— М’яко сказано, — пробурмотіла Аннабет. — Лізь далі!
Без дракона та коня Хейзел, який відволікав лучників, їм нізащо б не вдалось подолати драбину, але врешті-решт вони промайнули низку пошкоджених повітряних весел та опинились на палубі. Такелаж палав. У центрі фока зяяла дірка, а сам корабель сильно кренився на правий борт.
Не було жодних ознак тренера Хеджа, але Лео стояв посеред палуби, спокійно перезаряджаючи балісту. Нутрощі Аннабет скрутило від жаху.
— Лео! — скрикнула вона. — Що ти робиш?
— Знищити їх... — Він повернувся до Аннабет. Його очі були скляними, а рухи, наче в робота. — Знищити всіх.
Він повернувся до балісти, але Персі встиг збити його з ніг. Голова Лео грюкнулась об палубу, а очі закотились так, що видними залишились тільки білки.
Аннабет побачила сірого дракона. Він облетів корабель і приземлився на палубі, опустивши непритомних Джейсона та Пайпер.
— Забираймося геть! — заволав Персі. — Забери нас звідси!
Аннабет у шоці усвідомила, що він звертається до неї.
Вона кинулась до штурвала і припустилася помилки — поглянула через поручні вниз. Там шикувалися в ряди озброєні легіонери, які готували вогняні стріли. Хейзел пришпорила Аріона. Вони помчали з міста геть, переслідувані розлюченим натовпом. До строю підкотили додаткові катапульти. Уздовж усієї Померійської межі сяяли пурпуром статуї Терміна, який, здавалося, збирав сили для атаки.
Аннабет подивилась на контрольну панель. На біса Лео зробив її такою складною? Часу на маневри забракло, але одну просту команду вона знала: «УГОРУ».
Дівчина схопилась за важіль і потягнула його на себе. Корабель застогнав та смикнувся вгору під жахаючим кутом. Причальні щогли затріщали. «Арго II» швидко злетів у хмари.
V Лео
Як би він хотів винайти машину часу! Тоді Лео повернувся би на дві години назад і запобіг страшним подіям. Або так, або можна ще винайти ляпасороздавач, щоб покарати себе (хоча це навряд чи буде болючішим за погляд Аннабет).
— Ще раз, — промовила вона. — Що саме сталося?
Лео втиснувся спиною в щоглу. Голова досі пульсувала від удару об палубу. Його прекрасний новенький корабель зруйнований: кормові арбалети згодяться лише на дрова, фок продірявлений, супутникові антени, що підтримували бортовий інтернет та телебачення, розлетілись на уламки, через що неймовірно лютував тренер Хедж. Бронзова голова дракона Фестуса кашляла димом, наче в неї в горлянці застряг жмут шерсті, а за скрипучими звуками з лівого борту було зрозуміло, що деякі весла вибило з осей чи навіть повністю розтрощило (тепер зрозуміло, чому корабель кренився і здригався під час польоту!). Двигун хрипів, наче паротяг-астматик.
Лео переборов бажання заплакати.
— Не знаю. Усе розпливчасте.
На нього дивилося забагато людей: Аннабет (Лео найменше хотілося її злити, бо вона його лякала), тренер Хедж, який світив своїми волохатими козлячими ногами в самій лише помаранчевій сорочці поло та з бейсбольною биткою в руках (обов’язково її всюди тягати за собою?), і новенький — Френк.
Лео не знав, що думати про Френка. Той нагадував борця сумо з ліги дошкільнят, хоча Лео вистачило здорового глузду не казати цього вголос. Спогади його ще туманилися, але Лео майже був переконаний, що бачив, як на корабель опустився дракон, який потім перетворився на Френка.
Аннабет схрестила руки.
— Тобто ти не пам’ятаєш?
— Я... — у Лео наче камінь у горлі застряг. — Я пам’ятаю! Але я ніби лише спостерігав за своїми діями... Я не міг їх контролювати!
Тренер Хедж постукав биткою по палубі. У своєму спортивному одязі та з кепкою на рогах він виглядав точнісінько як у «Школі дикунів», де рік пропрацював учителем фізкультури під прикриттям. Старий сатир так свердлив Лео очима, що хлопець на мить подумав, що зараз йому доведеться віджиматися.
— Слухай, малий, — промовив Хедж, — ну, підірвав ти дещо. Ну, напав на декількох римлян. Чудово! Красунчик! Але обов’язково було вирубати супутникові канали? Просто посеред бійки в клітці!
— Тренере, — промовила Аннабет, — а вам не потрібно переконатися, що нічого більше не горить?
— Я вже зробив це.
— Переконайтеся ще раз.
Бурчачи собі під ніс, сатир пошкандибав геть. Навіть йому дістало розуму коритись Аннабет.
Дівчина нахилилась перед Лео і поглянула на нього своїми сірими, наче сталь, очима. Її світле волосся вільно спадало на плечі, але Лео це не здавалось привабливим. Він гадки не мав, звідки взявся той стереотип про дурнуватих смішливих білявок. Але з минулої зими у Гранд-Каньйоні, коли Аннабет підійшла до нього з виразом обличчя «віддай мені Персі, або я тебе вб’ю», Лео вважав білявок значно розумнішими та небезпечнішими створіннями, ніж про них говорять.