Доля
В наступні дні стан Артема помітно покращився і лікарі помічали доволі позитивну динаміку, навіть почавши думати про переведення пацієнта з відділення інтенсивної терапії до звичайної палати. Серцебиття та тиск прийшли до норми, всі медичні показники були задовільними, однак, ніхто не знав про те, що саме відбувалось в душі у самого Володарського. Чоловік буквально проклинав себе за власну безпомічність та з завмиранням серця усвідомлював той факт, що поки він розлежується тут, його родина знаходиться в небезпеці, під прицілом пильного, жорстокого ока Бориса. Як же він Артем міг настільки сильно помилитися в цій людині? І це ж, варто сказати, мова йде не про рядового співробітника, який поклав око на майно фірми- мова йдеться про брата, рідну людину, з котрим Артем ріс в одному домі, з яким вони ділили одну кімнату на двох, якому Артем допомагав з домашніми завданнями та захищав від дворових хлопчаків. Потім Артем робив за Бориса курсові та дипломну роботи в той час, коли Борис просиджував вечори в клубі за танцями та випивкою і навіть пробував наркотики. Про це Артему також було відомо і він, хоч і намагався вправити мізки братові, однак, не збирався «закладати» його батькам, котрі для його двоюрідного брата були лише прийомними батьками, опікунами, хоч і ніколи не робили розбіжностей між братами – ти рідний, а ти ось - ні. Потім Артем запропонував Борисові стати спочатку свідком на їхньому з Олею весіллі, а згодом Борис став хрещеним донечки Володарських Марічки та невід’ємною частиною їхньої родини. Чому ж Артем тоді нічого не запідозрив і підпустив цю підступну людину настільки близько до дружини та дітей? Чому ж не здогадався ні про що? Чому? Слабка рука щосили стиснула край лікарняної ковдри. Зараз Артем найбільше ненавидів навіть не Бориса, а власну слабкість. В той час, коли його родині настільки необхідні допомога та захист годувальника, він лежить тут. Які ж вони зараз беззахисні – діти та мама. І Оля. Десь чекає на допомогу його Оля. При одній лише згадці про кохану серце Артема забилось швидше. - Олю… Олю… Олю… Олю… - шепотіли спраглі побілілі губи. Всім своїм єством Артем зараз хотів піднятися та кинутися на пошуки коханої. Щоб знайти її, щоб пригорнути до себе та більше ніколи і ні за яких обставин від себе не відпускати. В палату зайшла медсестра для того, щоб зняти пацієнтові крапельницю і, побачивши, в якому стані хворий, миттю кинулась його заспокоювати. -Чшшш… Тихше- тихше… Все добре… Заспокойтесь..- тихим, рівним тоном примовляла вона. Тим часом, через скляні двері палати за своїм пацієнтом і за сумісництвом хрещеником спостерігав лікар Артема Володимир Борисович, який, в свою чергу, в той час спілкувався з відвідувачем, що всіма силами намагався пробитися та відвідати Артема Володарського – свого клієнта, якому мав повідомити надважливу інформацію. -Пане детективе, я все розумію, однак, аж ніяк не можу Вас пропустити. Пацієнт щойно ледве вибрався з кризи і йому зараз ні в якому разі не можна хвилюватися. – намагався пояснити своєму співрозмовникові медик, однак, детектив Мураєв продовжував стояти на своєму і медикові було дуже складно переконати його. – І неважливо, які це емоції – погані чи хороші – вони все одно можуть бути не просто шкідливими, але й призвести до незворотних наслідків. Виті це розумієте? – медик розмовляв з Мураєвим, неначе зі школярем, який замислив небезпечний експеримент і ні за що не згоден відмовитися від задуманого. -Пробачте… Так, я все це розумію, але ж і Ви мене зрозумійте… Мені потрібно побачитися з моїм клієнтом… В мене є для нього дуже важлива інформація, яку я повинен обговорити терміново та особисто з паном Володарським, щоб вирішити, як чинити далі, а тягнути з цим не можна… -Оце вже ні! – категорично похитав головою Володимир Борисович. – Наскільки я зрозумів, це на рахунок його дружини і боюся, що ця інформаційна бомба може мати значно більші масштабні та фатальні наслідки, ніж це можна собі уявити… -А якщо навпаки ця новина дасть Вашому пацієнту ще більший стимул для одужання?- раптом випалив Мураєв, діючи практично навмання. Після його слів лікар пильно подивився на чоловіка. -Про що Ви? – запитав медик. Детектив, в свою чергу, глибоко зітхнув – це був його останній шанс на побачення з Володарським. Мураєв глибоко зітхнув та зняв окуляри. - Я поки що не можу Вам цього сказати – професійна етика, таємниця слідства, Ви самі повинні це розуміти. Всім своїм клієнтам ми, в першу чергу, гарантуємо конфіденційність, тому… - почав було детектив, однак, лікар доволі швидко перебив його промову, котра більше в ту мить була схожа на рекламну кампанію його детективної агенції: -Я розумію, звісно, все – конфіденційність, професійна етика і таке інше, однак, Ви теж мене зрозумійте – в лікарів є також свої принципи і своя професійна етика, головний принцип якої- не нашкодь! – останні слова Володимир Борисович промовив майже по складах, аби достукатися до свідомості детектива, який у той час пильно вивчав міміку медика – так, наче він й сам був його підозрюваним. -Ви кажете, що хворим заборонені будь-які емоції – і нега