличчя рученятами. -Чому ви мене не розбудили раніше?- запитала Ольга, не звоядчи погляду з коханого. -Мені було шкода будити тебе,якщо по правді. Ти так солодко спала!- відповів Артем, поцілувавши Ольгу в носик, від чого та щасливо зажмурилася – Артем робив завжди так щоранку та щовечора.Все знову поверталось на круги своя… -І все ж, мені здається, що я виспалась на ціле життя вперед!- потягнулась і солодко позіхнула Ольга, а маленький Павлик радісно залебедів, простягуючи свої рученята до мами. -Моє сонечко! Як ти?- посміхнулась молода мама, взявши синочка на руки. -Доню, ну що ти? Адже він вже такий важкий, а тобі зараз не можна напрягатися!- сказала схвильовано Олена Михайлівна, яка в цей час поралася біля печі.Газу в цьому будиночку не було і тому їжу жінки готували саме тут. -Ну що Ви, мамо? Мені зовсім не важко!- з посмішкою сказала Ольга, поцілувавши Павлика у пухкеньку щічку, від чого той радісно залебедів. -І справді, кохана! Він важкий, давай його сюди!-сказав Артем, взявши сина на руки. Саме в ту мить в двері постукали. -Я відчиню! Матусю, можна, я відчиню?-защебетала Марічка, не помітивши, як напряглися дорослі. До візитів родина Володарських з відомих причин відносилась доволі насторожено. Посадивши Павлика в дитяче крісельце, Артем підійшов до дверей. -Хто там?- сторожко запитав він. -Артеме Олександровичу, це я!- почувся голос Толі. В підтвердження пролунав і характерний стукіт-код, який знали лише вони. Артем, в свою чергу, полегшено видихнув. -Заходь, Толю!- сказав він, відкриваючи двері чоловіку. За короткий термін вони стали хорошими друзями. Ще б пак,адже Толя врятував Ольгу від неминучої загибелі і Артем вважав, що відтепер він в боргу перед цим неймовірно шляхетним чоловіком. -Доброго ранку! А я до вас,до речі, не з порожніми руками!- сказав Анатолій і неозброєним оком було помітно, що чоловік буквально сяє зсередини. -Що Ви принесли?! А що?!- в нетерпінні запитала Марічка,а Ольга, в свою чергу, почервонівши, м’яко цитьнула доньці. -А я тобі приніс друга! Тільки пообцяй, що добре про нього турбуватимешся!Ось, знайомся!- сказав Толя, жестом чарівника вийнявши з-під куртки маленьке руде кошеня, після чого Марічка запищала від щастя і кинулась до Толі, дивлячись на нього так,наче той був чарівником. -Який він хороший!Який малесенький!- примовляла Марічка, обережно взявши котика на ручки і погладжуючи його пухнасту шерстку. -Цей малюк дуже просився до тебе на гостину і дуже хотів з тобою познайомитися!- з посмішкою сказав Толя, спостерігаючи за цілковито щасливою Марічкою. -Дякую Вам! Я давно мріяла про котика! Мамо, татку, можна ми його залишимо? Правда ж, можна?- заторохкотіла дівчинка, благально дивлячись на батьків. -Ну, звичайно , можна! – в унісон сказали Артем та Оля і самі засміялись від цього,а коли щаслива Марічка побігла до бабусі, щоб познайомити її зі своїм новим маленьким другом, Толя підійшов до Артема та Олі. -Власне, друзі, я прийшов до вас з новинами!- прочистивши горло, сказав він,а Володарські, в свою чергу, напружено подивились на свого вранішнього гостя. -Толю,щось сталось?- напружено запитала Оля, притиснувши долоні до грудей, а Артем, в свою чергу, пригорнув дружину для того, щоб заспокоїти. -Я не знаю про все достеменно, однак, мені ще майже вдосвіта зателефонував Сергій Дмитрович і сказав,що в нього для нас є якісь термінові новини,а які – він не уточнив,сказав, що приїде і скаже особисто!- відповів Анатолій. Наразі в цілях безпеки він один тримав зв’язок з Мураєвим, щоб Борис не міг точно дізнатися про місцезнаходження Володарських через навігатори, а друзі були впевнені, що в Бориса для цього є всі можливості. -Новини? Які саме?- запитав Артем, а Толя лише розгублено знизав плечима. -Не знаю. Він не уточнював, але сказав,що це терміново!- сказав Толя, а після того з посмішкою подивився на Олю.- До речі, а як почувається наша майбутня матуся? -Все чудово! Прокинулись ось нещодавно!Штовхаємося увесь ранок!- з посмішкою сказала Оля, вагаючись, чи розповідати Толі про той сон чи ні, адже він лишив Ользі доволі таки неоднозначні відчуття, яких вона, чесно кажучи, й сама не могла пояснити. -Я дуже радий! – з посмішкою сказав Толя, дивлячись, як Марічка пригорнулась до мами, колишучи котика,неначе немовля. Надиво він був дуже спокійним. Очі Олі сяяли щастям і це було важко не помітити. -Толю, давай я тобі чаю наллю! На травах,за рецептом твоєї мами, я недавно заварила! І пиріжки в мене є!- заметушилась турботлива Олена Михайлівна, яка після возз’єднання сина та невістки наче знову на світ народилася. До того ж, Толя якось відразу запав до душі літній жінці, невідомо чому. Його сумні очі,безмежна доброта і та невеличка особливість, на яку він не звик звертати увагу, одначе,вона в нього була і нікуди від цього не втекти. Однак, справа була не в цьому, вірніше,не лише в цьому. Толя пробудив в серці Олени Михайлівни неймовірні почуття, що відомі лише жінці, яка одного разу стала матір’ю. «Нехай Всевишній благословить та оберігає тебе, добра дитино!»-завжди думала Олена Михайлівна, дивлячись на Анатолія. Серце жінки болюче стиснулось. Її старшому сину зараз було б стільки ж, однак доля вирішила інакше… -Ні, я не голодний! Дякую, справді!- сказав Анатолій, якому було захливо незручно додавати клопотів цій чудовій родині, однак, Марічка схопила його широку долоню і стиснула своїми маленькими рученятами. -Дядю Толю, лишайтеся! Ми разом з Вами вип’ємо чаю, придумаємо ім’я для котика! Лишайтеся!- щебетало дівча, яке було точною копією своєї матусі,тільки волоссячко мала світле. -Так, Толь, лишайся! Ми разом дочекаємося Сергія Дмитровича! – сказала і Ольга, а їй Толя вже точно не міг відмовити. -Ну, гаразд! Ви таки мене вмовили!- засміялвся він,а Олена Михайлів