Урешті-решт Аннабет дісталась до дна. Вона не помітила край кладки і приземлилась у канал, та, на щастя, він виявився неглибоким. Крижана вода просочилась їй у кросівки.
Вона здійняла сяючий кинджал. Канал тягнувся у глиб цегляного тунелю. Щокілька ярдів зі стін стирчали керамічні труби. «Мабуть водостік, — подумала Аннабет, — частина давньоримської водопровідної системи». Їй здавалось неймовірним, що після століть нашарування труб, підвалів та водостоків могло зберегтись щось подібне.
Несподіваний спогад змусив її затремтіти навіть сильніше, ніж від крижаної води. Кілька років тому вони з Персі були на завданні в лабіринті Дедала — таємній системі тунелів і кімнат, усіяній магічними та механічними пастками, що простиралася між усіма містами Америки.
Коли Дедал загинув у Битві при Лабіринті, уся система обвалилась... принаймні так уважала Аннабет. Але що коли це сталось тільки в Америці? Що коли це місце — стара версія лабіринту? Дедал одного разу сказав їй, що його творіння живе власним життям. Воно постійно росте та змінюється. Можливо, лабіринт здатен відновлюватись, як чудовиська. У цьому був сенс. Це первинна сила, як сказав би Хірон, — щось непідвладне смерті.
Якщо цей тунель — частина лабіринту...
«Не зациклюйся на цьому», — наказала собі Аннабет, але водночас вирішила не покладатись в усьому на очі. У лабіринті відстань втрачає своє значення. Якщо дівчина не буде обережною, то може пройти двадцять футів не в тому напрямку й опинитись у Польщі.
Просто про всяк випадок Аннабет прив’язала нову шпулю ниток до кінця канатної драбини. Старий трюк, але ефективний.
Ліворуч чи праворуч? Тунель здавався однаковим в обох напрямках. І тоді, приблизно за п'ятдесят футів ліворуч від неї, запалав на стіні Знак Афіни. Аннабет могла присягнутись, що сова свердлить її своїми великими вогняними очима, наче промовляє: «Чого забарилась? Поквапся!»
Цей птах серйозно починав дратувати її.
Коли Аннабет підійшла до місця, зображення згаснуло. На першій шпулі закінчилась нитка.
Прив’язуючи нову нитку, дівчина помітила розламану кладку на протилежному боці тунелю, наче хтось кувалдою вибив отвір у стіні. Дівчина перетнула канал і посвітила кинджалом в отвір. Усередині, нижче рівня тунелю, була довга і вузька кімната з мозаїкою на підлозі та рядами лав уздовж розмальованих стін. Чимось вона походила на вагон метро.
Аннабет сунула голову в отвір, сподіваючись, що її не відкусять. У ближчій стінці кімнати був замурований дверний проріз. На протилежному кінці кімнати стояв кам’яний стіл, або, можливо, вівтар.
Гм... Тунель йшов далі, але Аннабет була певна, що їй сюди. Вона пригадала слова Тіберіна: «Знайди вівтар іноземного бога!» Кімната не мала виходів, але просто під отвором стояла лава, тож можна було легко повернутися назад тим саме шляхом.
Не випускаючи нитки, дівчина полізла всередину.
Опуклу стелю у кімнаті підтримували цегляні арки, але їхній стан бентежив Аннабет. Замковий камінь над її головою перетинала величезна тріщина. Не менші злами вкривали й решту склепіння. Місце напевно простояло протягом двох тисяч років, але дівчина вирішила, що їй З її таланом усе зруйнується в наступні дві хвилини.
Підлогу вкривала довга вузька мозаїка з розташованими одне за одним сімома зображеннями. Під ногами Аннабет був ворон. За ним — лев. На кількох малюнках здіймали зброю римські воїни. Решта була вкрита пилом або занадто пошкоджена, тож Аннабет не могла розібрати деталі. На лавах обабіч лежали купами уламки гончарних виробів. Стіни були розмальовані сценами бенкета: чоловік у туніці з вигнутим капелюхом, схожим на ложку для набирання морозива, сидів поряд зі здорованем, з якого виходили сонячні промені. Навколо цих двох стояли слуги зі смолоскипами та усяким їством, а на задньому плані літали ворони та ходили леви. Аннабет не дуже розуміла, що зображує сцена, і не пам’ятала жодних грецьких легенд, що можна було б з нею зіставити.
Вівтар у дальньому кінці кімнати прикрашав витіюватий фриз з чоловіком у ложці для морозива, який тримав ніж біля шиї бика. На вівтарі стояла кам’яна фігура чоловіка по коліна в скелі, з кинджалом та смолоскипом у здійнятих руках. І знову Аннабет гадки не мала, що це означає.
Вона ступила крок до вівтаря. Під ногам раптом щось хруснуло. Вона подивилась униз і усвідомила, що наступила черевиком на людську грудну клітку.