Павучиха продовжила працювати. Здавалось, минула ціла вічність, перш ніж біля підніжжя статуї з’явилась купа блискучих ниток. Стіни кімнати досі вкривало павутиння. Троси, на яких трималась кімната, залишились неушкодженими. Але Афіна Парфенос була вільною.
«Будь ласка, прокинься, — заблагала статую Аннабет. — Мамо, допоможи мені».
Нічого не сталось, але тріщини, здавалось, почали поширюватися підлогою значно швидше. За словами Арахни, злісні думки чудовиськ упродовж століть згризали фундамент святилища. Якщо це була правда, то вільна Афіна Парфенос має привертати ще більшу увагу жителів Тартару.
— Схема, — промовила Аннабет. — Вам слід поспішати.
Вона підняла екран комп’ютера, щоб Арахна могла подивитись, але павучиха гаркнула:
— Я запам’ятала її, дитя. У мене око митця.
— Авжеж. Але нам слід поспішати.
— Чому?
— Ну... щоб ми могли показати світу вашу роботу!
— Гм. Добре.
Арахна почала ткати. Це була довга робота — з’єднувати нитки у стрічки. Кімната гриміла. Тріщини під ногами Аннабет ширшали.
Якщо Арахна щось і помічала, то їй було байдуже. В Аннабет виникла думка якимсь чином зіштовхнути павучиху у прірву, але вона швидко передумала. Дівчина не бачила достатньо великої дірки, до того ж, якщо підлога обвалиться, Арахна напевно зможе вчепитись за павутиння та вціліти, тоді як Аннабет залишиться тільки впасти у Тартар.
Повільно Арахна закінчила плести довгі шовкові стрічки та почала їх з’єднувати. Її навички були досконалими. Аннабет не могла не вражатись її майстерністю. Вона знову відчула спалах сумніву щодо своєї матері: раптом Арахна справді була кращою ткачихою, ніж Афіна?
Але справа була не в майстерності Арахни. Її покарали за гординю та нахабство. Несуттєво, наскільки ти дивовижний, не можна просто так ходити та ображати богів. Олімпійці були згадкою про те, що завжди є хтось кращий за тебе, тож не слід задирати носа. І все ж... перетворення на мерзотну безсмертну павучиху здавалось занадто суворим покараннями за хвастощі.
Арахна запрацювала швидше, коли справа дійшла до з’єднання стрічок. Незабаром вона закінчила. Біля підніжжя статуї лежав плетений циліндр із шовкових стрічок, у п’ять футів діаметром та десять футів завдовжки. Поверхня блищала, наче морська мушля, але ця річ не здавалась Аннабет прекрасною. Вона була функціональною — пасткою. Вона буде прекрасною, тільки якщо спрацює.
Арахна повернулась до Аннабет з урочистою посмішкою.
— Готово! А тепер — моя нагорода! Доведи, що дотримуєш своїх обіцянок.
Аннабет придивилась до пастки, нахмурилась і почала походжати навколо, розглядаючи плетіння зусібіч. А потім обережно, щоб не нашкодити пораненій щиколотці, вона встала накарачки і поповзла всередину. Розрахунки дівчина. робила подумки, тож могла помилитись та приректи себе на невдачу. Але їй вдалось пройти крізь тунель, не торкаючись його стінок. Павутиння було липким, але не чіплялось намертво. Аннабет виповзла з іншого кінця та похитала головою.
— Там дефект, — промовила вона.
— Що?! — скрикнула Арахна. — Неможливо! Я дотримувала інструкцій...
— Всередині. Пролізьте всередину та подивіться самі. Він у самому центрі — дефект у плетінні.
З рота Арахни пішла піна. Аннабет злякалась, що передала куті меду з критикою, павучиха зараз накинеться на неї. Тоді вона стане черговою купкою кісток у павутині.
Натомість Арахна капризно затупотіла ногами.
— Я не помиляюсь.
— О, дефект незначний. Ви безперечно зможете його виправити. Я просто хочу показати богам вашу найкращу роботу. Слухайте, зайдіть усередину та перевірте. Якщо виправите, покажемо олімпійцям. Ви станете найвидатнішим митцем усіх часів. Вони, швидше за все, звільнять дев’ятьох муз та наймуть вас як покровительку всіх видів мистецтв. Богиня Арахна... так, я б цьому не здивувалась.
— Богиня... — Дихання Арахни шалено прискорилось. — Так, так. Я виправлю дефект.
Вона сунула голову всередину тунелю.
— Де він?
— Просто посередині, — почала підганяти Аннабет. — Не зволікайте. Хоча для вас там може бути трохи завузько.
— Пролізу! — огризнулась павучиха і подалася вглиб.
Як і сподівалась Аннабет, павуче черево вмістилось, але насилу. Коли Арахна проштовхувалась усередину, стрічки розтягнулись та пропустили її — ткачиха залізла у циліндр по самі прядильні органи.
— Не бачу жодних дефектів! — вигукнула вона.
— Справді? — запитала Аннабет. — Ну, це дивно. Виходьте, і я знову подивлюсь.
Ну, або пан або пропав. Арахна засіпалась, намагаючись дати заднього ходу. Плетений тунель звузився і міцно її стиснув. Вона спробувала вирватись уперед, але пастка намертво вчепилась у її черево. Павучиха не могла вийти із жодного кінця. Аннабет боялась, що шпичасті ноги проколють павутину, але вони були настільки туго притиснуті до тіла, що Арахна ледве могла ними рухати.