Джейсон стиснув її долоню.
— Але жоден з нас не помер. Ти нас урятувала.
— Знаю. Просто... навіщо їй це потрібно?
— О... — Персі опустив свій третій шматок піци.
Він оперся на спинку стільця й утупив очі в порожнечу, наче наслідки кінського копняку по голові почали даватися в знаки тільки зараз.
— Персі? — Аннабет стиснула його руку.
— А, кепсько, — пробурмотів він. — Кепсько. Кепсько.
Він поглянув на Френка і Хейзел, які сиділи навпроти нього.
— Пам’ятаєте Полібота?
— Велетень, який вдерся в Табір Юпітера, — промовила Хейзел. — Анти-Посейдон, якому ти проломив голову статуєю Терміна. Звісно, пам’ятаємо.
— Мені наснилося... — промовив Персі. — Коли ми летіли на Аляску. Полібот розмовляв із горгонами, і він сказав... сказав, що хоче мене ув’язнити, а не вбити. Сказав: «Хочу, щоб він у кайданах лежав біля моїх ніг, щоб я міг його вбити, коли настане час. Його кров омиє скелі Олімпу й пробудить Матір Землю!»
Пайпер подумала, чи не зламалась система терморегулювання в кімнаті, бо вона раптом уся затремтіла. Те саме вона відчувала на шосе біля Топеки.
— Ти гадаєш, велетні використали б нашу кров... кров двох із нас...
— Не знаю, — відповів Персі. — Але поки не з’ясуємо, пропоную не втрапляти в полон.
Джейсон рохнув.
— От із цим я згодний.
— Але як ми з’ясуємо? — запитала Хейзел. — Знак Афіни, близнюки, пророцтво Елли... Як усе це поєднано?
Аннабет сперлася руками на край столу.
— Пайпер, ти наказала Лео тримати курс на Атланту.
— Так. Бахус сказав нам, що ми повинні знайти... Як його там звали?
— Форкія, — відповів Персі.
Аннабет, здається, здивувалася, наче вона не звикла, що її хлопець має на щось відповіді.
— Ти його знаєш?
Персі знизав плечима.
— Спочатку я не впізнав імені. Але потім Бахус згадав про солону воду. Я згадав. Форкій — це старий морський бог, який правив до мого батька. Ніколи з ним не зустрічався, але, подейкують, що він син Геї. І все ж я не розумію, що бог моря забув в Атланті.
Лео фиркнув.
— А що забув у Канзасі бог вина? Боги — диваки. Хай там як, ми мусимо дістатися Атланти до завтрашнього півдня, інакше трапиться щось кепське.
— Навіть не промовляй цього, — буркнула Аннабет. — Уже пізно. Нам усім слід перепочити.
— Заждіть, — промовила Пайпер.
Знову всі подивились на неї.
Вона стрімко втрачала свою сміливість (а раптом її передчуття помилкове?), але змусила себе заговорити.
— Є ще дещо, — промовила вона. — Ейдолони — духи, які оволодівають розумом. Вони досі тут, у цій кімнаті.
XII Пайпер
Пайпер не могла пояснити, звідки їй це відомо.
Історії про фантомів і замучені душі завжди лякали її до смерті. Тато завжди насміхався з черокійських легенд, що розповідав дідусь Том у резервації. Але навіть удома, у їхньому великому особняку на Малібу, дивлячись на Тихий океан, тато іноді починав переказувати історії про примар, а вона потім ніяк не могла забути їх.
Черокійські духи завжди були неспокійними. Вони часто губились на шляху до Землі Мертвих, або залишались поміж живих лише через упертість. Іноді вони навіть не усвідомлювали, що мертві.
Що більше Пайпер дізнавалась про життя напівбога, то більше запевнялась у тому, що черокійські легенди та грецькі міфи не такі вже й різні. Ейдолони поводились як духи з татових історій.
Пайпер нутрощами відчувала, що вони досі поряд, просто тому що ніхто не наказав їм піти.
Коли вона закінчила пояснювати, усі тривожно на неї поглянули. Нагорі, на палубі, Хедж співав щось схоже на «У морському флоті», а Пірат стукав копитами та іржав на знак протесту.
Зрештою Хейзел зітхнула.
— Пайпер має рацію.
— Чого ти так вирішила? — поцікавилася Аннабет.
— Я зустрічала ейдолонів, — промовила Хейзел. — У Підземному царстві, коли була... ну, ви зрозуміли.
Мертвою.
Пайпер забула, що Хейзел живе вдруге. У якомусь сенсі дівчина теж була відродженим привидом.
— То... — Френк провів рукою по своєму короткому волоссю, наче якийсь привид міг оволодіти його маківкою. — Гадаєте, ці створіння ховаються на кораблі чи...
— Можливо, ховаються всередині нас, — промовила Пайпер. — Ми не знаємо.
Джейсон стиснув кулаки.
— Якщо це правда...
— Ми повинні зробити крок першими, — промовила Пайпер. — Гадаю, я можу.
— Можеш що?.. — запитав Персі.
— Просто послухайте, гаразд? — Пайпер глибоко вдихнула. — Усі послухайте.
Пайпер по черзі подивилася кожному в очі.
— Ейдолони, — промовила вона, користуючись чарами своїх слів, — підніміть руки.