— Лео, — спокійно промовила вона, — це якось улаштував Октавіан? Він це скоїв...
— Ні. — Лео міг би збрехати чи звинуватити тупого римлянина, але він не хотів погіршувати і без того кепське становище. — Той хлопець придурок, але він не стріляв у табір. Це зробив я.
Новенький, Френк, насупив брови.
— Навмисно?
— Ні! — Лео заплющив очі. — Ну, так... тобто я не хотів. Але водночас я відчував, що хочу. Щось змушувало мене це робити. Цей холод всередині...
— Холод? — голос Аннабет змінився. Він був майже... наляканим.
— Так. А що?
З трюму пролунав голос Персі:
— Аннабет, ти нам потрібна.
«О, боги, — подумав Лео. — Нехай тільки з Джейсоном усе буде добре».
Тільки-но Пайпер отямилася, вона відвела Джейсона вниз. У нього на чолі утворилася жахлива рана. Лео знав Джейсона довше, ніж будь-кого з Табору Напівкровок. Вони були кращими друзями. І якщо Джейсон не виживе...
— З ним усе буде гаразд. — Вираз обличчя Аннабет пом’якшав. — Френку, я на хвилинку. Просто... наглянь за Лео. Будь ласка!
Френк кивнув.
До цієї миті Лео вважав, що почуватися гірше вже немає куди, але тепер це сталося: Аннабет довіряла римському напівбогові, з яким знайома кілька годин, більше, ніж йому.
Коли вона пішла, Лео і Френк витріщились одне на одного. Одягнений у тогу, сіру худі та джинси, тримаючи за спиною лук і сагайдак, які він узяв у корабельному арсеналі, здоровань виглядав вельми ексцентрично. Лео пригадав, як зустрів мисливиць Артеміди — групу гарненьких, гнучких дівчат у сріблястих костюмах, озброєних луками. Він уявив, як Френк весело крокує поміж них. Думка настільки розсмішила Лео, що йому навіть трохи покращало.
— То, — промовив Френк. — Тебе звуть не Семі?
Лео нахмурився.
— Чому мали б звати «Семі»?
— То так, — швидко відповів Френк. — Просто... пусте. Щодо нападу на табір... це міг улаштувати Октавіан, за допомогою якогось чаклунства чи ще чогось такого. Він не хотів, аби римляни потоваришували з вами.
Лео хотілось у це вірити. Він був удячний цьому хлопцеві за те, що він не ненавидів його. Але Октавіан не був до цього причетний. Підійшов до балісти і почав стріляти саме Лео. Частково він розумів, що це неправильно. У його голові навіть постало запитання: «Що я, у біса, кою?» Але він продовжував свою справу.
Можливо, він з’їхав з глузду? Можливо, стрес від місяців роботи над «Арго II» на нього вплинув?
Але зараз Лео не міг про це думати. Йому конче необхідно зробити щось — зайняти чимось руки.
— Слухай, — промовив він. — Мені слід поговорити з Фестусом і отримати звіт про ушкодження. Ти не проти якщо?..
Френк допоміг йому підвестися.
— Хто такий Фестус?
— Мій друг, — відповів Лео. — І його теж не Семі звуть, якщо, це тебе цікавить. Ходімо! Я вас познайомлю.
На щастя, бронзовий дракон залишився неушкоджений, якщо не враховувати події минулої зими, коли він позбувся всього, окрім голови... Але це Лео не брав до уваги.
Коли хлопці дісталися носа корабля, фігура повернулась на сто вісімдесят градусів, щоб подивитись на них. Френк скрикнув і позадкував.
— Воно живе!
Якби Лео не почувався так погано, він би розреготався.
— Еге, Френку, це Фестус! Колись він був цілим бронзовим драконом, але сталася одна халепа.
— Часто у вас стаються халепи, — помітив Френк.
— Ну, не всі здатні перетворюватися на драконів, тож доводиться сторювати власних. — Лео насупив брови. — Я повернув його до життя як носову фігуру. Тепер він, так би мовити, головний інтерфейс корабля. Як наші справи, Фестусе?
Фестус фиркнув димом і видав кілька скрипів та писків. За останні кілька місяців Лео навчився розуміти мову машин. Інші напівбоги розуміли грецьку та латину, а Лео — мову скрипів і писків.
— Дідько, — промовив Лео. — Могло б бути Й гірше, але каркас критично пошкоджений у кількох місцях. Весла лівого борту необхідно полагодити, щоб знову можна було летіти на повній швидкості. Нам знадобляться ремонтні матеріали: небесна бронза, дьоготь, вапно...
— Що «но»?
— Чуваче, вапно. Оксид кальцію. Додають у цемент і купу різних... а, не зважай! Суть у тому, що мій корабель далеко не полетить, якщо ми його не полагодимо.
Фестус видав ще один скриплячий звук, який Лео відразу не розпізнав. Звучало як «ей-зл».
— А... Хейзел, — розшифрував він. — Дівчина з кучерявим волоссям, так?
Френк схвильовано глитнув.