Біль у її голосі був гострим, як розбите скло. Аннабет стало цікаво, чи в неї був такий саме голос усі ці місяці, поки вона шукала Персі. Їй принаймні вдалось знайти свого хлопця. У Рейни ж немає нікого. Вона сама відповідає за цілий табір. Аннабет відчувала, що Рейна хотіла бути із Джейсоном. Але він зник, тільки щоб повернутись із новою дівчиною. Натомість Персі підвищився до звання претора, але так само їй відмовив. І тепер прийшла Аннабет, яка забере його із собою. Рейна знову залишиться сама, виконуючи роботу, призначену для двох.
Коли Аннабет збиралась у Табір Юпітера, то готувалась до важких переговорів із Рейною чи навіть до сутички. Співчувати римському претору вона не була готова.
Дівчина залишила ці почуття при собі, бо Рейна не здавалась тією, хто подякує за жалість.
Натомість, Аннабет розповіла Рейні про своє життя. Про батька, мачуху і двох зведених братів у Сан-Франциско, і про те, як вона почувалась чужою у власній родині. Розповіла, як утекла з дому, коли їй виповнилося лише сім, як знайшла друзів, Луку і Талію, і як дісталась Табору Напівкровок на Лонг-Айленді. Описала табір і як зростала там, а ще зустріч із Персі та їхні спільні подорожі.
Рейна вміла слухати.
Аннабет кортіло розповісти їй про актуальніші проблеми, зокрема сварку з мамою і подаровану нею срібну монету. А найбільше — про ті кошмари, що її переслідували: стара фобія, яка лякала настільки, що дівчина ледве не вирішила відмовитися від цього походу. Але цього розповідати претору вона не могла собі дозволити.
Коли Аннабет закінчила, Рейна втупила очі в Новий Рим. Її металеві хорти обнюхували сад, клацаючи іклами на бджіл у жимолості. Зрештою Рейна вказала на скупчення храмів на пагорбі вдалечині.
— Маленька червона будівля, — промовила вона, — там, на північному боці, — це храм моєї матері, Беллони. — Рейна повернулась до Аннабет. — На відміну від твоєї матері, у Беллони немає грецького еквіваленту. Вона повністю, істинно римська. Богиня захисту батьківщини.
Аннабет нічого не відповіла. Їй мало що було відомо про римську богиню. Вона б і хотіла підготуватись краще, але латина ніколи не давалась їй так само легко, як грецька. Знизу блищав корпус «Арго II», що ширяв над форумом, наче величезна бронзова повітряна куля.
— Коли римляни вирушають на війну, — продовжила Рейна, — то перш за все відвідують храм Беллони. Усередині знаходиться символічний клаптик землі, що зображає ворожу територію. Ми кидаємо спис у цю землю, показуючи, що тепер у стані війни. Бач, римляни завжди вірили, що напад — це найкраща оборона. У стародавні часи, коли наші предки відчували загрозу від сусідів, вони починали вторгнення, щоб захиститися.
— Вони завоювали всіх навколо себе. Карфагенян, галів...
— І греків. — Рейна не сперечалася. — Я хочу сказати, Аннабет, що Риму не властиво співпрацювати з іншими силами. Щоразу, коли грецькі та римські на. півбоги зустрічались, вони билися. Суперечки між двома нашими сторонами спричинили одні з найжахливіших війн у людській історії, громадянські війни.
— Але так не має бути! Ми мусимо об єднатись, або Гея знищить усіх нас.
— Згодна. Та чи можлива співпраця? Раптом Юнонин план хибний? Навіть богині припускаються помилок.
Аннабет чекала, що зараз Гера влучить у Рейну блискавкою або перетворить на павича. Але нічого не трапилось.
На жаль, Аннабет поділяла сумніви Рейни. Гера неодноразово припускалася помилок. Аннабет не отримала нічого, окрім бід, від цієї владної богині, і зовсім не мала наміру пробачати їй того, що вона забрала в неї Персі, нехай і задля шляхетної справи.
— Я не довіряю їй, — визнала Аннабет. — Але я довіряю своїм друзям. Це не обман, Рейно. Ми здатні діяти разом.
Рейна допила свій шоколад. Вона поставила чашку на поручень тераси й оглянула долину, наче уявляючи військові шеренги.
— Я вірю, що ти кажеш це щиро, — промовила вона. — Але якщо ти вирушиш у стародавні землі, особливо у сам Рим, тобі дещо слід знати про свою матір.
Плечі Аннабет напружились.
— Мою... мою матір?
— Коли я жила на Цирцеїному острові, ми мали багато відвідувачів. Одного разу, можливо, за рік до вашого з Персі прибуття, на берег викинуло парубка. Від спраги та спеки він майже повністю втратив здоровий глузд. Він дрейфував у морі багато днів. У його словах майже не було сенсу, але ми зрозуміли, що він був сином Афіни.
Рейна замовкла, наче очікуючи на реакцію. Аннабет гадки не мала, ким міг бути цей хлопець. Вона не чула, щоб ще якась дитина Афіни вирушала на завдання у Море Чудовиськ, і все ж їй стало моторошно. Світло, що просочувалось крізь виноградні лози, змушувало тіні звиватись на землі, наче рої жуків.