«Що між ними відбувається?» — подумала Пайпер. Вона зрозуміла, що хлопці хизуються перед Хейзел і дражнять одне одного. Але складалось таке враження, що між Лео та Хейзел усе дещо складніше. Наскільки їй було відомо, ці двоє зустрілись уперше тільки вчора. Можливо, щось таке сталося під час їхньої вилазки на Велике Солоне озеро — щось таке, про що вони не розповіли.
Хейзел повернулась до Персі.
— Тільки будь обережним, коли там опинишся. Багато полів, багато посівів. Там можуть розгулювати карпої.
— Карпої? — перепитала Пайпер.
— Зернові духи, — відповіла Хейзел. — Повір, ти не хочеш із ними зустрічатись.
Пайпер не розуміла, як зерновий дух може бути таким жахливим, але тон Хейзел переконав її не ставити більше запитань.
— Отже, до дорожнього знака підуть троє, — промовив Персі. — Я, Джейсон і Пайпер. Я не хочу зустрічатися з паном Д. Не найприємніший тип. Але, якщо ти з ним ладнаєш, Джейсоне...
— Ладнаю, — промовив Джейсон. — Якщо ми відшукаємо його, я говоритиму. Пайпер, це твоє видіння. Тож вести групу краще тобі.
Пайпер здригнулась. Вона пригадала, як вони втрьох тонуть у темному колодязі. Це має статись у Канзасі? Щось підказувало, що ні, і все ж хтозна.
— Гаразд, — промовила вона, намагаючись надати словам бадьорості. — Ходімо шукати шосе.
Лео сказав, що вони десь близько. Йому б не завадило пошукати слово «близько» у словнику.
Прошкандибавши півмилі повз спекотні поля, відмахуючись від москітів та отримуючи ляпаси від соняшників, вони зрештою знайшли потрібну дорогу. Старий білборд «Автозаправки Бубби» повідомляв, що до найближчого виходу на Топеку ще сорок миль.
— Виправте мене, якщо я помиляюся, — промовив Персі, — але хіба це не означає, що нам залишилось іти ще вісім миль?
Джейсон подивився обабіч занедбаної дороги. Завдяки чарівній дії амброзії та нектару сьогодні він виглядав значно краще. Колір шкіри знову став нормальним, а рана на чолі майже загоїлася. Новий гладіус, що дала йому Гера минулої зими, висів на поясі. Більшість хлопців виглядали б незграбно з піхвами, пристебнутими до джинсів, але Джейсонові це неймовірно пасувало.
— Жодних автівок... — промовив він. — Але гадаю, ми б однаково не зупиняли попутні автівки.
— Еге, — погодилась Пайпер, стурбовано вглядаючись вдалину дороги. — Ми вже занадто багато часу провели на землі. Це територія Геї.
— Гм... — Джейсон клацнув пальцями.— Я можу попросити друга нас підвезти.
Персі здійняв брови.
— О, справді? Я теж. Гайда подивимось, чий друг прийде швидше?
Джейсон свиснув. Пайпер знала, що він робить. Але з того часу, як вони зустріли Бурю в Будинку Вовка минулої зими, тільки три спроби викликати грозового духа були успішними. Сьогодні небо було таким блакитним, що Пайпер не дуже вірила, що кінь прийде.
Персі просто заплющив очі й зосередився.
До цієї миті Пайпер не мала нагоди його роздивитись. Після стількох розповідей про Персі в Таборі Напівкровок, він здавався їй... ну, він не справляв сильного враження, особливо поряд із Джейсоном. Персі був худішим, десь на дюйм нижчим, з трохи коротшим і значно темнішим волоссям.
Пайпер такі хлопці не дуже подобались. Побачивши його в якомусь універмазі, вона певно прийняла б його за скейтера: по-недбалому привабливий, швидше за все легковажний і, безперечно, бешкетник. Вона б трималась осторонь, адже у її житті неприємностей вистачало. Але вона розуміла, чому він подобається Аннабет і чому вона потрібна йому. Якщо хтось і міг утримати цього хлопця в шорах — то це Аннабет.
У чистому небі загуркотів грім.
Джейсон посміхнувся.
— Незабаром.
— Запізно. — Персі вказав на схід, звідки виром мчала чорна крилата фігура. Спочатку Пайпер вирішила, що це Френк у формі ворона. А потім зрозуміла, що фігура завелика, як на птаха.
— Чорний пегас? — запитала вона. — Ніколи не бачила таких.
Крилатий жеребець опустився на землю. Він риссю підійшов до Персі й тикнувся мордою в його обличчя, а потім із цікавістю повернув голову до Пайпер та Джейсона.
— Пірате, — промовив Персі, — це Пайпер і Джейсон. Вони друзі.
Кінь заіржав.
— Ну, може, потім, — відповів Персі.
Пайпер чула, що Персі вміє говорити з конями, бо він син Посейдона, володаря цих тварин, але ніколи не бачила цього на власні очі.
— Чого хоче Пірат? — поцікавилася вона.
— Пончиків, — усміхнувся Персі. — Завжди пончики. Він понесе всіх трьох, якщо...
Раптом повітря похолоднішало. У Пайпер вистрелило у вухах. Приблизно за п’ять ярдів від них, над соняшниками, мчав мініатюрний вихор заввишки у триповерхівку, наче зі сцени «Чаклуна Країни Оз». Він опустився на дорогу поряд із Джейсоном і набув форми коня — туманний скакун, тіло якого спалахувало блискавками.