Час збирати каміння
«Бо прийде Син Людський у славі свого Отця і з анголами своїми і тоді віддасть кожному з ділами його…» Єв. Від Матвія 16:27 (пер І. Огієнка) Колишній голова спілки адвокатів Аркадій Нестеров мовчки сидів у своєму кабінеті, спорожнюючи чергову пляшку коньяку. Ковток за ковтком, навіть не закусуючи, він таким чином заглушував ту біль, яка була в нього зараз на душі. Вірніше, не біль, а елементарну злість. Вся його кар’єра і зусилля летіли у прірву. Колись Аркадій неймовірно заздрив Артему Володарському, вважаючи його вискочкою та своїм конкурентом, але, навіть тепер, коли через «раптову» хворобу Артем зійшов з дистанції, очікуваного тріумфу та напливу клієнтів не відбулося. Натомість, на юридичній арені з’явилася абсолютно нова фігура, значно яскравіша і багато в чому могутніша, ніж сам Артем. І був цією фігурою двоюрідний брат Володарського та монстр юриспруденції Борис Чернобаєв. Бориса Аркадій знав вже доволі давно і йому було чудово відомо те, на що здатна ця людина, заради досягнення власної мети. Доволі страшна людина навіть для самого Нестерова. Якщо з іншими адвокатами Аркадій хотів би зіткнутися в дискусії у якості опонентів на судовому засіданні, то такий своєрідний двобій з Борисом здавався навіть для самого Нестерова страшним сном. Однак, справа була не лише в цьому. Аркадій не лише був в курсі того, що Борис веде подвійну і дуже брудну гру, він став своєрідним пішаком в хитромудрій шаховій партії Чернобаєва, де Борис вже поставив шах Володарському і був в двох кроках від того, щоб поставити красивий і дуже великий мат у вигляді жирної крапки на кар’єрі Артема і не тільки… І в цьому Борису, до речі, непогано допомагала рідна сестра Аркадія Лілея, котра виявилася набагато слабшою, ніж можна було подумати – після того, як Лілея виконала один з основних пунктів в плані Бориса, власноруч підсипавши Володарському ту гидотну, психіка дівчини не витримала докорів совісті (а вбивати юдину виявилося не так вже й легко) і молода, доволі розумна та амбітна дівчина почала заливати голос совісті спиртним, щоразу збільшуючи його дозу. Аркадію вже неодноразово доводилося забирати сестру в доволі нетверезому стані з численних барів та генделиків, куди зникала під приводом «просто зустрітися з подружками», котрі згодом, після дзвінка Аркадія взагалі були в шоці, переконуючи, що Лілею вони того дня не бачили і взагалі – не спілкуються вже доволі довгий час. Аркадій намагався докричатися, достукатися до сестри, однак, всі його зусилля були марними. …-Чого ти до мене причепився, ідіоте?! – кричала нетвереза Лілея після чергової спроби брата відвезти її додому в один з вечорів. – Ти мені неодноразово казав про те, що треба жити так, як ти сам того хочеш, і чхати на думку інших, чи не так?! Ось я й живу у власне задоволення! – залилася нетверезим сміхом дівчина, за що отримала добрячий ляпас від брата, який вже на той час остаточно втратив контроль над собою. -Це зовсім інше, ідіотко! – зірвався на крик Аркадій. Так, безпринципний і, на перший погляд, цинічний адвокат Нестеров теж мав, що (а вірніше – кого) втрачати. І єдиною людиною, котру він любив в своєму житті, була сестра, з якою вони, можна сказати, пройшли всі кола пекла. І зараз Аркадію було боляче, неймовірно боляче спостерігати за тим, як його сестра, його люба принцеса і просто-таки ідеал краси повільно та впевнено скочувалася у прірву. – Треба жити у власне задоволення, так, але ж не губити себе! Невже ти цього не розумієш?! -Ой-ой-ой, який тут знайшовся великий мораліст, чорт забирай! – скривилася Лілея в той час, коли пізнього вечора Аркадій вкладав нетверезу сестрі в ліжко, скинувши з неї пальто та взуття. -Так, а тепер спати! Поговоримо завтра! – побурчав Аркадій, вимкнувши світло та вийшовши з кімнати. …Тепер, включаюся увесь свій аналітичний розум, Аркадій нарешті зрозумів логіку поведінки сестри. Нерозділене кохання – ось що настільки сильно вибило Лілею зі звичної колії. І зовсім не до Володарського, перед котрим вона розіграла в рої відданої помічниці. Це було зовсім не для Артема. Ця гра на публіку була запланована заради іншого глядача, котрий, власне, і закрутив усю вереницю, несподівано сплутавши всі карти та безкарно користуючись зусиллями та досягненнями інших, не побоявшись лишити за бортом навіть самого Аркадія. -Недооцінював я тебе, покидьку. Ой, як же недооцінював… - захмелілим голосом сам до себе говорив Аркадій, наливаючи собі ще коньяку та розкинувшись у своєму без п’яти хвилин колишньому кріслі. -А так завжди, частіш за все буває: не розрахував сил – і полетів у багнюку! – хриплий за насмішкуватий голос повернув Аркадія до реальності. Двері кабінету відчинилися, впускаючи до середини трохи світла. Піднявши очі, Аркадій побачив силует, який впевнено рухався до власника кабінету. Вірніше, до без п’яти хвилин колишнього власника. -А тебе стукати в дитинстві не навчили? – пробурмотів Нестеров, не підіймаючи очей на свого нежданого гостя. -Фу-фу-фу, як негарно! Верх невихованості – так приймати гостей! – голос неочікуваного гостя був знайомим до болю. Впевненим кроком чоловік увійшов до кабінету та сів на стілець навпроти Аркадія, вальяжно закинувши ногу за ногу. Було добре видно, що гість також, м’яко кажучи, не був тверезим і діяв, як-то кажуть, на суцільному адреналіні, бо був з тих людей, кого алкоголь не вибиває з колії, а навпаки – надає якоїсь шаленої енергії. -Чого тобі? – без зайвих церемоній запитав Аркадій. – Чого ти хочеш, Борю? Покепкувати, відсвяткувати свій тріумф чи добити мене, як ти це вже майже зробив з Володарським? До того ж, чужими руками… - в кабінеті запанувала пауза. – Ну ж бо, відповідай! – скрикнув Аркадій, нервово розминаючи кісточки пальців. – Та, власне, ти тільки й можеш те, що базікати, бо все інше, всю чорну роботу ти звик робити руками інших, чи не так?! -Чшшш… Тихше-тихше, Аркашо! Від злості вітаміни зникають, сеньйоре Помідор! – глузливо почав Борис, а уважний Аркадій відразу ж зрозумів, що з його вимушеним другом та партнером коїться щось дивне. І це «щось» зовсім не властиве тому Борису, якого він завжди знав. -Говори коротше – що тобі потрібно? – запитав Аркадій в Чернобаєва, вирішивши скористатися його становищем на свою користь. -Мені? –Боря нетверезо посміхнувся. –Душевна бесіда з давнім товаришем. Адже, кому ще, як не тобі, я можу відкрити свою душу? -І кому ж, коли не мені, ще може бути відомо те, хто ж насправді такий Борис Чернобаєв? – Аркадій жорстко посміхнувся. Погляд Бориса вмить став більш тверезим, він пильно подивився на свого старого товариша, колегу та партнера. -Це ж що означає? Що ти мені погрожуєш? – повністю нормальним, хоч і трохи хриплуватим голосом запита