На жаль, з велетнями нe було покінчено. Ефіальт уже починав відроджуватись. Його голова та плечі піднімались з купки пилу. Він витягнув руки і дивився з ненавистю на Персі.
На іншому кінці кімнати заворушилась кам’яна купа. З неї вирвався От. Його голова злегка погнулась, а всі петарди на зачісці повибухали, від чого з волосся валив дим. Трико перетворилося на лахміття і, на диво, почало виглядати навіть гірше, ніж раніше.
— Персі! — крикнув Джейсон. — Контрольна панель!
Персі отямився. Анаклузмос знову був у кишені. Хлопець зняв з нього ковпачок і кинувся до важелів. Рубанувши мечем по верхівці панелі, Персі здійняв зливу бронзових іскор.
— Ні! — заволав Ефіальт. — Ти зіпсував видовище!
Персі повернувся занадто повільно. Ефіальт, наче биткою, змахнув списом і ляснув його по грудях. Хлопець упав навколішки. Біль, як розпечена лава, спалахнув у його животі.
Джейсон кинувся до нього, але у тому самому напрямку погрюкав і От. Персі насилу підвівся та опинився пліч-о-пліч із Джейсоном. Пайпер досі лежала на помості, нездатна підвестись. Ніко був ледве притомний.
Велетні продовжували відроджуватися — сильнішали щохвилини. А Персі — ні.
Ефіальт співчутливо посміхнувся.
— Стомився, Персі Джексоне? Як я вже казав, ви не здатні вбити нас. Тож, гадаю, становище у нас безвихідне. О, хоча стривайте... не безвихідне! Тому що ми можемо вбити вас!
— Це, — буркнув От, здійнявши спис, — перші розумні слова, що я від тебе чую.
Велетні спрямували списи на Персі та Джейсона, ладні зробити з хлопців напівбожий шашлик.
— Ми не здамося, — гаркнув Джейсон. — Ми порубаємо вас на шматки, як зробив Юпітер із Сатурном.
— Атож, — погодився Персі. — Вам обом кінець. Мені байдуже, чи є з нами бог, чи ні.
— Що ж, шкода, — промовив якийсь новий голос.
Праворуч від Персі опустилась зі стелі ще одна платформа. На ній, розслаблено спираючись на ціпок із сосновою шишкою, стояв чоловік у пурпуровій табірній сорочці, похідних шортах та сандалях, узутих на білі шкарпетки. Чоловік підняв свій крислатий капелюх. Його очі спалахнули пурпуровим полум’ям.
— Не хотілось би дізнатись, що моя екстрена подорож була марною.
XLVII Персі
Персі ніколи б не подумав, що присутність пана Ді може діяти заспокійливо, але раптом навколо запанувала тиша. Механізми зупинились. Дикі тварини припинили гарчати.
Два леопарди, досі облизуючись після тушкованого м’яса, неспішно покрокували до бога і почали лагідно тикатись мордами в його ноги. Пан Д. почухав кожного з них за вухом.
— Чесне слово, Ефіальте, — докірливо промовив він. — Вбивати напівбогів — це одна справа. Але використовувати леопардів у своїй виставі? Це вже занадто.
Велетень пискнув.
— Ц... ц... це неможливо. Д... ді...
— Узагалі-το Бахус, мій давній друже. І, авжеж, це можливо. Мені сказали, що тут вечірка.
Бог виглядав точнісінько так, як тоді у Канзасі, але Персі все одно ніяк не міг змиритись з відмінністю між Бахусом та його давнім, якщо можна так сказати, другом паном Д.
Бахус був неприємнішим, хоча й худішим, з меншим черевом. Він мав коротше волосся, більше жвавості в ході та значно більше люті в очах. Якимсь чином навіть соснова шишка на його ціпку здавалась загрозливою.
Ефіальтів спис затремтів.
— Ви... ви боги приречені! Іменем Геї, забирайся!
— Гм, — Бахус не здавався враженим. Він почав неквапливо походжати між поламаною бутафорією, платформами та механізмами.
— Застаріло. — Бог махнув рукою на розфарбованого дерев’яного гладіатора, а потім повернувся до машини, що походила на величезну скалку, обтикану ножами. — Дешево. Нудно. А це... — Він розглянув ракетну штуковину, що досі димилась. — Застаріло, дешево і нудно. Чесне слово, Ефіальте! У тебе відсутнє відчуття стилю.
— СТИЛЮ? — Велетневе обличчя спалахнуло. — Та у мене гори стилю. Я встановлюю стиль. Я... я...
— Мій брат сочиться стилем, — запропонував От.
— Дякую! — скрикнув Ефіальт.
Бахус зробив крок уперед, а велетні позадкували.
— Ви двоє хіба не були вищими? — поцікавився бог.
— Оце вже низько, — проревів Ефіальт. — Я достатньо високий, щоб тебе знищити, Бахусе! Ви, боги, завжди ховаєтесь за спинами своїх смертних героїв. Довіряєте долю Олімпу оцим.
Він презирливо посміхнувся до Персі.
Джейсон підкинув меч у руці.
— Володарю Бахусе, ми вбиватимемо цих велетнів чи як?
— Неодмінно, — відповів бог. — Будь ласка, продовжуйте.