Як він тепер міг відпустити її навмисно, знаючи, що вона вирушає назустріч чомусь ще небезпечнішому, аніж тоді?
Потім він збагнув: ті самі почуття, що мучили його тоді лише кілька днів, катували Аннабет протягом шести місяців, поки вона шукала його.
Йому стало соромно за свій егоїзм, за те, що він стоїть тут і сперечається з нею. Вона мусила вирушити на ці пошуки. Доля світу залежала від неї. Але інша його частина хотіла сказати: «Забудь про світ». Він не хотів залишитись без Аннабат.
Персі вдивлявся в туман. Він не бачив нічого навколо, але чудово орієнтувався у морі. Він міг точно визначити широту і довготу, глибину моря та плин течій. Він знав швидкість корабля та не відчував жодних скель, обмілин чи інших природних загроз на їхньому шляху. Але відсутність зору його все ж непокоїла.
Після того, як вони опустились на воду, напади припинились, але море наче змінилось. Персі бував в Атлантичному та Тихому океанах, навіть у затоці на Алясці, але ці води відрізнялися — у них була прихована давніша та могутніша сила. Персі відчував, як вона вирує під його ногами. Кожний грецький чи римський герой пропливав цими водами — від Геркулеса до Енея. Досі жили десь на дні чудовиська, так сильно повиті Туманом, що більшість часу спали, але Персі відчував, як вони заворушилися, озиваючись на поклик небесної бронзи в каркасі грецької триреми та на запах напівбожої крові.
«Вони повернулись, — наче промовляли чудовиська. — Нарешті, свіжа кров».
— Ми неподалік від узбережжя Італії, — промовив Персі, здебільшого, щоб перервати мовчання. — Можливо, за сто морських миль від Тибру.
— Добре, — відповіла Аннабет. — На світанку повинні...
— Зупинитись. — Персі пройняло холодом. — Треба зупинитись.
— Навіщо?
— Лео, зупинись! — крикнув він.
Запізно. З туману з’явився інший корабель і вдарив їх у самий лоб. За коротку мить перед очима Персі промайнула безладна серія зображень: інша трирема; чорні вітрила із зображенням голови горгони; натовп масивних воїнів, не зовсім схожих на людей, у грецьких обладунках та з мечами і списами напоготові, які збирались на носу корабля, та закріплений на рівні води бронзовий таран, що влітав у корпус «Арго II».
Аннабет і Персі ледве не викинуло за борт.
Фестус видмухнув полум’я. Дюжина наляканих воїнів з криками пірнула у воду, але значна більшість хмарою. ринула на борт «Арго II». Абордажні крюки впились в обшивку каркасу. Поручні та щоглу повило мотузками.
Коли Персі нарешті оговтався, вороги вже були усюди. Він ледве щось бачив крізь туман і темряву, але нападники, здавалось, були людиноподібними дельфінами, або дельфіноподібними людьми. Деякі мали сірі морди. Інші тримали в недорозвинутих плавцях мечі. Треті шкандибали на частково з’єднаних ногах, у той час коли у четвертих замість стоп були плавці, що нагадали Персі клоунські черевики.
Лео ввімкнув аварійний дзвінок і кинувся до найближчої балісти, але швидко опинився під купою тріскотливих воїнів-дельфінів.
Аннабет та Персі стали спиною до спини, як робили багато разів раніше, й оголили зброю. Персі спробував викликати хвилі, сподіваючись відштовхнути кораблі одне від одного або навіть перекинути вороже судно, але дзуськи. Якась невідома сила перешкоджала його волі, відбираючи у нього владу над морем.
Він здійняв Анаклузмос, готовий до бою, але ворогів було занадто багато. Кілька дюжин воїнів опустили списи та почали утворювати коло, розважливо тримаючись на безпечній дистанції від меча Персі. Дельфінолюди роззявили роти і почали видавати свистячі та тріскучі звуки. Персі уперше в житті спало на думку, які у дельфінів хижі зуби.
Що робити? Він міг би вирватися з кола та вбити кількох нападників, але тоді його з Аннабет заколе решта.
Принаймні воїни не квапились їх убивати. Вони утримували Персі та Аннабет в оточенні, поки їхні товариші заповнювали трюм та перевіряли кімнати. Персі чув, як нападники виламують двері та б’ються з його друзями. Та навіть якщо решта напівбогів встигла вчасно прокинутись, вони не мали жодних шансів проти такої кількості ворогів.
Палубою поволочили напівпритомного Лео та кинули на купу канатів. Знизу обірвалися звуки бою. Решту команди або роззброїли або... Персі не хотів про це думати.
Коло списів розімкнулося і дельфіни-воїни пропустили когось уперед. Незнайомець наче був людиною з ніг до голови, але за поведінкою дельфінів можна було зробити висновок, що він ватажок. На ньому була грецька воїнська збруя: сандалі, кілт, нагомілкова броня та нагрудник із витіюватими зображеннями морських чудовиськ. Усе було золотим. Навіть його меч, грецький клинок схожий на Анаклузмос, був золотим, а не бронзовим.