Але там знизу Персі... так близько. Вона мусить до нього дістатися.
— Усе буде гаразд, — промовила вона. — Усі будуть неозброєні. Ми поговоримо мирно. Термін подбає про те, щоб обидві сторони корилися закону.
Вона глянула на мармурову статую.
— Домовились?
Термін фиркнув.
— Так. Але ще подивимось. Можеш спускатися своєю драбиною в Новий Рим, донько Афіни. Намагайся, будь ласка, не зруйнувати мого міста.
ІІ Аннабет
Безліч наспіх зібраних напівбогів розступалися перед Аннабет, коли вона крокувала форумом. Одні здавались настороженими, інші — стривоженими. Деякі були вкриті бинтами після нещодавньої битви з велетнями, але в жодного не було із собою зброї. Ніхто не нападав.
Цілі родини зібралися подивитись на новоприбулих. Аннабет побачила кілька пар з малюками, які тримались за ноги своїх батьків, і навіть кількох старих, одягнених у суміш римських тог та сучасного одягу. Усі вони — напівбоги? Аннабет припускала, що так, хоча раніше вона подібних місць ніколи не бачила. У Таборі Напівкровок більшість напівбогів була підлітками. Якщо вони доживали до випуску зі школи, то, або були в ній ватажками, або залишали табір, щоб почати нове життя у смертному світі. А тут була ціла різновікова громада.
Далеко в натовпі Аннабет помітила Тайсона і Місіс О Лірі, пекельного пса Персі, — перший розвідувальний загін, якому вдалось дістатись до Табору Юпітера. Вони, здавалось, були в гарному настрої. Тайсон махав рукою і широко всміхався. На ньому, наче велетенський дитячий нагрудник, висів штандарт із написом SPQR.
Несподівано для себе Аннабет усвідомила, наскільки їй подобається це місто — аромати булочних, дзюрчання фонтанів, квітучі дерева у садках. А архітектура... боги, ця архітектура — позолочені мармурові колони, сліпучі мозаїки, масивні арки і вілли з терасами.
Напівбоги попереду розступились, пропускаючи вперед дівчину в римських обладунках і пурпуровій накидці. Іемне волосся хвилями спадало на її плечі, а очі були чорними, наче обсидіан.
Рейна.
Джеисон влучно її описав. Та навіть без його допомоги Аннабет легко б упізнала в цій. дівчині ватажка. На її обладунках блищали медалі, а трималась вона так упевнено, що інші напівбоги відступали і відверталися.
Проте Аннабет побачила в її обличчі ще дещо: у цій суворій лінії рота і холодній рішучості, з якою вона здіймала підборіддя, відчувалася готовність прийняти будь-який виклик. Рейна намагалася виглядати відважною, стримуючи водночас суміш надії, тривоги та страху, яких не могла виказувати на публіці.
Аннабет був знайомий цей вираз обличчя. Вона щодня бачила його у дзеркалі.
Дві дівчини оглянули одна одну. Друзі Аннабет стали по обидва боки від неї. Римляни забурмотіли Джейсонове ім’я, витріщаючись на нього.
А потім з натовпу дехто вийшов. Аннабет пильно дивилася на нього.
На обличчі Персі сяяла глузлива і бешкетна посмішка, та, що роками дратувала Аннабет, але з часом почала, приваблювати. Очі кольору морської хвилі були так само гарними, як вона й пам’ятала, а темне волосся стирчало в один бік, наче хлопець щойно повернувся з прогулянки узбережжям. Він виглядав навіть краще, ніж шість місяців тому — здавався вищим, гнучкішим та більш м’язистим.
Аннабет була така вражена, що не могла поворухнутись. Їй здавалось, що варто наблизитися до нього бодай на крок, і всі молекули її тіла спалахнуть. Вона була таємно закохана в нього ще з дванадцяти років. Проте минулого літа все стало серйознішим. Вони були щасливою парою чотири місяці... а потім він зник.
За часи розлуки почуття Аннабет змінились: вони стали аж до болю сильними. Наче її змусили відмовитися від життєво важливих ліків. Тепер вона навіть не розуміла, що нестерпніше — жити з цією жахливою порожнечею в душі чи знову бути разом із ним.
Претор Рейна випросталась і з помітним небажанням повернулась до Джейсона.
— Джейсоне Грейс, мій колишній напарнику... — Вона промовила слово «напарник» так, наче це було щось небезпечне. — Вітаю тебе вдома. А це твої друзі...
Аннабет не втрималась і кинулась уперед. Тієї самої миті Персі побіг їй назустріч. Натовп напружився. Дехто потягнувся до мечей, яких у них не було.
Персі стиснув її в обіймах. Вони поцілувались і на якусь мить усе довкола втратило сенс. Якщо б астероїд упав на землю і знищив усе живе, Аннабет би цього не помітила.
Від Персі пахнуло океаном. Його губи були солоними. «Риб ячі Мізки», — запаморочено подумала вона.
Персі вивільнився з обіймів і оглянув її.