Усі дещо здивувались, коли Пайпер повернулась на пегасі з двома непритомними напівбогами. Поки Френк та Хейзел піклувались про Пірата, Аннабет з Лео допомогли Пайпер віднести хлопців у медпункт.
— Якщо так триватиме, незабаром залишимося без амброзії, — пробуркотів тренер Хедж, оглядаючи рани. — Чому мене ніколи не кличуть у ці буйні подорожі?
Пайпер сіла біля Джейсона. Ковтнувши склянку нектару з водою, сама вона почувалася непогано, але не могла припинити хвилюватися за хлопців.
— Лео, — промовила вона. — Ми готові вирушати? — Так, але...
— Спрямуй корабель в Атланту. Я поясню пізніше. — Але... гаразд. — Він поквапився геть.
Аннабет теж не сперечалася. Вона оглядала ум’ятини у формі кінського копита на потилиці Персі.
— Що його вдарило? — наполегливо запитала вона.
— Пірат.
— Що?!
Пайпер спробувала пояснити, поки тренер Хедж обробляв голови хлопців лікувальною пастою. Лікарські здібності тренера ніколи не справляли на неї сильного враження, але він, вочевидь, зробив щось правильне. Духи, які оволоділи хлопцями, надавали тілам своїх жертв дивовижної пружності. Обидва застогнали й розплющили очі.
Не минуло й кількох хвилин, як хлопці вже сиділи на своїх ліжках і могли розмовляти повними реченнями. Обидва мали розпливчасті спогади про те, що трапилось. Коли Пайпер описала двобій на шосе, Джейсон зморщився.
— Знепритомнів двічі за два дні. Ще той герой, — пробурмотів він, а потім із соромом поглянув на Персі. — Вибач, друзяко. Я не хотів тебе підсмажувати.
Футболку Персі вкривали пропалені дірки. Волосся було скуйовдженим навіть більше, ніж зазвичай. Попри це, хлопець спромігся на знесилену усмішку.
— Це не вперше. Одного разу я отримав непоганого прочухана від твоєї сестри.
— Еге, але... я міг тебе вбити.
— Або я міг убити тебе.
Джейсон знизав плечима.
— Якщо б у Канзасі був океан, можливо.
— Мені не потрібен океан...
— Хлопці, — перервала Аннабет. — Я впевнена, що ви б обидва чудово впорались, якби мусили вбити один одного. Але зараз вам потрібен відпочинок.
— Спочатку їжа, — промовив Персі. — Будь ласочка? І нам дуже потрібно поговорити. Бахус розповів нам дещо, що не...
— Бахус? — Аннабет здійняла руку. — Гаразд, добре. Нам слід поговорити. Обідня зала. За десять хвилин. Я скажу іншим. І будь ласка, Персі... перевдягнись. Від тебе тхне так, наче ти втрапив під електричного коня.
Лео знову передав штурвал тренерові Хеджу тільки після того, як змусив сатира пообіцяти, що той не поверне корабель до найближчої військової бази «заради веселощів».
Вони зібрались навколо обіднього столу. Пайпер розповіла все, що сталося біля знака «Топека — 32 милі»: про розмову з Бахусом, про пастку Геї та про ейдолонів, які оволоділи тілами хлопців.
— Авжеж! — Хейзел вдарила по столу. Це так перелякало Френка, що він впустив своє буріто. — Те саме трапилось із Лео.
— Отже, це не моя провина, — зітхнув Лео. — Не я почав Третю світову. Мною просто оволодів злий дух. Яке полегшення!
— Але римляни цього не знають, — промовила Аннабет. — І чому б їм повірити нам?
— Ми можемо зв’язатись із Рейною, — запропонував Джейсон. — Вона нам повірить.
Джейсон так промовив це ім’я, наче воно було рятувальним тросом до його старого життя. Серце Пайпер завмерло.
Джейсон повернувся до неї з вогником надії в очах.
— Ти зможеш її переконати, Пайпс! Знаю, що можеш.
Пайпер здалося, ніби вся її кров побігла в ноги. Аннабет співчутливо поглянула на неї, наче промовляючи: «Хлопці такі дурні». Навіть Хейзел зморщилась.
— Я можу спробувати, — нерішуче промовила Пайпер. — Але хвилюватись нам слід через Октавіана. Я бачила в кинджалі, як він перехопив владу над римлянами. Сумніваюся, що Рейна здатна його зупинити.
Обличчя Джейсона спохмурніло. Пайпер не отримувала жодного задоволення від руйнування його надій, але решта римлян, Хейзел та Френк, кивнули на знак згоди.
— Вона має рацію, — промовив Френк. — Сьогодні вдень, під час розвідки, ми знову бачили орлів. Вони були далеко, але дуже швидко наближались. Октавіан ступив на шлях війни.
Хейзел зморщилася.
— Це саме та можливість, якої завжди жадав Октавіан. Він спробує захопити владу. І якщо Рейна чинитиме опір, він скаже, що вона у змові з греками. А щодо тих орлів... вони наче відчувають нас за запахом.
— Вони здатні на це, — промовив Джейсон. — Римські орли відстежують напівбогів за їхнім чарівним запахом навіть краще, ніж чудовиська. Корабель певною мірою приховує нас, але не цілковито — не від них.