Пайпер здригнулась. Вона не знала, яка зараз година, але сонце вже починало сідати. Як день так швидко минув? Якби захід сонця означав тільки зниження температури, вона б охоче його зустріла. Але у їхньому випадку — це ще й кінцевий термін. Який сенс у прохолодному вечірньому бризі, якщо ти мертвий? До того ж завтра — перше липня. Якщо вони ні в чому не помилились, то це останній день життя Ніко ді Анжело, і разом із цим — останній день Рима.
— Стій, — промовив Джейсон.
Пайпер не одразу зрозуміла, у чому справа, але потім почула, що десь попереду тече вода. Вони прокралися крізь зарості й опинились на березі ріки. Вона була, можливо, сорок футів завширшки, але тільки декілька дюймів завглибшки — срібляста смужка води, що мчала по гладкому кам’яному дну. За кілька ярдів нижче по течії бистрина пірнала у глибокий темно-синій ставок.
Щось у цій річці бентежило Аннабет. Цикади в хащах замовкли. Пташки не щебетали. Ріка цаче вела лекцію і не терпіла жодних голосів, окрім власного.
Та що довше Пайпер слухала, то спокусливішою ставала ріка. Їй захотілось попити з неї. Можливо, скинути черевики. Непогано було б намочити ноги. А цей ставок... було б так чудово стрибнути в нього разом із Джейсоном і відпочити в тіні дерев, плаваючи у приємній прохолодній воді. Так романтично!
Пайпер відігнала від себе ці думки. Вони були чужими. Щось тут було не так. Ріка наче зачаровувала її.
Джейсон сів на камінь і почав знімати черевики. Він широко всміхнувся ставку, наче не міг дочекатись, коли у нього стрибне.
— Припини! — крикнула Пайпер на ріку.
Джейсон здавався ошелешеним.
— Припинити що?
— Не ти, — промовила Пайпер.
Вона почувалась дурепою, вказуючи на воду, але була певна, що та впливає на їхні почуття за допомогою якихось чарів.
Пайпер було вже вирішила, що вона божеволіє, і зараз Джейсон їй про це скаже, коли річка раптом заговорила: «Пробачте мені. Спів — одна з нечисленних розрад, що в мене залишились».
Зі ставка, наче на ліфті, почала підніматися фігура.
Плечі Пайпер напружились. Саме цю істоту вона бачила в лезі свого кинджала — бика з людським обличчям. Його шкіра була блакитною, як вода, а копита ширяли над поверхнею ріки. На бичачій шиї була голова чоловіка, з короткими чорними кучерями, по-давньогрецькі завитою борідкою, глибокими скорботними очима, прихованими за біфокальними окулярами, та губами, що, здавалось, завжди були надутими. З лівого боку його голови самотньо стирчав єдиний ріг — вигнутий і чорно-білий, схожий на ті, з яких воїни пили алкогольні напої. Через дисбаланс голова кренилась ліворуч, тож здавалось, що істота намагається позбутися води у вусі.
— Вітаю, — сумно промовила вона. — Прийшли мене вбити, так гадаю.
Джейсон натягнув черевики і почав повільно підводитись.
— Е, ну...
— Ні! — втрутилась Пайпер. — Вибачте. Це так незручно. Ми не хотіли вас турбувати, але нас відрядив Геркулес.
— Геркулес! — людина-бик зітхнув. Його копита вдарили по воді, наче він готувався напасти. — Для мене він завжди буде Гераклом. Бачте, це його грецьке ім’я: «слава Гери».
— Кумедне ім’я, — промовив Джейсон. — Ураховуючи те, що він її ненавидить.
— Еге ж, — промовив людина-бик. — Можливо, тому він не заперечував, коли римляни перейменували його на Геркулеса. Звісно, це те ім’я, під яким він відомий більшості людей... його бренд, якщо бажаєте. Геркулес — ніщо без свого іміджу.
Людина-бик говорив з гіркотою, але фамільярно, наче Геркулес був його давнім другом, який збився зі шляху.
— Ви Ахелой? — поцікавилася Пайпер.
Людина-бик зігнув передні ноги і вклонився, що Пайпер здалось водночас милим і трохи сумним.
— До ваших послуг. Винятково річний бог. У минулому я був духом наймогутнішої ріки в Греції. Тепер приречений проживати тут, на протилежному від мого давнього ворога боці острова. О, які жорстокі боги! Та чи поселили вони нас разом, щоб покарати мене, чи Геркулеса — я досі не знаю.
Пайпер не зовсім розуміла, про що він говорить. До того ж фоновий шум ріки знову починав вторгатись у її свідомість — він нагадував їй про спеку, спрагу і те, як було б приємно поплавати. Вона намагалася зосередитись.
— Я — Пайпер, — промовила вона. — Це Джейсон. Ми не хочемо битись. Просто Геракл... Геркулес... ким би він не був, розлютився на нас і відрядив сюди.
Вона розповіла, що вони вирушили в стародавні землі, щоб перешкодити велетням пробудити Гею. Описала, як їхня команда греків та римлян зібралась разом, як Геркулеса охопила лють, коли він дізнався, що за цим стоїть Гера.