млював той факт, що поки він розлежується тут, його родина знаходиться в небезпеці, під прицілом пильного, жорстокого ока Бориса. Як же він Артем міг настільки сильно помилитися в цій людині? І це ж, варто сказати, мова йде не про рядового співробітника, який поклав око на майно фірми- мова йдеться про брата, рідну людину, з котрим Артем ріс в одному домі, з яким вони ділили одну кімнату на двох, якому Артем допомагав з домашніми завданнями та захищав від дворових хлопчаків. Потім Артем робив за Бориса курсові та дипломну роботи в той час, коли Борис просиджував вечори в клубі за танцями та випивкою і навіть пробував наркотики. Про це Артему також було відомо і він, хоч і намагався вправити мізки братові, однак, не збирався «закладати» його батькам, котрі для його двоюрідного брата були лише прийомними батьками, опікунами, хоч і ніколи не робили розбіжностей між братами – ти рідний, а ти ось - ні. Потім Артем запропонував Борисові стати спочатку свідком на їхньому з Олею весіллі, а згодом Борис став хрещеним донечки Володарських Марічки та невід’ємною частиною їхньої родини. Чому ж Артем тоді нічого не запідозрив і підпустив цю підступну людину настільки близько до дружини та дітей? Чому ж не здогадався ні про що? Чому? Слабка рука щосили стиснула край лікарняної ковдри. Зараз Артем найбільше ненавидів навіть не Бориса, а власну слабкість. В той час, коли його родині настільки необхідні допомога та захист годувальника, він лежить тут. Які ж вони зараз беззахисні – діти та мама. І Оля. Десь чекає на допомогу його Оля. При одній лише згадці про кохану серце Артема забилось швидше. - Олю… Олю… Олю… Олю… - шепотіли спраглі побілілі губи. Всім своїм єством Артем зараз хотів піднятися та кинутися на пошуки коханої. Щоб знайти її, щоб пригорнути до себе та більше ніколи і ні за яких обставин від себе не відпускати. В палату зайшла медсестра для того, щоб зняти пацієнтові крапельницю і, побачивши, в якому стані хворий, миттю кинулась його заспокоювати. -Чшшш… Тихше- тихше… Все добре… Заспокойтесь..- тихим, рівним тоном примовляла вона. Тим часом, через скляні двері палати за своїм пацієнтом і за сумісництвом хрещеником спостерігав лікар Артема Володимир Борисович, який, в свою чергу, в той час спілкувався з відвідувачем, що всіма силами намагався пробитися та відвідати Артема Володарського – свого клієнта, якому мав повідомити надважливу інформацію. -Пане детективе, я все розумію, однак, аж ніяк не можу Вас пропустити. Пацієнт щойно ледве вибрався з кризи і йому зараз ні в якому разі не можна хвилюватися. – намагався пояснити своєму співрозмовникові медик, однак, детектив Мураєв продовжував стояти на своєму і медикові було дуже складно переконати його. – І неважливо, які це емоції – погані чи хороші – вони все одно можуть бути не просто шкідливими, але й призвести до незворотних наслідків. Виті це розумієте? – медик розмовляв з Мураєвим, неначе зі школярем, який замислив небезпечний експеримент і ні за що не згоден відмовитися від задуманого. -Пробачте… Так, я все це розумію, але ж і Ви мене зрозумійте… Мені потрібно побачитися з моїм клієнтом… В мене є для нього дуже важлива інформація, яку я повинен обговорити терміново та особисто з паном Володарським, щоб вирішити, як чинити далі, а тягнути з цим не можна… -Оце вже ні! – категорично похитав головою Володимир Борисович. – Наскільки я зрозумів, це на рахунок його дружини і боюся, що ця інформаційна бомба може мати значно більші масштабні та фатальні наслідки, ніж це можна собі уявити… -А якщо навпаки ця новина дасть Вашому пацієнту ще більший стимул для одужання?- раптом випалив Мураєв, діючи практично навмання. Після його слів лікар пильно подивився на чоловіка. -Про що Ви? – запитав медик. Детектив, в свою чергу, глибоко зітхнув – це був його останній шанс на побачення з Володарським. Мураєв глибоко зітхнув та зняв окуляри. - Я поки що не можу Вам цього сказати – професійна етика, таємниця слідства, Ви самі повинні це розуміти. Всім своїм клієнтам ми, в першу чергу, гарантуємо конфіденційність, тому… - почав було детектив, однак, лікар доволі швидко перебив його промову, котра більше в ту мить була схожа на рекламну кампанію його детективної агенції: -Я розумію, звісно, все – конфіденційність, професійна етика і таке інше, однак, Ви теж мене зрозумійте – в лікарів є також свої принципи і своя професійна етика, головний принцип якої- не нашкодь! – останні слова Володимир Борисович промовив майже по складах, аби достукатися до свідомості детектива, який у той час пильно вивчав міміку медика – так, наче він й сам був його підозрюваним. -Ви кажете, що хворим заборонені будь-які емоції – і негативні, і позитивні? – перепитав Мураєв, а лікар, в свою чергу, важко зітхнув і кивнув головою.- Гаразд… Але коли тепер з ним можна буде поговорити? Які апріорі шанси на те, що стан Володарського може покращитися найближчим часом? – ніби прорахувавши все на сто кроків вперед, запитав Мураєв і, здається, знав все, що скаже далі його співрозмовник. - Не знаю, чесно кажучи….- Володимир Борисович важко зітхнув, а потім зняв окуляри і почав масажувати собі перенісся. – Ви розумієте, що запорука одужання саме цього хворого полягає не лише у фізичному, але й емоційному стані пацієнта. Він багато чого пережив – Артем Сергійович зовсім нещодавно втратив дружину доволі дивним та жорстоким чином і… -Ось якраз, власне, з приводу цього мені і потрібно поговорити з паном Володарським. І мені здається, що саме ця новина, яку я збираюся повідомити Артему Сергійовичу, може надати йому сил для того, щоб стати на ноги і розплутати нарешті цей хитромудрий клубок… -Невже нарешті знайдено вбивцю Ольги?- враз запитав Володимир Борисович. Майже все життя він був знайомий з цією чудовою родиною і всі їхні проблеми та незгоди сприймав, неначе свої власні. Чи варто зараз навіть і казати про те, як він любив свого хрещеника Артема та його дружину, наче своїх рідних дітей. Мураєв, в свою чергу, заперечно похитав головою, а вираз його обличчя став якимось загадковим. -Ні. І вбивцю знайти неможливо. Тому, що вбивства ніякого і не було.- прямим текстом сказав детектив, але, впіймавши ошелешений погляд медика, поспішив пояснити: - Справа в тому, що Ольга Володарська жива. – в обличчя сказав лікареві найважливіше детектив, після чого зіниці Володимира Борисовича ошелешено розширилися. -Жива?! Тобто… Як це? Адже довгий час…- не договорив лікар, дивлячись на Мураєва так, наче побачив привида. В свою чергу, Сергій Дмитрович протер скельця своїх окуляр і спокійно продовжив: -Саме так. Ольга Володарська жива і я знаю точне місце її знаходження…- відповів детектив, навіть і не підозрюючи про те, що слухачів в них на той час було значно більше, ніж можна було б собі уявити. В коридорі за рогом просто біля палати Артема стояв, затамувавши подих, Борис і з шаленим поглядом поглинав всю почуту інформації, наче губка. Серце шалено калатало, а все єство Бориса наповнювала лють, неймовірна лють. Його плани, ті, які він довгий час вибудовував цеглинка за цеглинкою, зараз знаходились на межі краху. Чернобаєву вартувало колосальних зусиль для нейтралізації свого братика (хоч і не власними руками, що було дуже небезпечно, однак, все ж..) – і все заради чого? Щоб його любому братику принесли на блакитній тарілочці про місцезнаходження його коханої і все – хеппі енд? -Вічно ти, ганчірко, робиш все чужими руками..- прошипів сам до себе Борис. – Ну, нічого – цього разу я не дам ні тобі, ні твоїм нишпоркам-посіпакам себе обскакати! Лікар та детектив довгий час про щось сперечалися, а потім разом попрямували до палати Артема. Одягнувши марлеву пов‘язку для того, щоб ніхто не міг побачити та впізнати його обличчя, Борис тихцем попрямував за ними. Він повинен дізнатися про все першим та почати діяти раніше за брата. -Тільки я Вам наполегливо рекомендую- ніякої імпровізації! Діяти виключно за моїми вказівками! – попередив детектива Володимир Борисович, перш ніж вони увійшли до палати. Коли вони таки опинились в палаті Володарського, Мураєв попрямував до клієнта, а Володимир Борисович, в свою чергу, підійшов до медичного столика, готуючи укол та кисневу маску про всяк випадок для того, щоб в будь-яку мить надати необхідну медичну допомогу. Чесно кажучи, Володимир Борисович вже подумки картав себе за цю ідею, однак, назад вороття вже не було. Він спідлоба напружено дивися на детектива, який, не поспішаючи, за ним увійшов до палати Артема. Пацієнт на той час був в свідомості, хоч і дуже слабким. Кожен його подих фіксували спеціальні апарати, однак, коли Артем побачив детектива, то відразу ж впізнав його, зрозумівши, що Сергій Мураєв прийшов не з порожніми руками. Показники на моніторі стали частішими, як, власне, і дихання самого пацієнта. -В… Ви?... Доброго дня…- роблячи великі паузи між словами, слабко сказав Артем. Чесно кажучи, менше всього він очікував побачити тут, в своїй палаті саме детектива Мураєва, адже довгий час справа по зникненню Ольги Володарської була закритою, зайшовши в глухий кут – жінку офіційно визнали зниклою без вісті, а потім і загиблою і вже декілька місяців поспіль вмовляли вбитого горем чоловіка зниклої визнати офіційну версію слідства, припинити пошуки і зробити меморіал. Однак, Артем навідріз відмовлявся, все ще шалено і відчайдушно на щось сподіваючись. Саме тому, він плати