Екскурсійні групи приходили та йшли геть. Більшість не звертала уваги на Лео та Френка. Дехто боязко дивився на них і йшов далі (можливо, думав, що в нього почнуть просити копійчину). Невідомо чому, усмішка Лео часто бентежила людей.
Трійця американських ламантинів досі тинялась посеред приміщення. На одному з них була футболка з написом «ROMA» (наче без неї він міг забути, у якому місті знаходиться!). Він час від часу зиркав на Лео та Френка, наче їхня присутність була йому неприємною.
Щось у цьому чуваку бентежило Лео. Він з нетерпінням чекав повернення Хейзел.
— Ми говорили з Хейзел уранці, — раптом промовив Френк. — Вона сказала, що ти здогадався про моє вразливе місце.
Лео сіпнувся. Він майже забув, що Френк стоїть поряд.
— Вразливе... а, дерев’яна паличка. Ага.
Йому раптом закортіло запалити вогонь у долоні та закричати: «Бу-га-га!» У певному сенсі вийшло б смішно, але Лео був не настільки безсердечним.
— Слухай, старий, — промовив він. — Не хвилюйся. Я нізащо не наражав би тебе на небезпеку. Ми ж в одній команді.
Френк повертів у руках свій знак центуріона.
— Я завжди знав, що мене вб’є вогонь, але після того, як згорів бабусин дім у Ванкувері... Це здається значно реальнішим.
Лео кивнув. Він співчував Френку, але хлопчина не робив йому послуги, розповідаючи про свої біди. Аналогічно можна було сказати: «Я розбив свій “Ламборгіні”» і чекати, що тобі скажуть: «О, бідолашний!»
Авжеж Лео такого не сказав.
— Твоя бабуся загинула в пожежі? Ти не сказав.
— Я не знаю. Вона була хворою, і досить старою. Але вона сказала, що помре, коли захоче та як захоче. Здається, їй удалось вибратися з вогню. Я бачив птицю, яка пролітала над полум’ям.
Лео замислився.
— Отже, уся твоя родина вміє перетворюватись?
— Гадаю, що так. Мама вміла. Бабуся вважала, що саме це вбило її на війні в Афганістані. Мама намагалась врятувати товаришів. Я не знаю точно, що сталось. Там була запалювальна бомба.
Лео співчутливо зморщився.
— Отже, вогонь забрав мам у нас обох.
Він не збирався цього робити, але розповів Френку про все, що сталось тієї ночі у майстерні, коли перед ним з’явилась Гея і коли загинула його мама.
Очі Френка заблищали від сліз.
— Завжди ненавидів оце «співчуваю, що ти втратив маму».
— Ага, ніколи не здається щирим, — погодився Лео.
— Але співчуваю, що ти втратив маму.
— Дякую.
Хейзел досі не було ані видно, ані чутно. Американські туристи так само блукали Пантеоном. Вони кружляли дедалі ближче, наче намагались непомітно підкрастися до могили Рафаеля.
— У таборі Юпітера, — промовив Френк, — наш будинковий лар, Ретікулій, сказав, що кров Марса та здібність перетворюватись, яку я отримав від мами, роблять мене могутнішим за більшість напівбогів. Тому моє життя залежить від дерев’яної палички. Це настільки значна вада, що начебто все врівноважує.
Лео пригадав розмову з Немезидою біля Великого Солоного Озера. Вона говорила щось Схоже — про бажання відновити рівновагу. «Удача — це шахрайство. Істинний успіх потребує жертви».
Печиво з передбаченням досі лежало в його поясі та чекало, коли його розламають. «Незабаром ти зіткнешся з проблемою, що не зможеш розв'язати, однак я можу тобі допомогти... за певну ціну».
Лео шкодував, що не може вирвати цей спогад з голови і запхати його в пояс, бо той займав забагато простору.
— Ми всі маємо вади, — промовив він. — Я, наприклад, безнадійно кумедний та привабливий.
Френк фиркнув.
— Які вади ти не мав би, але твоє життя не залежить від шматка дерева.
— Не залежить, — визнав Лео. Він замислився. Якби Френкова проблема була його проблемою, як би він її розв'язав? Майже кожному недоліку можна дати раду. — Може...
Лео затнувся, коли подивився через кімнату. Троє американських туристів більше не ходили колами, намагаючись не викликати підозри. Тепер вони крокували просто до могили Рафаеля, пильно дивлячись на Лео.
— Е, Френку? Уже минуло десять хвилин?
Френк простежив за його поглядом. Обличчя американців були розлюченими та розгубленими, наче у лунатиків, яким снився дуже дратівний кошмар.
— Лео Вальдезе, — покликав хлопець у футболці з написом «ROMA». Його голос змінився. Став холодним та металевим. Він розмовляв англійською, але здавалось, що це не його рідна мова. — От ми і знову зустрілись.