— Команда Лео, вперед! — крикнула Ехо.
Вона вже стояла в натовпі, і через те, що її було важко помітити, Німфи вирішили, що голос належить одній з них.
— О боже мій, я такий приголомшливий! — заревів Лео.
— Такий приголомшливий! — крикнула у відповідь Ехо.
— А він і справді кумедний, — наважилась одна німфа.
— І привабливий, як на такого худорлявого, — промовила друга.
— Худорлявого? — перепитав Лео. — Мала, та я винайшов худорлявість. Худорлявий у наші часи — синонім до «палкий» та «гарячий». А я сама худорлявість. А Нарцис? Та він такий невдаха, що навіть у Підземному царстві не згодився. Не зміг змусити дівчат-привидів наважитися на побачення з ним.
— Фу! — промовила німфа.
— Фу! — погодилась Ехо.
— Годі! — Нарцис підвівся. — Це неправильно! Це ж зрозуміло, що він не крутий, тож, мабуть... — хлопець не міг дібрати потрібні слова, імовірно, через те, що давно не говорив ні про кого, окрім себе. — Він дурить нас.
Вочевидь, Нарцис був не повним телепнем. На його обличчі засяяла здогадка. Він повернувся до ставка.
— Бронзове дзеркало зникло! Моє віддзеркалення! Поверни мені його!
— Команда Лео! — завищала одна з німф. Але решта вже звернули свою увагу на Нарциса.
— Прекрасний тут я! — наполіг Нарцис. — А він викрав моє дзеркало! Якщо його не повернуть, я піду геть!
Дівчата охнули. Одна з них кудись вказала.
— Там!
На краю кратера Хейзел щодуху бігла геть, тягнучи за собою величезну бронзову пластину.
— Поверніть! — крикнула одна німфа.
— Поверніть, — імовірно проти власної волі пробурмотіла Ехо.
— Так! — Нарцис зняв свій лук і вийняв стрілу із запиленого сагайдака. — Та, хто першою дістане цю бронзу, подобатиметься мені майже так само, як я сам. Я, може, навіть поцілую її одразу після того, як поцілую своє віддзеркалення!
— О боги! — закричали німфи.
— І вбийте цих напівбогів! — Додав Нарцис, свердлячи Лео своїми привабливими очима. — Вони не такі круті, як я.
Коли хтось намагався його вбити, Лео вмів бігати досить швидко. На жаль, він мав чималий досвід.
Він наздогнав Хейзел (що було легко!), адже дівчина насилу тягнула за собою п’ятдесят фунтів небесної бронзи. Він узявся за один бік металевої тарілки й озирнувся. Нарцис натягував тятиву, але стріла виявилась такою старою й крихкою, що розламалась на тріски.
— Оу! — привабливо скрикнув хлопець. — Мій манікюр!
Зазвичай, німфи були швидкими — принаймні ті, які мешкали в Таборі Напівкровок, — але ці ледве пересувались під вагою плакатів, футболок та інших сувенірів, присвячених Нарцису. А ще вони не дуже вміли працювати в команді, тому повсякчас натикались одна на одну, пхалися та штовхалися. Ще й Ехо дуже заважала, бігаючи поміж них, ставлячи підніжки та збиваючи дівчат з ніг.
І все ж вони стрімко наближалися.
— Поклич Аріона! — задихаючись, крикнув Лео.
— Уже покликала!
Вони добігли до води. Звідси вже виднівся «Арго II». Але дістатись до нього було неможливо: плисти задалеко, навіть якби вони не волочили за собою бронзу.
Лео озирнувся. Натовп уже долав дюни. Нарцис біг попереду, тримаючи лук, наче естафетну паличку. Німфи начаклували собі різноманітну зброю: хтось тримав каміння, інші — дерев’яні палиці, увінчані квітками. Кілька водяних німф розмахували водяними пістолетами, що не здавалися загрозливими, але через кровожерливий погляд в очах дівчат лякали до смерті.
— Ох, трясця, — пробурмотів Лео, викликаючи вогонь у вільній руці. — Традиційна бійка — не моя пристрасть.
— Тримай небесну бронзу. — Хейзел оголила меч. — І ховайся за мною!
— Ховайся за мною! — повторила Ехо.
Вона у своїй маскувальній сукні мчала попереду натовпу. Дівчина зупинилась перед Лео й повернулась, розкривши руки так, наче збиралась прикрити його власним тілом.
— Ехо? — Лео ледве міг говорити через клубок у горлі. — А ти ще та сміливиця!
— Сміливиця? — її тон перетворив слово на запитання.
— Я пишаюся тим, що ти в команді Лео, — продовжив він. — Якщо ми залишимося в живих, тобі слід забути Нарциса.
— Забути Нарциса? — невпевнено промовила вона.
— Він тебе не вартий.
Німфи оточили їх півколом.
— Обман! — промовив Нарцис. — Вони мене не кохають, дівчата! Усі ми кохаємо мене, так?
— Так! — заволали дівчата, окрім однієї розгубленої німфи у жовтій сукні, яка. пискнула: — Команда Лео!
— Убити їх! — наказав Нарцис.
Німфи ринули вперед, але раптом пісок перед ними розлетівся навсібіч. Невідомо звідки з’явився Аріон. Він завирував навколо німф піщаним вихором, пускаючи їм в очі біле вапно.