Аннабет схлипнула, ударившись об край розколини. Її ноги повиснули над прірвою. Вона занадто пізно зрозуміла, що відбувається: вона заплуталась у павутинні. Потрібно було одразу її відрізати. Дівчина думала, що нитки вільно теліпаються, але у купі павутиння на підлозі не помітила одне-єдине пасмо навколо своєї ноги, що тягнулось у яму. Нитка була приєднана до чогось важкого у темряві — чогось, що тягнуло дівчину за собою.
— Ні, — пробурмотів Персі. В його очах промайнув блиск усвідомлення. — Мій меч...
Але він не міг дістати Анаклузмос, не відпустивши її руку. Сили залишили Аннабет. Вона зісковзнула з краю. Персі впав з нею.
Її тіло об щось ударилось. Вона певно на мить знепритомніла від бою. Коли зір повернувся, Аннабет побачила, що впала в розколину і звисає над порожнечею. Персі вдалось вхопитись за виступ у стіні, футів за п’ятнадцять від краю урвища. Однією рукою він тримався, другою — стискав руку Аннабет, але щось дуже важке продовжувало тягнути дівчину вниз.
«Не втечеш, — промовив голос знизу у темряві. — Я піду у Тартар, але заберу і тебе із собою».
Аннабет не певна була, чи чує голос Арахни насправді, чи тільки в голові.
Заглибина затряслась. Аннабет не падала тільки завдяки Персі. Він насилу тримався за виступ розміром з книжкову полицю.
Ніко нахилився над краєм прірви і простягнув руку, але був занадто далеко, щоб допомогти. Хейзел несамовито кричала, але друзі, навіть якби і почули, то нізащо б не встигли на допомогу вчасно.
Аннабет здавалось, що її ногу ось-ось відірвуть. Від болю все перед очима почервоніло. Якась надпотужна сила тяжіння у Підземному царстві тягнула її донизу. Дівчина не могла з нею боротися і розуміла, що вже занадто далеко від краю, щоб її можна було врятувати.
— Персі, відпусти мене! Ти не зможеш мене підняти.
Його обличчя зблідло від напруження, Аннабет побачила в його очах, що він також розуміє, наскільки все марно.
— Нізащо, — видихнув Персі. Він подивився нагору, на Ніко, який перехилився за п’ятнадцять футів від нього. — На іншому боці, Ніко! Побачимось там! Зрозумів?
Очі Ніко округлились.
— Відведи їх туди! — крикнув Персі. — Пообіцяй мені!
— Я... гаразд.
Голос під ними розсміявся: «Жертви. Прекрасні жертви, щоб пробудити Гею».
Персі міцніше стиснув зап’ясток Аннабет. Його обличчя було змученим, у подряпинах і крові, волосся вкривала павутина, але коли вона зустрілась з ним очима, то подумала, Що він ще ніколй не був таким вродливим.
— Ми залишимось разом, — пообіцяв він. — Я не відпущу тебе. Ніколи більше не відпущу.
Тільки тоді вона зрозуміла, що зараз станеться. «Білет в один кінець. Дуже неприємне приземлення». — Разом попри все, — прошепотіла вона. Аннабет почула, як кричали вгорі Ніко та Хейзел, гукаючи по допомогу, і побачила вдалечині сонячне світло — можливо, останнє у житті.
А тоді Персі відпустив уступ, за який чіплявся, і разом, тримаючись за руки, вони впали у безмежну темряву.
LII Лео
Лео досі не міг отямитися.
Усе сталось так швидко. Вони закріпили мотузки на Афіні Парфенос точно перед тим, коли останній павутинний канат розірвався та обвалилась підлога. Джейсон та Френк пірнули вниз, щоб урятувати решту, але знайшли тільки Ніко та Хейзел, які висіли на канатній драбині. Персі з Аннабет зникли. Розколину до Тартару завалило тоннами будівельного сміття. Лео витягнув «Арго II» з печери за кілька секунд перед тим, яке усе місце обвалилось, забравши із собою решту автомобільної стоянки. Тепер корабель стояв на пагорбі над містом. Джейсон, Хейзел і Френк повернулись до місця катастрофи, сподіваючись розкопати уламки та знайти спосіб урятувати Персі й Аннабет, але повернулись ще засмученішими. Розколина просто зникла. Місце події кишіло поліцейськими та робітниками рятувальних служб. Жодний смертний не постраждав, але італійці мали ще кілька місяців чухати потилицю, гадаючи, як величезна карстова вирва виникла просто посеред стоянки і поглинула дюжину чудових автівок.
О ціпенілі від горя, Лео з друзями обережно перемістили Афіну Парфенос у трюм. Завдяки гідравлічним лебідкам та Френкові Чжану (слону на півставки), це виявилось не важко. Статуї ледь вистачило місця, хоча, що вони з нею робитимуть далі, Лео гадки не мав.
Тренер Хедж був занадто згорьований, щоб допомагати. Він усе ходжав палубою зі сльозами в очах, час від часу хапаючись за борідку, ляскаючи себе по голові й бурмочучи: