Пайпер була дуже цим невдоволена. Вона хотіла поставити багато запитань. Чи знайшла та родина собі іншого собаку? Це ж зрозуміло, що потонули не всі собаки, адже у Пайпер був пес.
Вона не могла забути цю казку і більше ніколи не дивилась на собак, як раніше. Завжди гадала, чи може один з них бути скелетом. І чому взагалі родині довелось пожертвувати собакою, щоб уціліти? Хоча пожертвувати собою, щоб урятувати свою родину, було шляхетним учинком — дуже по-собачому.
І тепер, у німфеумі під Римом, стоячи по пояс у темній воді, Пайпер гадала, чому річний бог Ахелой згадав про цю історію.
Їй хотілось би мати пліт, але вона відчувала, що швидше підходить на роль собаки, бо вона вже була мертвою.
XLIV Пайпер
Резервуар наповнювався з тривожною швидкістю.
Пайпер, Джейсон і Персі гамселили руками по стінах, шукаючи вихід, але нічого не могли знайти. Вони видерлись на ніші, щоб піднятись вище, але вода лилась з кожного з дев’яти заглиблень, тож це скидалося на балансування на краю водоспаду. Та навіть піднявшись на нішу, Пайпер незабаром опинилась по коліна у воді. Вода піднялась уже на вісім футів над підлогою і продовжувала прибувати.
— Я можу спробувати блискавку, — промовив Джейсон. — Може, продірявити дах?
— Обвалиш усю кімнату, а нас розчавиш, — відповіла Пайпер.
— І підсмажиш електрострумом, — додав Персі.
— Варіантів небагато, — поскаржився Джейсон.
— Дайте перевірю дно, — промовив Персі. — Якщо це місце будували як фонтан, тут просто має бути відтік.
Ви огляньте ніші, пошукайте приховані виходи. Може, мушлі — це кнопки, чи щось таке.
План був відчайдушним, але Пайпер зраділа можливості зробити бодай щось.
Персі стрибнув у воду. Джейсон і Пайпер почали перелізати з ніші на нішу, гамселячи стінки ногами і руками та хитаючи забиті у камінь мушлі, але марно.
Персі виринув на поверхню раніше, ніж очкувала Пайпер. Він гамселив руками і ногами та жадно хапав ротом повітря. Коли Пайпер подала йому руку, хлопець ледве не затягнув її вниз.
— Не міг дихати, — ледве вимовив він. — Вода... не звичайна. Насилу виплив.
«Життєва сила німф, — подумала Пайпер. — Настільки отруєна злобою та ненавистю, що навіть син морського бога не може нею керувати».
Що вище піднімалась вода, то більше Пайпер відчувала її вплив на собі. М’язи на її ногах тремтіли, наче вона пробігла багато миль. Руки висохли та вкрились зморшками, попри те, що дівчина перебувала посеред фонтана.
Хлопці почали рухатися зовсім мляво. Джейсонове обличчя зблідло. Він наче ледве втримував свій меч. Персі змокнув як хлющ і не міг припинити тремтіти. Його волосся здавалось не таким темним, як завжди, наче вода вимивала з нього колір.
— Вони забирають наші сили, — промовила Пайпер. — Спустошують нас.
— Джейсоне, — Персі закашлявся, — викликай свою блискавку.
Джейсон здійняв меч. Кімнату охопив гуркіт, але блискавка не з’явилась. Дах не проломився. Натомість над кімнатою утворилась мініатюрна злива з ураганом. Почало дощити, пришвидшуючи наповнення фонтана, але злива була незвичайною. Її краплі були такими саме темними, як вода в резервуарі, і саднили шкіру під час дотику.
— Я не це. замовляв, — промовив Джейсон.
Вода вже була їм по шию. Пайпер відчувала, як згасають її сили. Дідусеві історії про водяних канібалів виявились правдою. Лихі німфи забирали її життя.
— Ми не помремо сьогодні, — пробурмотіла вона собі під ніс.
Але цього разу слова не здатні були їй допомогти. Отруйна вода незабаром накриє їх з головою, тому їм . доведеться пливти, а вони вже зараз ледве могли рухатись.
Вони потонуть, точно так, як у її видінні.
Персі почав відштовхувати воду зовнішньою частиною долоні, наче проганяв поганого собаку.
— Не можу... не можу нею керувати!
«Ти повинен пожертвувати мною, — сказав собака у казці. — Повинен кинути мене у воду».
Пайпер охопило химерне відчуття, наче хтось схопив її за загривок і оголив їй кістки. Вона стиснула в руках свій ріг достатку.
— Марно боротись,— промовила дівчина. — Опір тільки робить нас слабшими.
— Що означає марно? — крикнув крізь дощ Джейсон.
Вода вже була на рівні підборіддя. Ще кілька дюймів — і їм доведеться пливти. Але до стелі досі було далеко. Пайпер сподівалась, це означає, що в них ще є час.
— Ріг достатку, — промовила вона. — Треба затопити це місце чистою водою. Дати німфам більше, ніж їм під силу використати. Якщо ми зможемо розбавити цю отруту...
— А твій ріг таке зробить? — Персі насилу утримував голову на поверхні, що, вочевидь, було для нього свіжим досвідом. Він здавався наляканим до смерті.