— Але, е-е, про яку ціну йдеться?
Богиня знизала плечима.
— Одна моя дитина нещодавно обміняла око на здатність змінити дещо в цьому світі.
Нутрощі Лео скрутило.
— Ви... хочете око?
— У твоєму випадку згодиться і щось інше. Але не менш болюче. Ось, тримай. — Вона простягнула йому нерозламане печиво з передбаченням. — Коли знадобиться відповідь, розламай його. Це розв’яже твою проблему.
Рука Лео затремтіла, беручи печиво.
— Яку проблему?
— Дізнаєшся, коли настане час.
— Ні, дякую, — твердо промовив Лео. Але його рука, наче в неї була власна воля, сунула печиво до кишені пояса.
Немезида дістала нове печиво з торби й розламала його.
«Незабаром у тебе з'явиться причина змінити свої рішення». О, це мені подобається.
Вона запечатала печиво й жбурнула його в кошик.
Лише декілька богів зможуть допомогти вам у поході. Більшість уже позбавлена дієздатності, і з часом їхнє сум яття тільки зростатиме. Повернути єдність Олімпу здатна тільки помста за давню образу. О, це, безперечно, буде дивовижно, коли врівноважаться чаші терезів! Але цього не станеться, поки ти не погодишся на мою допомогу.
— Припускаю, ви не маєте наміру пояснювати свою думку, буркнула Хейзел. — І чому моєму братові залишилося жити лише шість днів? І чому Рим знищать?
Немезида захихотіла. Вона підвелась і закинула торбу з печивом за плечі.
— О, усе це пов’язано, Хейзел Левек. Щодо моєї пропозиції, Лео Вальдезе, обміркуй її. Ти гарний хлопець, дуже сумлінний. Разом ми домоглися б багато чого. Але я вже занадто тебе затримала. Відвідай дзеркальне озеро, перш ніж світло згасне. Мій бідолашний проклятий хлопчик стає досить... схвильованим, коли сутеніє.
Лео не сподобалися останні слова, але богиня вже сідала на мотоцикл. Вочевидь, він таки їздив, навіть попри колеса у формі Пакмена, тому що Немезида завела двигун і зникла в грибоподібній хмарі чорного диму.
Хейзел нахилилася: усе розламане печиво та пророцтва зникли, окрім одного зібганого папірця. Вона підняла його й прочитала: «Ти побачиш своє віддзеркалення, і матимеш привід зникнути».
— Фантастика, — буркнув Лео. — Ходімо дізнаємось, що це означає.
VII Лео
— Хто така тітка Роза? — запитала Хейзел.
Лео не хотів говорити про неї. Слова Немезиди досі гуділи у вухах. Пояс для інструментів, здається, поважчав після того, як хлопець поклав туди печиво, — та це було неможливим. Кишені пояса були здатні витримати будь-що, не додаючи ваги. Навіть дуже крихкі речі в ньому ніколи не розбивалися. І все ж Лео був переконаний, що відчуває печиво всередині — як воно чекає, доки його розламають.
— Довго розповідати, — відповів він. — Вона залишила мене після смерті мами, віддала у притулок.
— Мені шкода.
— Еге, ото таке... — Лео кортіло змінити тему. — А щодо тебе? Що Немезида мала на увазі про твого брата?
Хейзел кліпнула очима, наче в них потрапила сіль.
— Ніко... Він знайшов мене в Підземному царстві. Повернув у світ смертних і переконав римлян у Таборі Юпітера прийняти мене. Я заборгувала перед ним за другий шанс. Якщо Немезида має рацію і Ніко в небезпеці... я мушу йому допомогти.
— Авжеж, — промовив Лео, хоч від цієї думки йому було ніяково. Він сумнівався, що богиня помсти роздає поради через свою доброзичливість. — А ще вона сказала, що твоєму братові залишилось жити шість днів і що Рим знищать... Є якісь думки з приводу того, що вона мала на увазі?
— Жодних, — визнала Хейзел. — Як на мене...
Та дівчина вирішила змовчати про свої думки, якими б вони там не були. Натомість вона видерлася на найбільший валун, щоб краще роздивитися навколо. Лео подався за нею, але втратив рівновагу. Хейзел спіймала його за руку і витягла нагору. Вони опинились на величезній каменюці, тримаючись за руки, віч-на-віч.
Очі Хейзел блищали, наче золото.
«Золото — це просто», — говорила вона. Та Лео був інакшої думки, коли дивився на неї. Цікаво, хто такий цей Семі? У Лео було нав’язливе відчуття, що він мусить знати, проте це ім’я не пригадувалося. Ким би не був Семі, йому пощастило, якщо Хейзел про нього турбувалась.
— Е-е, дякую. — Він відпустив її руку, але вони досі стояли так близько одне до одного, що Лео відчував тепло її дихання.
Вона беззаперечно не була схожою на мерця.
— Коли ми говорили з Немезидою, — ніяково промовила Хейзел, — твої руки... я бачила полум’я.
— Так. Це одна зі здібностей дітей Гефеста. Зазвичай, я це контролюю.
— О! — Вона збентежено поклала руку на своюджинсову сорочку, наче збиралася промовити військову присягу. Лео здалося, що вона хоче відійти від нього, але валун був замалий для цього.