Персі шкодував, що поряд немає Джейсонової сестри Талії. Вона завжди знаходила спосіб вплинути на Туман таким чином, щоб люди бачили те, що було потрібно їй. Персі таке ніколи не вдавалось. Тож йому залишалось тільки безперервно думати: «Не дивіться на мене!» і сподіватись, що римляни знизу не помітять велетенської бронзової триреми, що опускалась на місто в розпалі ранкової години пік.
Це начебто спрацювало. Авто не повертали з дороги, а римляни не тицяли в небо і не кричали: «Прибульці!». «Арго II» опустився на землю і втягнув усередину весла.
Шум дорожнього руху доносився зусібіч, але у парку панував спокій. Не було видно людей. Ліворуч похило тягнулась у напрямку гаїв галявина. Старенька вілла мостилась у тіні химерного вигляду сосон з тонкими та кривими стовбурами, що здіймались на тридцять-сорок футів, а потім розгортали свої пишні крони. Вони нагадали Персі дерева з «Книжок доктора Сьюса», які читала йому у дитинстві мама.
Праворуч звивалася навколо вершини пагорба довга цегляна стіна з бійницями для лучників — може, середньовічні мури, може, давньоримські. Персі не міг сказати напевне.
На півночі, приблизно за милю від парку здіймався над дахами Колізей, що виглядав точнісінько так, як на світлинах путівників. І тоді ноги Персі почали трястись — він дійсно тут. Колись йому здавалась чимсь надзвичайним подорож на Аляску, але це місце було серцем старої Римської імперії, ворожої території для грецького напівбога. У якомусь сенсі воно сформувало його життя не менше, ніж Нью-Йорк.
Джейсон вказав на підніжжя мурів, де сходи вели у якийсь тунель.
— Здається, я знаю, де ми, — промовив він. — Це Гробниця Сципіонів.
Персі насупив брови.
— Сціпіо... пегас Рейни?
— Ні, — втрутилась Аннабет. — Вони були членами шляхетного римського роду, і... овва, це місце неймовірне.
Джейсон кивнув.
Я вивчав мали Рима. Завжди хотів сюди потрапити, але...
Ніхто не став закінчувати речення. Подивившись на обличчя друзів, Персі збагнув, що вони так само приголомшені, як і він. Їм вдалось. Вони приземлились у Римі... у тому самому Римі.
Персі потрусив головою.
— Так. Аннабет... ти визначила, де знаходиться те місце з бронзової мали?
Її сірі очі стали темними, наче грозова хмара. Персі не потрібно було пояснювати, що це означає: «Пам’ятай, що я тобі сказала, приятелю. Тримай той сон при собі».
— Так, — промовила вона. — Воно на Тибрі. Гадаю, зможу його знайти, але треба...
— Взяти мене із собою, — закінчив Персі. — Так, ти маєш рацію.
Аннабет пронизала його поглядом.
— Це...
— Небезпечно, — додав він. — Ходити містом на самоті. Я піду з тобою до Тибру. Скористаємось тим листом, якщо зустрінемо Тіберіна. Можливо, він дасть нам пораду, або якось допоможе. А потім можеш іти одна.
Якусь мить вони напружено дивилися одне на одного, але Персі не здавався. Коли він почав зустрічатись із Аннабет, мама запевнила його, що порядний хлопець повинен проводжати дівчину до дверей. Якщо це була правда, то Персі тим паче мусив провести Аннабет до того місця, де почнеться її смертельно небезпечна самотня подорож.
— Гаразд, — пробурчала вона. — Хейзел, тепер, коли ми в Римі, гадаєш, зможеш визначити місце знаходження Ніко?
Хейзел закліпала очима, наче заціпеніла, дивлячись на Персі та Аннабет.
— Е... сподіваюсь, якщо достатньо наближусь. Слід походити містом. Френку, хочеш зі мною?
Френк аж засяяв.
— Залюбки.
— І, е-е... Лео, — додала Хейзел. — Було б непогано, якби ти теж пішов з нами. Рибо-кентаври сказали, що нам знадобиться твоя допомога з чимось технічним.
— Еге, — відповів Лео, — без питань.
Френкова усмішка стала схожою на Хрісаорову маску.
Коли йшлося про стосунки, Персі не хапав з неба зірок, але навіть він відчував напруження між цими трьома. З тієї самої миті, коли їх викинуло в Атлантичний океан, вони поводились якось інакше. Це було не схоже на звичайне змагання двох хлопців за дівчину. Здавалось, що в цій суперечці беруть участь усі троє. Вони поводились, наче герої детективного роману, які не могли вирішити, хто з них трьох убивця.
Пайпер оголила кинджал і поклала його на фальшборт.
— Ми з Джейсоном наглянемо за кораблем. Я подивлюсь, що покаже Катоптріс. Але, Хейзел, якщо ви знайдете якусь зачіпку щодо місця знаходження Ніко, не йдіть туди самі. Повертайтесь за нами. Для битви з велетнями потрібні всі наші сили.
Вона змовчала про дещо очевидне — що навіть усіх їхніх сил забракне, якщо на їхньому боці не буде бога. Персі вирішив також не згадувати про це.