Хейзел витріщилась на нього, наче на космічного прибульця.
— Кореш?
— Не зважай.
— Як би я хотіла побачити фонтан Треві.
— Тут фонтани на кожному кроцг, — буркнув Лео.
— Або Іспанські сходи.
— Навіщо приїжджати до Італії, якщо хочеш подивитись на іспанські сходи? — спитав Лео. — Це як їхати у Китай за мексиканськими стравами, хіба ні?
— Ти безнадійний, — поскаржилась Хейзел.
— Не вперше чую.
Вона повернулась до Френка та схопила його за руку, наче Лео раптом припинив існувати.
— Ходімо. Здається нам сюди.
Френк розгублено усміхнувся до Лео — наче не міг вирішити, зловтішатись йому чи дякувати приятелеві за те, що той такий телепень, — але охоче дозволив Хейзел потягнути його за собою.
Здавалось, вони йтимуть цілу вічність, але Хейзел нарешті зупинилась біля церкви. Принаймні, Лео вирішив, що це церква. Головну частину будівлі увінчував величезний купол, а вхід прикрашали трикутний дах, типові римські колони та напис: «М. Агріппа щось таке».
— Це з латини «містер ріпа»! — запропонував Лео.
— Щоб це не означало, нам сюди. — Хейзел здавалась упевненішою, аніж упродовж дня. — Десь там має бути прихований прохід.
Біля сходів купчились туристи. Екскурсоводи здіймали барвисті плакати з різними номерами та розповідали щось десятками різних мов, наче грали в якесь міжнародне бінго.
Лео послухав кілька секунд іспанського екскурсовода, а потім доповів друзям про почуте:
— Це Пантеон. Початково збудований Марком Агріппом на честь богів. Після того як перший храм згорів, імператор Адріан відбудував на його місці оцей. Відтоді будівля стоїть уже дві тисячі років. У світі майже не залишилось римських пам’яток, що так добре збереглися.
Френк і Хейзел витріщились на нього.
— Звідки тобі все це відомо? — спитала Хейзел.
— Я здібний від народження.
— Кентавра лисого, — відповів Френк. — Він почув це від екскурсовода.
Лео ошкірився.
— Можливо. Ходімо! Знайдемо цей прихований прохід. Сподіваюсь, що всередині є кондиціонер.
Авжеж, там не було кондиціонера.
З іншого боку, там також не було черги та плати за вхід, тож вони просто силою проштовхнулись крізь туристів і зайшли всередину.
Усередині приміщення було досить вражаючим, беручи до уваги, що його збудували дві тисячі років тому. Мармурову підлогу прикрашали квадратики та кілечка, наче римські будівельники грали тут у «хрестики-нулики». Більшу частину простору займала величезна ротонда, як у Капітолії в Штатах. Уздовж стін стояли різноманітні вівтарі, статуї, надгробні пам’ятники тощо, але найбільше впадав в око купол угорі. Крізь кругле вікно в ньому проходив промінь сонця, заливаючи світлом усю ротонду, і падав на підлогу так, наче десь у небі Зевс намагався підсмажити лупою мізерних чоловічків.
Лео було далеко до Аннабет, але він розумівся на архітектурі. Римляни зробили купол з великих кам’яних брил, але в кожній з них утворили багаторівневі квадратні заглибини. Це не лише круто виглядало, але й, напевно, зменшувало навантаження на опори.
Він не сказав про це друзям. Навряд чи їх це цікавило Інша справа — Аннабет, вона б могла цілий день говорити на цю тему. Цікаво, як там Аннабет зі своїм Знаком Афіни? Лео ніколи б не подумав, що таке може трапитися, але зараз він хвилювався за грізну білявку.
Хейзел спинилась посеред кімнати й обкрутилася довкола себе.
— Це неймовірно. У давні часи діти Вулкана таємно приходили сюди, щоб освятити зброю напівбогів. Саме тут зачаровували імперське золото.
«Цікаво, яким чином?» — подумав Лео. Він уявив купку напівбогів у темних мантіях, які намагаються непомітно проштовхнути крізь парадні двері балісту.
— Але ми тут не для цього, — припустив він.
— Ні, — відповіла Хейзел. — Тут прохід — тунель, що приведе нас до Ніко. Я відчуваю, що він поряд. Але не знаю, де саме.
Френк гмикнув на знак згоди й пробурмотів:
— Якщо цій будівлі дві тисячі років, тут цілком міг залишитись прихований прохід з римських часів.
От тут Лео і припустився помилки, проявивши свою надмірну талановитість.
Він оглянув приміщення з думкою: «Якби я будував прихований прохід, куди б я його прилаштував?»
Іноді Лео варто було тільки покласти долоню на автівку, щоб зрозуміти як вона працює. Так він навчився кермувати гелікоптером. І таким саме чином полагодив Фестуса (перш ніж той розбився та згорів). Одного разу навіть перепрограмував електронні рекламні щити на Таймс-сквер так, що вони почали говорити: «УСІ ПАННОЧКИ ОБОЖНЮЮТЬ ЛЕО...» Випадково, звісно.