— Діонісе, — закликав Персі, здіймаючи Хрісаорову золоту маску. — Або Бахусе... чи хто ти там. Ти зробив цю перемогу можливою, хоча і не був тут. Вороги тремтіли від згадки твого імені... чи дієтичної коли, чи хто їх зна чого. Тож, так, дякуємо. — У Персі вивертало нутрощі від цієї промови, але він тримався як міг. — Прийми цей корабель як наше підношення. Сподіваємось, що воно тобі сподобається.
— Шість мільйонів золота, — буркнув Лео. — Кому таке не сподобається?
— Ш-ш, — дорекла йому Хейзел — Не всі дорогоцінні метали приносять щастя. Повір мені.
Персі кинув золоту маску на борт судна, що тепер тонуло навіть швидше. Солодка шипуча рідина вивергалась з отворів для весел та била ключем з трюму, забарвлюючи море в брунатний колір.
Персі викликав хвилю й накрив нею ворожий корабель. Лео розвернув «Арго II». Піратське судно зникло під водою.
— А це не забруднить море? — спитала Пайпер.
— Я б не хвилювався, — сказав їй Джейсон. — Якщо Бахусу сподобається, то корабель просто розчиниться.
Персі не знав, чи це правда, але відчував, що зробив усе можливе. Він не дуже сподівався, що Діоніс їх почує або оцінить підношення, а тим паче допоможе їм у битві проти велетнів. І все ж спробувати було варто.
Поки «Арго II» прямував крізь туман на схід, Персі вирішив, що принаймні щось хороше ця сутичка з Хрісаором йому таки дала. Він позбавився своєї зарозумілості... аж настільки, що зробив підношення винному чуваку.
Після нападу піратів вони вирішили подолати решту шляху до Рима небом. Джейсон наполіг, що у змозі заступити на варту. Тренер Хедж приєднався до нього — сатир досі був настільки заряджений адреналіном, що кожного разу, коли корабель потрапляв у зону турбулентності, розмахував биткою та волав: «Помри!»
Залишалось кілька годин до світанку, тож Джейсон порадив Персі спробувати трохи поспати.
— Усе буде добре, старий, — сказав Джейсон. Дай комусь іншому можливість урятувати корабель.
Персі погодився, але, опинившись у каюті, усвідомив, що не може заснути.
Він вдивлявся в бронзовий світильник, що хитався на стелі, згадуючи, як легко Хісаор переміг його у двобої. Золотий воїн міг убити його, навіть не спітнівши. І не зробив цього тільки тому, що хтось інший хотів заплатити за нагоду вбити Персі пізніше.
Персі почувався так, наче крізь щілину його обладунку непомітно пройшла стріла: наче він досі мав благословення Ахіллеса, і хтось знайшов його вразливе місце. Що старшим Персі ставав, і що довше залишався живим, то більше друзі рівнялись на нього. Вони покладались на Персі та його сили. Навіть римляни здійняли його на щиті та зробили претором, а він знав їх лише кілька тижнів.
Але Персі не почувався сильним. Що більше героїчного він робив, то більше усвідомлював, наскільки обмежені його сили. Він був наче фальшивка. «Я не такий могутній, як ви вважаєте», — хотілось сказати йому друзям. Такі його невдачі, як сьогоднішня, це доводили. Можливо, тому він почав боятись удушення. Він не тонув у землі чи морі, але тонув у занадто великій кількості сподівань, що буквально накривали його з головою.
Оце так... якщо починаєш так уважати, то це означає, що ти занадто багато часу провів з Аннабет.
Аннабет колись сказала Персі про його згубну ваду: він начебто був занадто відданий своїм друзям. Не бачив повної картини і врятував би друга навіть ціною Всесвіту.
Тоді Персі просто проігнорував її слова. Як відданість може бути чимось поганим? До того ж, з титанами все спрацювало. Він урятував друзів і переміг Кроноса.
Але тепер сумнівався. Він з радістю зіткнеться з будь-яким чудовиськом, богом або велетнем, щоб захистити друзів. Але раптом це залежить не від нього? Раптом хтось інший мусить це зробити? Змиритись із цим було дуже важко. Навіть така дрібниця, як дозволити Джейсонові стати на варту замість себе, давалась Персі на превелику силу. Він не хотів покладатись на захист когось іншого — когось, хто міг постраждати заради нього.
Так було з його мамою. Вона потерпала від жахливих стосунків з огидним смертним типом тому, що це відлякувало від Персі чудовиськ. Гровер, найкращий друг Персі, захищав його майже цілий рік, поки він і не здогадувався про свою напівбожу сутність. І через це Гровер ледве не помер від рук мінотавра.
Персі вже не дитина, тому не хотів, щоб жодний з його близьких ризикував заради нього. Він сам мав бути захисником і тому мусив стати сильнішим. Тепер Персі був зобов’язаний дозволити Аннабет на самоті вирушити за Знаком Афіни, знаючи, що вона може загинути. Якби перед ним стояв вибір: життя Аннабет або успіх її завдання, то чи зміг би він обрати друге?