одина стільки всього хорошого зробили для Міли, завжди розуміли її і, як-то кажуть, входили в становище, якщо на те була потреба. Тому зараз Міла не дуже хотіла лишати Олену Михайлівну віч-на-віч з її бідою, але, водночас, помічала по собі, що надлишок навантажень та практично понаднормовий робочий день дають про себе знати. Молода жінка практично взяла на себе всі турботи про Марічку і Павлика і через всі навантаження почали давати про себе знати проблеми зі здоров’ям, точніше, з серцем, про котрі жінка вже майже забула – повернулася віддишка, тахікардія, та й тиск бавився, скачучи туди-сюди, неначе заєць, а такі збої в організмі для молодої жінки були, можна сказати, неприйнятними, а якщо ще врахувати діагноз - вроджена, хоч і прооперована досить вдало, вада серця – взагалі були небезпечними для Міли… Знаючи, наскільки сильно мама хвилюється за її здоров’я ті самопочуття, Міла вирішила не казати їй всього, обмежившись лише тим фактом,ч то Володарські дали їй відпустку на декілька днів. Однак, Валентина була настільки рада приїзду доньки, що абсолютно не стала вдаватися в подробиці – що, чому і як – а просто вирішила почастувати донечку чимось смачненьким і просто провести з нею час так, як вони полюбляли робити це раніше - за чашкою ароматного трав’яного чаю зі свіжою випічкою та щирими розмовами, а вони в мами та доньки могли тривати аж до ранку… …-А я ж, доню, слідкую за новинами! – говорила Валентина Тимофіївна, коли вони з Мілою розрізали щойно спечений пиріг та розливали по чашках духмяний чай. – Чула, що відбулося в родині Володарських, що зникла його дружина, діточок лишила… - з цими словами Валентина Тимофіївна лише скрушно похитала головою. – Не розумію, як так можна, Боже правий – повіятися у світи без грошей та документів, діток кинути напризволяще… Всі шукають, чоловік дуріє… Ооох… -Не думаю, мамо, що це випадковість! – замислено заперечила Міла, підливаючи собі та мамі ще чаю. – Я пані Олю дуже добре знаю вже давно, вона неймовірна людина і тому я не вірю, що вона могла ось так з доброго дива піти у світ за очі, позабувши про все! – говорила молода жінка, навіть не підозрюючи, скільки істини в її словах… - І Артем Сергійович також не задовольнився офіційною версією, найняв детектива, який шукає істину… Тут нечисте щось! Ой, нечисте! – замислившись, сказала Міла, згадуючи свою останню розмову з Борисом та його надто самовпевнену поведінку в домі. Вона була фактично впевнена в тому, що й тут без нього не обійшлося. Дівчині на мить стало неймовірно соромно за те, що колись вона робила спроби, хоч і не безкоштовно, допомагати Борисові в реалізації його брудних планів. Тим не менше, на даний час, Міла знала про нього чимало цікавої інформації, яка, до того ж, підтверджувалася фактами, котрі можуть не лише не дуже сподобатися оточенню Бориса, де вважають його репутацію практично бездоганною, але й зацікавити правоохоронні органи. Тому, Мала була більш, ніж впевнена, що проти неї він не піде… -Доню, але ж, я сподіваюся, ти своє власне розслідування не думаєш починати?... насторожено запитала Валентина, пильно подивившись на доньку. Міла з дитинства полюбляла різноманітні детективи та була активним борцем за справедливість і тому зараз серце її матері тривожно тьохнула – це вже не дитячі іграшки… -Це не виключено, мамо… - Міла почала крутити в руках чайну ложечку, пильно розглядаючи в ній власне відображення. – Є одна людина, котру непогано було б, як-то кажуть, вивести на чисту воду. Або хоча б, дізнатися, чим вона дихає… -Міло, присягнися мені негайно, що ти нікуди не вплутаєшся! – суворо та стривожено звернулася до доньки Валентина Тимофіївна, свердлячи Мілу тим поглядом, який молода жінка знала практично з дитинства. Сама ж Мілка театрально закотила очі. -Мамо, я тебе благаю! На мене вже давно не діють всі ці твої прийоми! – посміхнулася матері дівчина, але Валентина Тимофіївна не мала наміру здаватися. - Присягнись, що кинеш всі ці свої ігри в Шерлока Холмса! Вибач, доню, але не з твоїм здоров’ям негідників ловити та на чисту воду виводити! Цим повинні займатися відповідні компетентні органи. -Ага, мамо, знаємо ми їхню компетентність! – пробурчала Міла. – Знайдуть якусь найбільш відповідну версію, зроблять її офіційною і ось – як результат, розкриття злочинів максимальне, а злочинці як були, так і лишаються на свободі! -Мілко, я ж попросила!- в голосі Валентини вже почали бриніти сльози. – Не лізь у світ цих багатих, доню… Він жорстокий та безпощадний, а ти… Занадто відкрита та щира душа і… Ти – єдине, що в мене є, доню! – зі сльозами в голосі сказала Валентина Тимофіївна. Міла сумно посміхнулася. «Я вже давно в цій трясовині, мамо… І погрузла там по вуха!» - сказала про себе дівчина, але вголос нічного не сказала, лише піднялася зі стільця, підійшла до мами ззаду і, поправивши Валентині хустину, обійняла її за плечі. -Я обіцяю, мамо! – сказала Міла, притулившись щокою до щоки найріднішої людини на усьому білому світі. І саме в цю мить їй захотілося поділитися найсокровеннішим. – Знаєш, мамо… Я вчора Толю зустріла… Тисячу років з ним не бачилися.. – з сяючими очима сказала Міла, маючи на увазі свого старого друга дитинства. Побачивши пильний мамин погляд, дівчина знітилася, бо ж хто, як не мама, міг знати про те, скільки в дитинстві Міла намагалася привернути до себе увагу товариша, в котрого була закохана, але він відносився до неї лише як до подруги, найкращою подруги його зведеної сестри Ніни, від котрої Анатолій в дитинстві та в юності майже не відходив ні на крок, неначе налякане дитя. І саме через те, що він завжди і в усьому супроводжував Мілу та Ніну, Толя вперше та єдиний раз в своєму життя потрапив до міліцейського відділку, коли захищав Ніну та її найкращу подругу від заїжджих хуліганів, на котрих дівчата натрапили, повертаючись додому з Дня Народження однокласниці. І саме в той вечір, оброблюючи разом з Ніною рани своєму захисникові, Міла остаточно зрозуміла, що закохалася. Закохалась у цього добродушного горбаня з великими та сумними очима. Однолітки та молодші діти найчастіше за все трималися осторонь від Толі, молодші діти взагалі боялися, і лише Ніна та її найкраща подруга Міла, Мілка знали, якою чудовою людиною він є насправді. -Только! Тисячу років його не бачила! – Ніну в реальність повернув здивований вигук матері. – З тих пір, як дав притулок своїй Нінель, він тепер на людях мало з’являється, увесь час або вдома, або працює. Всередині у Міли все обірвалося. -Яку Нінель? Мамо, ти про що? – ледве чутно запитала вона, відчуваючи, як земля повільно втікає у неї з-під ніг. -Ой, зовсім забула тобі розповісти!- вдарила себе долонею по чолі пані Валя. – Про це вже практично все село гуде! Десь місяців три тому, якраз на Різдво Толя жінку врятував. Уяви собі, вона лежала в завіях, вся замерзла, закривавлена, без верхнього одягу. І, головне, не пам’ятала нічого. Казали навіть, що кінець прийшов би, якби Толя не опинився поряд з нею вчасно і не побачив її. Забрав додому сердешну і вони разом з бабою Параскою та з Божою поміччю…- перехрестилась до образів Валентина. – Якось виходили сердешну. Подейкують, що та жінка й справді не пам’ятає, хто вона є та звідки, і, звичайно же, не має, куди піти. ОТ баба Параска і Толя дали притулок бідолашній, хоч і самі не в багатстві живуть. – Валентина раптом посміхнулася. – Знаєш, а Толька аж розцвів! – говорила жінка, навіть не підозрюючи, наскільки доньці боляче чути про це. – Якось бачила його біля магазину – буквально на крилах літає, посміхається, вітається ще здаля. Вперше бачу його таким, якщо по правді.. Чашка, котру Міла тримала в руках, затряслася і мало не впала додолу. -Що з тобою, доню? – знепокоїлася Валентина. -Що? Та так, нічого, просто… Втомилася з дороги, нічого страшного, ти не хвилюйся. – Міла знайшла в собі сили, щоб посміхнутися. – Я… Піду до себе в кімнату, голова розболілася… - ляпнула вона перше, що прийшло їй на думку. -Мілко, точно все гаразд? – занепокоєно запитала Валентина, котра завжди з подвійною тривогою слідкувала за самопочуттям доньки. А якщо ще врахувати, що Міла така натура, що першою ніколи не поскаржиться, то.. -Мам, я ж сказала – все в нормі.. Просто погода впливає, напевно… Трохи полежу – і все минеться.. Дякую, за пиріг! – натягнуто посміхнулася Міла і , поцілувавши маму, попрямувала до своєї кімнати. Зараз їй зовсім не хотілося ні з ким розмовляти і ділитися власними переживаннями, навіть з мамою. Міла просто хотіла побути наодинці з самою собою, з думками, бо саме зараз думалося про те, про що вона сама собі забороняла вже багато років. Толя – чудова людина і він стільки років допомагав їм та й взагалі усім. Він стільки років страждав, втративши Ніну, свою Нінель, що зараз більше за всіх заслуговує на щастя. А Міла вже дівчина доросла і повинна знищити в собі всі ті дитячі дурниці, які років в чотирнадцять вона вважала неземним коханням. Але що робити, коли нічого не можна довести серцю?.... -Я викину з голови всю цю маячню. Викину з серця тебе, Толю.. Я завжди знала, що ти мене не кохаєш і не покохаєш… Але ти маєш повне право на щастя, навіть якщо і не зі мною… Я тобі його бажаю щиро.. – в голос сказала Міла, але це їй зовсім не допомогло. Після того вона впустила голову на подушку і, зарившись в неї обличчям, тихо заридала… * * * -Олю… Олю… - хрипів Артем, лежачи на холодній ліка